День української культури в Угорщині
26 лютого наші краяни відзначили День української культури в Угорщині. Це свято пройшло під знаком 140- і 200-літніх ювілеїв з дня народження двох видатних постатей громадсько-літературного життя України ХІХ століття Лесі Українки і Маркіяна Шашкевича.
Святковий захід розпочався в Буді з традиційного покладання вінків до меморіальної дошки, встановленої на честь укладачів альманаху «Русалка Дністровая».
Голова ДОСУУ і ТУКУ п. Я.Хортяні, звертаючись до присутніх, зазначила, що угорські українці вшановують пам’ять М.Шашкевича, Я.Головацького та І.Вагилевича квітами з дня встановлення дошки на їхню честь у 1998 року. Пані Ярослава і цього разу не забула принесла з собою раритетне перше видання альманаху «Русалка Дністровая», яке чудом збереглося в бібліотеці Будапешта ім. Іштвана Сечені:
– Я не знаю, чи є ще десь у світі меморіальна дошка, встановлена на честь часопису. Це книжечка-альманах мала дуже непросту долю. Її не дозволяли видати у Львові цензура. Потім рукописи повезли до Відня, але й там заборонили її вихід у світ. Тільки завдяки одному будапештському цензору на прізвище Надь, який передивився запропоновані зі Львова матеріали, написав у своїй резолюції, що він не бачить у появі майбутнього видання жодної крамоли. Ми знайшли цей запис в державному архіві Угорщини, – розповіла Ярослава Хортяні. – У «Русалці Дністровій» зібрані рутенські пісні, народні прислів’я, вірші укладачів а також переклади на українську мову сербських народних пісень. Є підстави вважати, що гроші на видання цього альманаху дав один сербський меценат. Отак за допомогою людей різного національного походження – трьох галичан-семінаристів із Західної України, цензора-угорця і багатого сербського спонсора пана Поповича – у 1937 році з’явилася «Русалка Дністровая, наша культурна реліквія. На цьому місці тоді стояла друкарня королівського університету. Часопис вийшов накладом у 1000 примірників. По світу розійшлося всього 200 штук, решту конфіскувала львівська цензура. Одну таку книжечку-реліквію має професор Мушинка в Пряшеві. А всього їх залишилося у світі на сьогоднішній день не більше десяти оригінальних примірників. У Львові існує навіть музей «Русалки Дністрової». Чому для нас є такою важливою ця меморіальна плита? Ми зрозуміли: пам’ять про «Русалку Дністровую» і наших славних земляків Шашкевича, Головацького та Вагилевича буде лишатися живою в тому випадку, якщо ми будемо щороку вшановувати їх через яскраві громадські заходи. Так у 1999 році, коли вже створилося ДОСУУ, виникла ідея організації щорічного свята – Дня української культури в Угорщині. Зараз це для нас є доброю традицією. Але хто б міг подумати, що навіть через 174 роки нам теж треба буде боротися за українську мову? У 2011 році ми маємо такий сумний парадокс в Україні... У цьому році ми будемо святкувати 200-ліття з дня народження Маркіяна Шашкевича. Нащадки цього роду жили тут до 1876 року. Відомо, що рідний брат Маркіяна Антон Шашкевич служив в австрійському війську. По службі він придбав собі невеликий маєток у Буді, за дружину мав дочку сербського мецената «Русалки Дністрової» Поповича. Їхні нащадки переселилися потім на Балкани. Одна родина Шашкевичів мешкає у хорватському місті Славонський Брод, де живе багато етнічних українців. Тому в Хорватії українці теж відзначають це свято. Альманах «Русалка Дністровая» двічі перевидавали – у Тернополі (1910 рік, Австро-Угорщина) і в 1960-х роках у радянській Україні. Листаючи «Русалку», можна переконатися, що зібрані в ній пісні, вірші та прислів’я, зокрема відома пісня «Ой Морозе-Морозенку», «Ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота», які ми всі так добре знаємо, свідчать про їхній широкий ужиток в українській мові. Хіба така гарна і давня мова може бути «нарєчієм» чи «язичієм»? Укладачі альманаху доклали до текстів старослов’янського алфавіту три нові літери. Заслуговує на нашу велику повагу Маркіян Шашкевич, якого притягли до суду за випуск «Русалки Дністрової». Він відстоював право на існування української мови. А я хочу закінчити тим, що наша рідна українська мова була, є і буде! Дякую за шану до цих великих людей.
