АРХІВ
ГРОМАДИ

№3(139)
липень - вересень
2017 року

Пам’яті Арпада Ґьонца

6 жовтня 2015 року, на 94 році життя перестало битися серце
Президента Угорщини у 1990-2000 роках Арпада Гьонца.

---

Довідка:

Народився 1922 року, мав юридичну освіту.

У 1957 році за участь у революції 1956 року був засуджений спочатку до смертної кари, яку потім замінили на довіч­не ув’язнення. У 1963 році амністований.

У 1980 – 1990 роках займається письменницькою і перекладацькою діяльністю.

У 1898 – 1990 роках – голова, з 1990 року – почесний голова Спілки письменників Угорщини.

У травні – вересні 1990 року – депутат парламенту, в травні – серпні – голова Державних Зборів, а з серпня того ж року – президент Угорської Республіки.

---

На думку більшості дослідників новітньої історії Угорщини, саме постать А. Ґьонца, його авторитет та риси характеру значно посприяли перетворенню посади президента на серйозний політичний чинник як у країні, так і стосовно формування позитивного іміджу держави за кордоном. За умов значного конституційного обмеження самостійності дій в політичній площині А. Ґьонц за 10 років перебування на посту президента зумів віднайти можливості для формування угорського зразка «британського монарха», який владарює, але не править.

Результатом діяльності А. Ґьонца на міжнародній арені стало підвищення авторитету Угорщини в очах практично всіх країн світу, чому сприяла й широка географія візитів угорського президента. А. Ґьонц відвідав з офіційними візитами практично всі країни Європи, Північної та Південної Америки, Австралію, багато держав Азії та Африки. Він був одним з ініціаторів та організаторів Вишеградської четвірки (Угорщина, Словаччина, Чехія і Польща). Не випадково ця форма співробітництва стала одним з ключових каталізаторів процесів євроінтеграції цих держав.

Коли у 2000 році А.Ґьонц пішов у відставку, по всій Угорщині були встановлені банери з його портретом і надписом: «Дякуємо пане Президенте, за вашу чудову роботу!». Подією, що стала яскравою ілюстрацією щирого ставлення як угорців, так і іноземних громадян до цієї особи, стало 10 лютого 2002 року, коли А. Ґьонц, перебуваючи вже на пенсії, відзначав своє 80-річчя. Для угорців, у свідомості яких А.Ґьонц цілковито асоціюється з образом «батька», цей день став черговою можливістю для висловлення вдячності за цього величезний внесок у справу формування сучасної демократичної Угорщини. Показово, що глави десятків країн світу надіслали свої привітання людині, яка вже не перебувала при владі.

Особливо потрібно наголосити на ролі А. Ґьонца в утвердженні міжнародного авторитету України. Ще за часів СРСР, у вересні 1990 року, президент Угорської Республіки відвідав Україну з офіційним візитом. Це було не просто відвідання Києва дорогою з Москви, а цільовий візит глави іноземної держави в Україну. Переговори з керівництвом нашої країни, парламентаріями, керівниками Закарпатської області відбувалися в дружній і конструктивній атмосфері. У кінці травня 1991 р. Будапешт приймав офіційну делегацію з України на чолі з Головою Верховної Ради Л.М.Кравчуком і знову відбулася дуже тепла і дружня зустріч з Арпадом Ґьонцом. Вже тоді А. Ґьонц говорив про необхідність проведення Україною самостійної зовнішньої політики, пропонував свою підтримку. Те, що це були не тільки слова, Україна переконалася після здобуття незалежності.

Восени 1991 року Будапешт відвідала міністр культури України – Лариса Хоролець, яка привезла в Угорщину моновиставу А.Ґьонца «Угорська Медея». На виставі був присутній президент Угорщини, угорський міністр культури. Роль Медеї грала акторка російського театру імені Лесі Українки Лідія Яремчик. Вона була неперевершеною. Пані Ліда вклала у виконання ролі стільки душі, болі, людських почуттів, що переповнений зал глядачів сидів наче зачарований її талантом, а коли спектакль закінчився – зірвався оваціями. А.Ґьонц підійшов до актриси, поцілував її і сказав, що коли він писав цю п’єсу, то перед його очами стояла саме така жінка, як пані Ліда.

Всі десять років свого президентства Арпад Ґьонц був палким прихильником розбудови незалежної, суверенної української держави як рівноправного члена європейської спільноти. Згадаймо лише підтримку угорським президентом вступу глави української держави до неформального Клубу президентів Центральної та Східної Європи. Завдяки зусиллям угорського президента Україна не тільки була прийнята до клубу, а й мала честь бути країною – господаркою чергового засідання президентів ЦСЄ, що відбулося у Львові.

Доля подарувала мені можливість неодноразово зустрічатися і спілкуватися із А. Ґьонцем. У моїй пам’яті назавжди закарбувалися його простота і людяність, бажання зрозуміти співрозмовника, уміння пояснити свою позицію. Декілька разів він мені дзвонив і просив допомогти простим людям із Закарпаття, які зверталися до нього із різними проханнями. І коли ці люди отримували допомогу, завжди телефонував і дякував.

Коли я написав монографію «Сучасна Угорщина у контексті суспільних трансформацій», то вирішив звернутися до А.Ґьонца з проханням написати декілька передніх слів. А.Ґьонц прийняв мене надзвичайно привітно, по–батьківському. Розпитав про моє життя, про політичну ситуацію в Україні. Потім я розповів про причину мого візиту. Він відразу відповів так: «Знаєш, до мене зараз звертається багато авторів із проханням написати передмову до їхніх робіт, та я їм відмовляю. Але ти мій друг і тобі я напишу. Тільки я не знаю української, тому розкажи, про що ти написав». Я детально розповів, і тоді А.Ґьонц викликав секретаря й почав їй диктувати текст передмови. Після декількох правок тексту він його підписав.

У другу мою посольську каденцію я декілька разів зустрічався з Президентом, він запропонував мені перейти на ти, і так ми з ним і спілкувалися.

Угорському народу, надзвичайно пощастило, що у доленосний період життя Угорщини у них був саме такий Президент. Пам’ять про цю Велику Людину я збережу через все своє життя. Він був, є і залишається моїм наставником, духовним Батьком, просто другом. Мир Духу його.

ДМИТРО ТКАЧ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині у 1992-1998 р.р. та 2005-2010 р.р.