До 140-х роковин Лесі УКРАЇНКИ
Василь Плоскіна
Пісня одного життя
Запала мені в душу
Мелодія одна,
Її у собі ношу
Не перший рік вже я.
Та пісня із Полісся
Печаллю пройнята...
Співала її Леся
Усе своє життя –
Про любу Україну,
Згорьовану украй,
Про первоцвіт весінній,
І зоряний розмай.
Та мова лебедина
Аж брала за живе,
Будила у людини
Свідомість про Святе.
...І нині, як перлини,
Всі Лесині пісні,
Любов до України
Відроджують вони.
І сходять зерна віри,
Яка міцніє в нас
Під зорями надії,
З любов'ю в Божий час!
Марія Плоскіна
Тіні «Лісової пісні»
Покохала людського сина –
І зреклася усього свого.
Не біда, що з любові гине:
Невмируща душа у Бога.
Зрадив він, стоптав дивоцвіти,
Впала щастя летюча зірка.
Як прожить без тепла і літа,
Оживить замовклу сопілку?
Загубив, занапастив Долю,
Вовкулакою никав лісом...
Вмерла мрія, пропала воля,
Серце в мороці нудить світом.
І розверзлась безодня горя,
Спали пізні дощі каяття...
Світло й темрява, пекло й зорі,
Щастя й мука – прикмети життя!
Світ людей – він такий непевний:
Повен болю, зрад і туги...
Жаль, що лише в житейських тернах
Розквітають душі скарби.
...Оживає вербова гілка –
Гострий ніж дав їй голос, чуття.
Обізвалась журна сопілка:
Не судилося їй забуття.
Зірка впала, та ніч не вічна,
І душа не розтане, мов тінь.
Є дари неземні, нелічені.
У кінці є початку глибінь.
