Справжнє його прізвище – Юрій Городянин-Лісовський. Народився він 14 січня 1898 року в с. Демидівці на Полтавщині. Батько був старшиною царської армії, мати походила з польського шляхетського роду. Життя Юрія Городянина-Лісовського було завжди сповнене небезпек і пригод, а після смерті про нього ходили легенди. Він був учасником Першої світової війни. Двадцятирічним юнаком вступив до Запорізької дивізії Армії УНР, був старшиною-кіннотником 2-го Запорізького (збірного) полку. Наприкінці листопада 1919 року Юрій разом зі своїм полком опинився у «трикутнику смерті» (Любар – Чортория – Миропіль). Тут українські частини були стиснуті трьома арміями – Червоною, Добровольською та польською.
На початку лютого 1920 року, під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, подальший похід у лавах Армії УНР для молодого старшини закінчився. Доля розпорядилася по-іншому. Юрій занедужав і змушений був лишитися на лікування в Мотриному монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Підлікувавшись, хотів був наздоганяти свій полк, та холодноярці переконали його, що зі своїм військовим досвідом він більше потрібний їм. Розпочався новий період, який освітить все подальше життя Юрія Городянина-Лісовського – холодноярський. Пізніше він напише свій знаменитий роман «Холодний Яр», в якому розкриє одну з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Книга розповідає про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому написано: «Воля України – або смерть». Події, описані в книзі відбуваються на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей, у Києві, Полтаві й на території Польщі.
Рік боротьби на Чигиринщині, став найщасливішим роком життя Юрія Горліса-Горського. Його надзвичайно вразили войовничий патріотизм, безстрашність та організованість озброєних селян, їх мужній спротив більшовицьким завойовникам. Під псевдонімом Залізняк Юрія призначили осавулом 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, тобто він став одним з найближчих помічників курінного отамана Івана Петренка та Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки.
Пізніше, у книзі «Холодний Яр» Горліс-Горський писав: «Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти – або загинути». На власному прикладі Юрій переконався, що гуманізм до ворога обертається новими українськими жертвами: так, він подарував життя полоненому начальнику міліції, відпустив його, а той «віддячив», викликавши телеграфом з Єлисаветграда полк червоної кінноти. Бій завершився великими втратами для холодноярців, а сам Залізняк потрапив у полон. Побувавши в льохах Єлисаветградської ЧК, йому вдалося втекти з-під розстрілу.

Навесні 1921 за наказом підпілля Залізняк виїхав з Холодного Яру і прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го він повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу – під псевдонімом Горський – спочатку провадив у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було знову заарештовано. Вісім місяців він провів у «тюрподі» Вінницького ҐПУ, але чекісти не спромоглися довести його вини і в грудні 1923 звільнили з-під варти. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ҐПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ҐПУ Галицького, Горський провалив не одну криваву чекістську операцію. Заарештований знову у 1924 році, але стимулювавши психічне захворювання потрапив до лікарні. У 1932 році Юрія перевели до херсонської психіатричної лікарні, звідки він і втік. Того ж таки 1932 він опинився у Рівному, а потім у Львові, де його знайшла слава письменника.
У 1933 році Юрію Горлісу-Горському вдалося видати першу книжку «Ave dictator!». У 1934 – повість «Отаман Хмара». У передмові до неї автор писав: «Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації – в агентурному апараті ҐПУ), два смертних присуди і разом дев'яносто сім із половиною місяців арештів ҐПУ та більшовицьких тюрем, – я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки». На той час це було перше викриття потворного обличчя ЧК-ҐПУ. 1935 року у Львові виходять друком його книжки «У ворожому таборі» та перша частина роману «Холодний Яр». Трохи згодом було написано й другу частину роману «У ворожому таборі», що називалася «Між живими трупами» (про перебування в психіатричній лікарні). На превеликий жаль, рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. Письменник дуже переживав утрату, тим більше, що вважав цей роман найкращим своїм твором. Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року. Книжка мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У залах переповнених «Просвіт» проводилися колективні читання, імена її героїв брали за псевдо юні оунівці., а Юрій Горлвіс-Горський став кумиром для тисяч українських патріотів.
У 1938 році Юрій Горліс-Горський зі зброєю в руках разом з товаришами, колишніми вояками Армії УНР, пішов захищати Карпатську Україну. Після поразки Карпатської України він якийсь час учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії, де на нього чекав виклик до Канади. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Совєтського Союзу змусили його змінити плани: Юрій Горліс-Горський справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою. Та спочатку він їде до Фінляндії, де формує відділ з українців, які потрапили в полон під час совєтсько-фінської війни, – для боротьби проти більшовиків. Зимова війна почалася 30 листопада 1939 року. Комуністи повели війну під гаслом» захисту північно-західних рубежів» від фінських прикордонних захисних укріплень – лінії Маннергейма. Більшовики кинули на Фінляндію 45 дивізій, 1,5 тисячі танків, 3 тисячі літаків, проти яких фіни змогли виставити лише 16 дивізій та близько 100 літаків. Чисельна перевага була на боці Червоної Армії. Сталін розраховував, що фінська кампанія стане легкою перемогою, але він помилявся. Подорож до Суомі Юрій Горліс-Горський відобразив у двох чудових статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи», в яких оспівав велич фінського народу, котрий весь, як один, став на захист свого національного буття. У січні 1940 року з числа полонених радянських солдат були створені українські підрозділи. Відомо, що українці були вдягнені у фінський однострій та відрізнялися від інших формувань українськими мазепинками.

