ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

22 січня по всій Україні пройшли урочистості, присвячені Дню Соборності України. Заходи з нагоди цього свята були також проведені українцями діаспори.
Це свято відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. День Соборності України отримав статус державного свята завдяки Указу Президента України від 21 січня 1999 року.
Урочистий Акт Злуки Захiдно-Української Народної Республiки та Української Народної Республiки в єдину соборну Українську державу проголосила Директорiя УНР 22 сiчня 1919 року на Софiйському майданi в Києвi. Захiдно-Українську Народну Республiку було проголошено 1 листопада 1918 року масовим виступом української iнтелiгенцiї та військових на теренах Австро-Угорської iмперiї в Галичинi. Столицею ЗУНР спочатку був Львiв, потiм Тернопiль, а з сiчня 1919 року - Станiслав (нині - Івано-Франківськ).

УКРАЇНСЬКИЙ ПРОМЕТЕЙ ОЛЕКСА ГІРНИК

На Чернечій горі у Каневі 21 січня пройшла акція зі вшанування Героя України Олекси Гірника, який 1978 року, 33 роки тому, вчинив акт самоспалення на знак протесту проти комуністичного режиму і проти русифікації українського народу. Вшанувати пам’ять Олекси Гірника прибули представники «Нашої України», ВО «Свобода», Конгресу українських націоналістів, «Просвіти», священики, родичі, знайомі, його син Євген Гірник. Учасники акції поклали квіти до пам’ятного знака Герою та відслужили панахиду.
У ніч на 21 січня 1978 року на схилі Чернечої гори неподалік пам’ятника Тарасу Шевченку українець з м. Калуша, колишній в’язень радянських таборів Олекса Гірник здійснив акт самоспалення. За часів радянської влади інформація про цей вчинок замовчувалася. Тільки після здобуття незалежності правда про вчинок Гірника була вперше опублікована в газеті «Літературна Україна». У 2003 році фонд ім. Олекси Гірника і Ліга українських меценатів заснували премію премію ім. Олекси Гірника. Указом Президента України Віктора Ющенка від 18 січня 2007 року за проявлені мужність і самопожертву в ім’я незалежної України Олексі Гірнику присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена Держави.
http://www.youtube.com/

ПАМ’ЯТАЙ ПРО КРУТИ!

29 січня поблизу с. Крути відбулися урочисті заходи по вшануванню героїв Крут. Крути – один із символів боротьби українського народу за свою незалежність. Саме 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути 300 київських студентів, захищаючи підступи до Києва, вступили в нерівний бій з шести тисячною армією більшовиків під командуванням Михайла Муравйова, що вела наступ на Українську Народну Республіку.
В цей день українці традиційно приїжджають у Крути вшанувати подвиг українських студентів. 22 січня пам’яті героїчних крутян був присвячений автопробіг Київ – Крути. Урочисті заходи по вшануванню героїв Крут відбулися в багатьох українських містах, у Львові пройшла смолоскипна хода.
http://kruty.org.ua/
http://kruty.org.ua/novyny/213-avtoprobig-kruty-2011.html
http://www.youtube.com/watch?v=wcj5mBzr3AE
http://www.youtube.com/watch?v=1OQ5uH1u9DY&feature=related
Смолоскипна хода у Львові (відео):
http://comrade-molotov.livejournal.com/1607979.html
Олександр Палій, історик, про героїв Крут:
http://www.unian.net/ukr/news/news-418355.html

