ВАСИЛЬ ШКЛЯР «ЗАЛИШЕНЕЦЬ. ЧОРНИЙ ВОРОН»

Василь Шкляр народився 1951 року в с. Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. Закінчив філологічні факультети Київського та Єреванського університетів. Член Спілки письменників України та Асоціації українських письменників, заступник голови Національної спілки письменників України.
.Автор книг: «Перший сніг» (1977), «Живиця» (1982), «Праліс» (1986), «Тень совы» (1990), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001) та ін. Лауреат багатьох літературних премій. За роман «Ключ» – гран-прі конкурсу «Золотий Бабай», за роман «Елементал» – гран-прі конкурсу «Коронація слова», літературні премії «Золоте перо», «Спіраль століть», премії журналу «Сучасність», 1-а премія Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та інших.
У лютому 2011 року Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Залишенець. Чорний ворон» визначив Василя Шкляра лауреатом Шевченківської премії 2011 року в галузі літератури. 4 березня 2011 Василь Шкляр звернувся до президента із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». В указі Президента України В. Ф. Януковича  № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка Василь Шкляр не згадується.
У романі «Залишенець. Чорний ворон» (2009), над яким автор працював довгі 13 років, висвітлено одну з найдраматичніших сторінок нашої історії початку 1920-х років. 1921 року долю чотирирічної війни, яку Росія розв’язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбників. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Проте збройна боротьба ще роками тривала на всій території України. На жаль, до сьогоднішнього дня мало хто знає, що після того, коли московські окупанти захопили Україну, над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. На чорному бойовому прапорі повстанців Холодного Яру був напис: «Воля України або смерть». Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами і навіть заборонили згадувати їхні імена, щоб стерти з пам'яті ту ідею, за яку повстанці жертвували своїми життями. Звичайно, вони стріляли, вішали, палили, нищили – але кого? Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навколо запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони – залишенці – обрали собі смерть. Ці героїчні події відбувалися на території теперішніх Звенигородського, Полянського, Смілянського, Кам’янського, Черкаського та Чигиринського районів.
Прочитати цей роман та залишитися байдужими вкрай важко. Захоплює гарна українська мова твору, багатогранність зображуваного, повнота передачі атмосфери того часу. Написана на документальній основі книга про лицарів лісу, гайдамаків Холодного Яру вражає також яскравим художнім проникненням у переплетіння любові й ненависті, вірності і зради. З глибин забуття виринає загадкова постать отамана Чорного Ворона – мужньої людини, всім серцем відданої Україні, готової покласти життя за її волю. Після прочитання роману Василя Шкляра мимоволі виникає почуття гордості за те, що у нас є такі письменники, що у нас були такі мужні борці за волю України.
Для тих, кому неможливо дістати книгу, можна прочитати книгу онлайн: http://fictionbook.in/vasil-shklyar-zalishenec-chorniy-voron.html

Роман Коваль про книгу Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон»

«У зверненні до селян Ларика Власенка-“Плисаки”, ад’ютанта отамана Орлика, є такі слова: “Наші події, які ми творили, будуть записані наколись письменниками в історії золотими буквами. Хай не пропаде даремно пролита кров наших братів-селян, матерів і сестер!”
Пророцтво справдилось.
Не тільки історики, але й письменники звертаються до лісової творчості гайдамаків ХХ століття, оспівують героїзм селян, які взяли в руки зброю, щоб захистити землю і волю.
Стверджую, що роман Василя Шкляра і є отими золотими буквами, про які писав Ларик Власенко-“Плисака” із с. Плисецького, що на Фастівщині.
Хотів би ще наголосити, що Василь Шкляр написав сміливий роман, він адекватно, без евфемізмів, зобразив міжнаціональну війну за право володіти нашою землею. І це ніякий не антисемітизм чи русофобія! Це ненависть до ворогів нашого народу, до тих, хто проливав ріки української крові.
Василю! Так вийшло, що багато людей пізнаватимуть історію нашої Батьківщини через твій художній роман. Якщо для багатьох не існує межі між документалістикою і твоїм художнім романом, значить ти створив реальність, а це неабияке досягнення письменника!
Вітаю тебе з романом! Вітаю, що наважився! Що зійшов на гору! І розкрив неосяжні горизонти нашої історії!
Вірю, що на цьому романові будуть виховані покоління борців за волю України!