Після Зимової війни Юрій очолив український радіомовний центр у Берліні. Навесні 1942 року під час війни він прибуває до Рівного і працює там журналістом. У червні Юрій Горліс-Горський повертається до оспіваного ним Холодного Яру. Оселившись в Олександрівці, збирає свідчення учасників холодноярської епопеї, провідує могилу Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки в Мельниках, дарує родичам отамана примірники своєї книги про холодноярців, організовує урочисте Богослужіння біля його могили та проголошує слово. В ньому письменник-воїн згадав попередження Симона Петлюри про те, що зовнішній ворог був би не страшний, коли б ми перемогли ворога внутрішнього – незгоду між собою – та коли б мали більше почуття відповідальності перед Україною.
З наступом Червоної армії почався шлях Юрія Горліса-Горського на Захід. У Львові 26 листопада 1943 року у церкві Святого Георгія він бере шлюб із Галиною Талащук. Через Австрію Юрій із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі, де 25 вересня 1946 року в нього народжується донька Леся.
В Новому Ульмі Юрій розгортає активну політичну діяльність. Разом з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими він засновує Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП). 27 вересня 1946 року Юрій був убитий більшовицькими агентами, як виглядало від рук «своїх».
Але й смерть не зупинила воїна-письменника – він продовжував йти у життя своїми книжками: практично всі вони у повоєнні роки були перевидані українською діаспорою. Продовжував жити Юрій Горліс-Горський і в легендах. Політв'язень Кузьма Дасів розповідав, як в одній з давніх комуністичних брошурок згадувалося, що 1956 року з території Австрії та ФРН до Угорщини на допомогу, як тоді писали, «угорській контрреволюції» проникали українські «контрреволюціонери» і серед них – Юрій Горліс-Горський, який нібито став радником угорського генерала Кішбарнака…
Все життя Юрія Горліса-Горського було і є безсмертним прикладом патріотизму й самопожертви в ім'я Батьківщини. Сьогодні його слово і пам'ять про нього увічнені народом.
У 1999 році «Холодний Яр» нарешті було видано в Україні. У 2006 році книгу Юрія Горліса-Горського було перевидано. Редактор-упорядник Роман Коваль – відомий український історик, письменник, президент Історичного клубу «Холодний Яр» – провів велику сподвижницьку роботу для увіковічення пам'яті Юрія Горліса-Горського та всіх героїв Холодного Яру.
Книгу Юрія Горліса-Горського можна прочитати на сайті «Українське життя в Севастополі»
http://ukrlife.org/main/evshan/yar.htm

9 жовтня 2010 року в селі Мельники, Чигиринського району Черкаської області відкрито пам'ятник Юрію Горлісу-Горському. Пам'ятник збудовано за ініціативою благодійника Володимира Сапи. Пам'ятник має вигляд розгорнутої книжки з вирізьбленим портретом автора. Нижче – напис: "Юрій Горліс-Горський (Городянин-Лісовський), старшина Армії УНР, автор роману «Холодний Яр». Ще нижче – козацька шабля і гілочка калини. На окремому камені напис – цитата з роману: «Холодний Яр живий, він знає, хто свій, а хто ворог». http://www.youtube.com/watch?v=lu25eHOkMrQ&feature=related

У січні 2011 року вийшов документальний двосерійний фільм Романа Коваля та Олександра Домбровського «Юрій Горліс-Горський» http://www.youtube.com/watch?v=tZXLBGvUTws&feature=uploademail

Надія Музичук