Кобзаря пом’янули у Будапешті
Квітами, вінками і словами подяки вшанували 9 березня в Будапешті пам’ять великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Того дня біля пам’ятника Кобзареві в Буді зібралися представники Товариства української культури, депутати центрального та місцевих самоврядувань українців Угорщини, українські дипломати а також члени національно-патріотичних організацій Угорщини, знайомі з життям і творчістю українського поета.
До підніжка монументу Шевченкові лягли квіти від ДОСУУ. Їх поклали Голова центрального органу цієї організації і керівник президії ЕКУ Ярослава Хортяні та перший заступник голови ДОСУУ Юрій Кравченко. Від посольства України пам’ять поета вшанували Аркадій Гупало та Ішван Балог. Відтак вінки лягли від угорського Фонду «Ґлорія Віктіс», Спілки 1956 року, органу національного самоврядування українців Мішкольця (депутати Вікторія та Іштван Іґнац), українського самоврядування IV району Будапешта (голова самоврядування українців Уйпешта Ержебет Ладані, Неллі Русинко) та інших. Учні Недільної школи при ТУКУ Адріан Попович та Анатолій Бурий продекламували поезії Тараса Шевченка, зокрема «Думи мої», «Тече вода з-під явора».
Звертаючись до присутніх Голова ТУКУ і ДОСУУ Ярослава Хортяні зазначила, що сьогодні ми відзначаємо 197-ліття з дня народження Тараса Шевченка. «Для нас цей пам’ятник є символом невмирущого духу українців. За цей монумент нам прийшлося боротись. Це було нелегко. Тим радісніше усвідомлювати, що наша справа не пропала: гідний пам’ятник Кобзареві, попри всі труднощі, все-таки з’явився в Будапешті і стоятиме тут надалі!» - наголосила у своєму привітання Я.Хортяні.
Вона також нагадала, що 10 березня 2011 року виповниться рівно 150 років з дня смерті великого сина України Тараса Шевченка і попросила краян наступного дня запалити тут або дома свічку пам’яті поету. Ярослава Хортяні коротко розповіла про останні роки і дні життя Кобзаря після примусової 12-річної служби солдатом у степах Оренбурга й Казахстану. Цей період поет присвятив невтомній мистецькій та громадській праці, в тому числі і у великій мірі на потреби українства. Навіть в останні дні свого життя в Петербурзі Шевченко працював, сказала Я. Хортяні, упорядковуючи перший буквар для недільних українських шкіл і розсилаючи різні листи-прохання в урядові інстанції Російської імперії. Вона говорила про спільні риси в житті, творчості і громадській праці Шевченка і Шандора Петефі, яких називають апостолами свободи і пробудження національної самосвідомості. Пані Ярослава висловила подяку представникам Спілки 1956 року та Фонду «Ґлорія Віктіс» за братнє розуміння і солідарність з українським народом в його боротьбі за утвердження національних цінностей, культури, захист рідної мови.
Доктор Левенте Югас від патріотичної організації «Національна варта» нагадав про те, що Шевченка в його особистому, мистецькому і громадському житті на тривалий період позбавили можливості творити і діяти на благо рідного народу. Проте одного не змогли тирани – заборонити Шевченкові любити свою Батьківщину, сказав доктор Югас. Він провів паралель з угорським видатним поетом і громадським діячем, який також пожертвував своїм особистими життєвими і мистецькими пріоритетами заради любові до рідної держави. Попри те, що Шевченкові заборонив особисто малювати і писати російський цар Микола І, поет не підкорився цьому наказові, інакше ми б зараз не мали його шедеврів, підкреслив пан Левенте Югас, який продекламував свого власного вірша «Не здавайся!» на честь іменин шляхетного лицаря української поезії Тараса Шевченка, якщо і не за походженням, то бодай через його благородні вчинки й патріотичну поезію найвищого ґатунку.
Др. Левенте Югасу Ярослава Хортяні запропонувала в якості подарунка двомовне видання поезій Тараса Шевченка, яке було із вдячністю прийняте.
Цього ж дня в рамках Шевченківських днів у приміщенні Фонду угорської культури відбулася мистецька виставка молодої української художниці Ольги Матвейцевої з Чернігова. На експозиції були виставлені майже чотири десятка її картин та графічних робіт.
У перебігу виставки Ольга Матвейцева відповіла на запитання «Громади».
– Якою технікою малювання Ви користуєтесь найчастіше?
– Мені найбільше імпонує графіка. Люблю зображувати квіти, тварин. Найкраще мені вдаються квіти.
– А як ви освоїли техніку офорта?
– Це дуже складно робити в технічному плані. Спочатку потрібно вигравірувати зображення на цинковій пластині чи мідній. Відтак робиться багато відбитків, з якими треба працювати далі.
– Хто були Ваші перші вчителі?
– Мої батьки. Я народилася в сім’ї художників, тому з дитинства росла в цій атмосфері. Мабуть, тоді я вперше і спробувала малювати фломастерами, кольоровими олівцями. У 10-літньому віці я поступила до місцевої мистецької школи, ходила на різні конкурси, малювала і для себе, так би мовити позапланово, для душі. Коли мені було 13 років, ми переїхали до Києві, і я перейшла в державну художню школу ім. Тараса Шевченка, де провчилася до 2007 року. Потім поступила до профільного вищого навчального закладу. Зараз навчаюся на четвертому курсі.
– Скільки мистецьких виставок мали?
– Я виставляла свої роботи на день незалежності України у Вільнюсі минулого року. Це була моя перша персональна виставка. Я і далі працюю в обраному напрямку, шукаю свій стиль, вивчаю різні теми, збираю матеріал відповідний про своїх героїв, намагаюся відчути атмосферу історичну, якісь вподобання людей, щоб це відчувалося в їхніх характерах на картині. Так було у випадку, коли я малювала образ Марусі Чурай, Роксолани, та її чоловіка Сулеймана Пишного. Є в мене задум розширити цикл робіт на давньоруські мотиви.