Роман КОВАЛЬ,
Історичний клуб “Холодний Яр”

ОТЕЦЬ ДОКТОР ДМИТРО БЛАЖЕЙОВСЬКИЙ

23 квітня 2011 року, на 101 році життя упокоївся в Бозі отець доктор Дмитро Блажейовський – історик, доктор наук, автор 25 наукових праць і численних публіцистичних статей з історії Церкви та Української держави, автор української релігійної вишивки. В його мистецькому доробку понад 350 вишитих ікон, хоругв, картин на релігійні сюжет, портрети видатних українців, яких він шанував і які творил Україну.
Отець Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у с. Вислік Горішній на Лемківщині (тепер частина с. Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі). У 1922-1930 роках навчався в українській гімназії в Перемишлі. У 1933 році як студент-електротехнік Празької Політехніки пішов на пішу прошу з Праги до Риму. Дорогою почув українську пісню, яку співали семінаристи з колегії святого Йосафата. Це його настільки вразило, що вирішив і собі там вчитися. Тож, прийшовши до Риму, вступив до Папської української семінарії святого Йосафата. За 12 років перебування у Римі вивчав філософію, теологію та історію, із відзнакою успішно захистив дві докторські дисертації – з богословۥя в Папському Урбаніянському університеті, з церковної історії в Папському Грегоріянському університеті. З 1946 до 1973 року отець Блажейовський душпастирював у різних греко-католицьких парафіях у США, організувавши 3 парафії, одну місійну станицю та спорудивши кілька храмів.1973 року повернувся до Риму, де зайнявся науковою діяльністю, зокрема, у царині історії України, української Церкви та педагогіки. Лише у 63 роки отець Дмитро Блажейовський почав вишивати ікони, відроджуючи давні традиції української релігійної вишивки. Його вишиті ікони можна побачити у Ватикані, Італії, Франції, Бразилії, Німеччині та інших країнах. В Україні і за кордоном відбулося понад сто виставок творів майстра, він видав також 16 збірок «Українських релігійних вишивок». 6 травня 1999 року отець Блажейовський заснував у Львові власний музей вишиваних ікон та образів, єдиний в Україні та світі, який він утримував своїм коштом. 2010 року він був нагороджений Папською медаллю «Христос – наш мир» і державною нагородою України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. 2009 року Львівський музей вишиваних ікон та образів отця доктора Дмитра Блажейовського і Товариство «Україна –Світ» висунули його кандидатуру на здобуття Національної премії України імені Тараса. Шевченка. 21 серпня 2010 року громадськість відзначила 100-річчя отця Дмитра Блажейовського у Національному театрі ім. М. Заньковецької у Львові. Остання його праця «Моє століття і деякі факти з історії України» – у друкарні. Згідно з заповітом, його поховали на Янівському цвинтарі у Львові.
Отець доктор Дмитро Блажейовський залишив після себе неоціненний скарб: вишивані ікони, музей, наукові праці, своє правдиве слово.

99-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ ПЛАСТУ

12 квітня 1912 року – офіційна дата заснування молодіжної організації «Пласт». Традиційно, річницю заснування Пласту відзначили у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві та в інших містах України. Пласт був створений у 1911 році, невдовзі після заснування скаутського руху Робертом Бей ден-Пауелом в 1907 році, а вже 12 квітня 1912 у Львові пластуни склали першу Пластову присягу. Серед засновників організації були д-р. Олександр  Тисовський, Петро Франко (син Івана Франка) та Іван Чмола.
В основі назви «Пласт» лежить відповідник англійського Scout (розвідник), взятий за прикладом пластунів – козаків-розвідників. Мета Пласту – сприяти всебічному патріотичному вихованню та самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Гербом Пласту є  трилиста квітка лілії – символ скаутського руху (відомий як Fleur-de-lis) – та тризуб, сплетені в одну гармонійну цілісність. Членство в українському Пласті є пожиттєвим і передбачає чотири вікових категорії: новаки (6-12 років), юнаки (12-18 років), старші пластуни (18-35 років) та пластуни-сеніори (від 35 років). Сьогодні Пласт – це одна з найбільших виховних організацій України.