Оксана Шморгун: «Я людина творча»

Оксана Шморгун має багате на події життя, яке намагалася активно творити сама. Це як спосіб самовираження, а в багатьох випадках, можливо, й бунтарське кредо. Витоки нашої української самостійністі не в останню чергу беруть свій початок саме в таких свідомих жіночих душах. Адже йдеться про вияв сили, пошуки себе в цьому світі і донесення власної думки до інших всупереч несприятливим обставинам. А ще треба бачити в цьому потяг до тих духовних і світоглядних основ, які формувалися в нашій нації тисячоліттями...
І при цьому всьому українська натура не є така собі річ в собі. Радше навпаки: деколи ми навіть надмірно буваємо відкриті світові. І за це він, м’яко кажучи, поводиться не як джентельмен, особливо ж щодо жінок...
Потрапляючи до чужого середовища, довго шукаєш не себе, а якоїсь придатної опори, Найперше ж – друзів. Удома нам, звичайно, легше в цьому сенсі. Навіть коли геть розхитані тверді основи, завжди знайдеться уламок чогось рідного і дорогого, яке можна притулити до стражденного серця. Здається, там і льодяна бурулька гріє на морозі, бо там все – інше. Це як ефект бінокля, коли применшуєш щось неприємне і недоречне, а вже на цьому березі починаєш видивляти якийсь милий  дома дріб’язок, на який раніше ніколи б не звернув уваги.
У своїх віршах Оксана Шморгун сумує, переймається болями своєї рідної землі; відтак – іронізує, гнівається, ставить до себе і до інших громадян рідної держави незручні запитання, шукає духовних ідеалів, оспівує кохання, звичайно, не через ностальгію. Але багато в чому саме вона є для поетів, які живуть не в Україні, тими, як писав Євген Чикаленко, дріжджами, що спонукають думаючу і чуттєву людину до творчості, а потім і допомагають нарощувати зусилля. Її вірші містять у собі потужну українську стихію, котра, як не дивно, уживається з вірно упорядкованими знаннями авторки про світ, людські стосунки і високі духовні начала. Дуже рідко зустрічаєш людину, котра, маючи вищу технічну освіту, так легко оперує у своїх віршованих творах складними гуманітарними дефініціями. Це справляє враження вельми цілісної і зрілої творчої натури, що йде у пошуках істини не лише від «а» до «я», але й цілком навпаки. Воно й зрозуміло, адже інженерне мислення потребує якнайбільшої точності, інакше в роботі виникають поважні проблеми. Тут важить передусім серйозна розумова праця з невпинним самоіспитом і безперевне виховання почуттів, без яких годі сприйняти серйозне мистецтво і культуру, а не його ерзац.  
Що ж до, власне, поезії, то вона якнайшвидше доходить до наших почуттів тоді, коли потрібні слова і віднайдені у процесі складної внутрішньої роботи точні метафори знаходяться саме на своєму місці. Форма без змісту це ніби одяг, що висить у гардеробі на вішалці без нагальної потреби. Ні тобі об’єму, ні пластики – звичайна застигла матерія, лише пошита на спеціальний матер, щоб її можна було носити і не більше.  Але якщо даси їй потрібне наповнення, навіть того ж манекена у вітрині зодягнеш, або  пошиєш костюм на дитячу ляльку  – зовсім інша річ. Іграшка оживає і хвилює нашу уяву.
До речі, наука стверджує, що мистецтво впливає на людину не менше, а навіть більше, як реальне життя. Наприклад, спостерігаючи за штучною автомобільною катастрофою на екрані чи театральній сцені, людина переживає з куди більшою інтенсивністю почуттів, ніж, скажімо, десь на конкретному шосе у реально перекиненому чи розтрощеному від удару автомобілі, тому що емоційна реакція в такому випадку надходить із запізненням: потерпілий просто не встигає за долі секунди усвідомити й чуттєво пережити, що з ним насправді сталося. Тим-то природа мистецтва й відрізняється від реальності, адже воно діє на рівні підсвідомості – підсилює тривогу, почуття щастя, тривоги, малює картину внутрішнього краху людини чи, навпаки, життєвого успіху.
Оксанині вірші мають добрий потенціал до життя, як і сама авторка. Вона  і раніше не капітулювала перед обставинами, гідно, по-лицарськи, відповідаючи на виклики життя. Можливо, це і допомагало їй перебувати в постійному життєвому і творчому русі.
Побажаймо ж поетесі, аби їй вчасно відкрилося друге творче дихання.

**

«Громада»: - Що Вас надихає, Оксано, на написання віршів, заняття аплікацією і виготовлення ляльок?