Повноважний і Надзвичайний Посол України в Угорщині Юрій Мушка теж наголосив на великому культурному значенні виходу «Русалки Дністрової» в період творення літературних основ сучасної української мови. За словами Посла, це тільки вказує на те, що її формували не тільки в центральній частині Україні, а й на околицях, у тому числі й українська інтелігенція Австро-Угорщини. Щодо українського книгодрукування в сусідній дуалістичній монархії були більш сприятливіші умови, ніж у царській Росії, яка кожні 15 років видавала різні Емські укази та циркуляри про заборону використання української мови, зазначив Юрій Мушка. Оскільки йдеться про дуже рідкісні друковані примірники, Посол України подав ідею репринтного видання «Русалки Дністрової» накладом у 1000 примірників, зберігши всі тексти мовою оригіналу.
Після покладання квітів на Замковій горі у Буді гостей запросили на літературно-музичний вечір до Центру української культури, освіти й документації. На ньому зібралися керівники новообраних українських самоврядувань з регіонів, активісти ТУКУ, українські дипломати а також чимало угорських поцінувачів української культури. Господиня вечора Я.Хортяні привітала гостей, висловивши радість з приводу того, що, попри деструктивні спроби так званих «десантників», що репрезентують себе депутатами національних самоврядувань українців, традиційні українські свята ТУКУ і ДОСУУ як і досі збирають повні зали людей. За словами пані Ярослави, віра наших депутатів у те, що вони працюють на благо українства, не похитнулася і розколу в наших організаціях нема.
Зі свого боку, Посол України в Угорщині Ю. Мушка, говорячи про відзначення 140-річчя Лесі Українки, зазначив, що її роль у процесі становлення національної культури надзвичайно велика і навіть переходить межі цих рамок, оскільки її знають як громадську діячку і щирого патріота України і людину, що відкриває для наступних ґенерацій українців нові духовні висоти.
Відтак перед присутніми виступила пані Наталя Драгоманова-Бартаї, онучата племінниця Лесі Українки. Пані Наталя розповіла про родинні зв’язки родини Драгоманової з сім’єю Косачів, літературну і громадську працю великої української поетеси, про вшанування її пам’яті в Україні а також про культурницькі ініціативи ТУКУ й ДОСУУ в цьому сенсі.
На літературно-музичному вечорі прозвучали поезії Лесі Українки у виконанні Лілії Гембік. Власного вірша «Пісня одного життя», присвяченого поетесі, прочитав автор Василь Плоскіна. Співачка Ганна Ляхович заспівала романс «Стояла я і слухала весну» на слова Л. Українки (акомпанемент Наталі Ґерети). Виступили з традиційним декламуванням також учні недільної школи Товариства української культури.
Перед демонстрацією документального фільму «Великі українці – Леся Українка» (режисер Роман Віктюк, наратор – українська акторка Ада Роговцева) Ярослава Хортяні нагадала гостям про те, що навесні 2002 року представники української меншина з Угорщини відвідали побудований на міжнародні кошти музей у місті Александрії в Єгипті, де урочисто передали барельєф Лесі Українки (автор Богдан Корж, гроші на виготовлення меморіальної дошки на прохання ТУКУ й ДОСУУ виділила Угорська держава).
У рамках відзначення Дня української культури у Центрі української культури, освіти й документації відбулася художня виставка картин і графічних робіт митця Олександра Гембіка, який народився на Волині, а зараз постійно проживає в Угорщині.
Наш кор.