Оксана Шморгун: - Тепер, у моєму віці, я зрозуміла, що є людиною творчою. Для мене не становить великої різниці, що саме є предметом того творення. Якщо випадає нагода працювати ці словом, то це буде слово. Коли маю можливість робити щось інше, то займаюся чимось другим. Хоча, мабуть, справедливим буде сказати й так: я завжди намагалася підбирати для своїх творчих занять  той жанр, який допомагає виразити свої думки, почуття і власне ставлення до зовнішнього світу.
Мої вірші передусім народжувалися як реакція на нашу страшну радянську сучасність, яка припала на мої дитинство і молодість. Втім, не можна сказати, що все там було страшенно зле на зовнішньому рівні. Але я ще цілком малою дитиною відчула несумісність того, що показувала вітрина і що відбувалося в житті людей насправді. За своєю суттю мої перші вірші були антирадянські, хоча я тоді про це ще не здогадувалася. Ця думка жила в мені десь підсвідомо.

Гр.: - Які теми є найбільш близькі Вам?

О.Ш.: - Можна умовно говорити про два такі напрямки. Це патріотична тема, однозначно антитолітарна і завжди за свободу. А друга – це тема вічного кохання. Це можна у моєму випадку порівняти до певної міри з одним відомим висловом: коли не щастить у смерті, обов’язково має поталанити у любові. На жаль, мені не везло в житті ні в тому, ні в іншому. Але попри це, оті невезіння в коханні нерідко спонукали до написання віршів, які навіть через роки мені все ще подобаються.
Крім віршів, я ще пишу казки. В мене є окрема збірка таких оповідань, і там ці дві теми також наявні. Те саме відбувається і в моїх роботах з аплікації. Я не вживала жодних акварелей чи масляних фарб. Все це вирізано з паперу і відповідно скомпоновано за допомогою клею та моєї уяви на папері. В мене щасливо переплітаються жанри. До багатьох віршів в мене є ілюстрації. І навпаки: чимало картин перегукуються з моїми прозовими творами. Так само йдуть паралельним напрямком ці теми під час роботи над виготовленням ляльок і декорацій до них.

Гр.: - І все-таки що прийшло раніше: любов до аплікації, чи натхнення в прозі?

О.Ш.: - Я завжли писала і малювала, займалася музикою. Тому вірші і малюнки робилися паралельно. А виготовлення ляльок почалося після виставки майстра декорації пана Біласа у Львові. Я тоді ще була школяркою, і мені було цікаво робити ляльки для своїх товаришок на день народження. А коли в мене народилися діти, я почала займатися виготовленням ляльок вже серйозніше. Я хотіла показати дітям казки, щоб це було не лише слово, а щоб вони могли побачити казкових героїв на власні очі.

Гр.: - А коли, на Вашу думку, було важче писати вірші – за радянської доби, чи тепер, коли превалюють матеріальні цінності в суспільстві?

О.Ш.: - В мене таке враження, що змін не сталося. Колись я думала собі: «Як добре було б, якби мої вірші втратили актуальність...» На жаль, нині мої вірші все ще злободенні. Якщо підставити замість радянського ладу інший суспільно-політичний устрій, то, на мій погляд, змінилися лише декорації. В людських душах відбулося не достатньо змін для того, щоб покращився наш світ. Я не думаю, що тоді було легше, чи важче писати. Просто тоді панувала комуністична ідеологія, а зараз масово поклоняються Мамоні – від безбожництва стався дуже швидкий перехід до язичництва. Хоча разом з тим в Україні відчувається і сильний потяг до християнської віри. Кепським у цій ситуації є те, що життя ставить нас перед дуже жорстким вибором: або свобода з високою духовністю, або достойне матеріальне життя, або прийнятний суспільний устрій. Якщо обирати щось одне, обов’язково будуть втрати в іншому і навпаки. В нормі було б добре, якби перед людиною такого вибору не стояло, тобто щоб у нашому житті були наявні всі ці важливі ланки.

Підготував Василь ПЛОСКІНА

Із творчої біографії

Оксана Шморгун народилася 13 серпня  1956 року в м. Дрогобичі в українській національно свідомій родині. Після закінчення середньої школи у Львові вступає до Львівської політехніки, де здобуває вищу технічну освіту.
Великий вплив на формування особистості Оксани мав її батько Євген Шморгун, викладач згаданого вузу, а також бабуся Софія. Наука, мистецтво, спорт, любов до рідної землі були найважливішими цінностями у цій родині.
У 1978 році через сімейні обставини Оксана виїжджає до Угорщини у місто Солнок, де мешкає і працює в наш час. Виховує трьох доньок – Оксану, Адріану й Анну-Марію. В іншомовному оточенні навчає їх рідному слову. Захоплюється живописом, художньою аплікацією, театром, рукоділлям.
Перші публікації Оксани Шморгун з’явилися 1991 року в часописі Спілки письменників України «Дзвін» (№2). А першою поетичною збіркою стала книжечка «Благословенна будь, моя далека і єдина...», яку впорядкував і видав у 1995 році український поет Ігор Трач з німецького міста Цвікау. Наступна збірка «Світло в кінці» вийшла друком 2004 року у Києві у видавництві «Смолоскип».
Любов до України і Львова в Оксані ніколи не згасає, як не меншає її відданість творчості, лицарству й честі.