ДО 92-ї РІЧНИЦІ ПОДВИГУ НА ТРУБЕЖІ

5 лютого представники українських демократичних партій, громадських організацій з Києва, Борисполя та інших міст, місцеві мешканці з села Вороньків й прилеглих поселень зібралися біля меморіального пам’ятника борцям з більшовизмом за волю України, щоб вшанувати світлу пам'ять українських героїв, які 92 роки тому полягли в нерівному бою з більшовицькими військами на берегах р. Трубіж.
4-5 лютого 1919 року козацька сотня с. Вороньків, що зараз у Бориспільському районі на Київщині, повторила подвиг Героїв Крут. То був час, коли під ударами більшовистських військ зі сходу армія Української Народної Республіки змушена була залишити спочатку Лівобережжя, а згодом і Київ. Впродовж двох діб українські козаки стримували наступ більшовиків й цим дали змогу для евакуації уряду УНР з Києва до Житомира.
4 лютого українські козаки під проводом отамана Івана Черпака вийшли до стратегічного залізничного мосту через р. Трубіж, по якому на Київ мали пройти бронепоїзди з окупаційними більшовицькими військами. Тут вони розібрали залізничну колію, замінували міст та зайняли оборонні позиції на правому березі річки. Але серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку. Тому перший поїзд зупинився перед мостом і почав обстрілювати українців з гармат. Безстрашна Вороньківська сотня Івана Черпака мужньо зустріла ворогів. Два дні тривав запеклий бій. До оборони також долучилися відважні жителі лівобережних містечок Борисполя й Баришівки та декількох довколишніх сіл. Але сили були нерівні. Понад 70 українських оборонців полягли смертю хоробрих в бою за Вільну Україну, багато дістали поранення.
Понад 70 років радянська влада намагалася приховати правду про той бій. Але місцеві старожили пам’ятали ті буремні дні й зберегли пам'ять про них. Завдяки зусиллям відомого на Бориспільщині краєзнавця та патріота Андрія Свирида в середині 90-х років були зібрані деякі відомості про бій на Трубежі і окремих його учасників. Він також пам’ятав розповідь свого батька про цей бій, одного з небагатьох уцілілих з Вороньківської козацької сотні, котрий загинув вже в рядах УПА в 1942 році у боях проти фашистських окупантів на Галичині.
Продовжив збір й упорядкуванню матеріалів про героїчну битву на р. Трубіж бориспільчанин Анатолій Ковальчук – відомий громадський діяч Київщини. У 2004 році поет Микола Карпенко написав поему «Отаман Черпак». 24 серпня 2010 року в с. Вороньків місцеві краєзнавці відкрили меморіал козакам Вороньківської сотні Переяславського полку, які полягли в битві з більшовиками на р. Трубіж у 1919 році. На гранітному постаменті викарбували: «Померти за Батьківщину, значить – жити»; нижче - наступне: «Воронківцям, борцям з більшовизмом за волю України. Слава героям!»
Сьогодні боротьба за правдиву українську історію продовжується.

ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ!

Видатний політичний та громадський діяч України Анатолій Іванович Лупиніс народився 21 липня 1937 році в селі Новоолександрівка Донецької областi, де проживали батьки після втечі з сибірського табору. Пізніше сім’я перебралася на батьківщину – в Монастирище Черкаської області. Після школи Анатолій Лупиніс поступив на механіко-математичний факультет Київського Університету. Але на третьому курсі був заарештований за організацію студентських виступів й засуджений на 6 років ув’язнення. В 1957 році за активну участь у страйку в 7-му таборі Дубравлагу він був повторно засуджений на 10 років (організація контрреволюційного саботажу). Перебуваючи у Володимирській закритій в’язниці, отримав параліч ніг. Звільнився по закінченні терміну в 1967 році. Після двох років лікування Анатолій Лупиніс зміг рухатись за допомогою милиць. Поступив на економічний факультет сільгоспакадемії.
22 травня 1971 року Лупиніс зачитав біля пам’ятника Тарасові Шевченку свій вірш “Тарасе-Батьку”, за що був засуджений до 12 років ув’язнення. Перебуваючи у в’язницях та психспецв’язницях, збирав матеріали для відомого правозахисника Андрія Сахарова. Президент США Рональд Рейган особисто просив керівництво СРСР дозволити Анатолію Лупиносу емігрувати за кордон. На свободу він вийшов у 1983 році., загалом провівши у в’язницях 23 роки.
З початком «перестройки» Анатолій Лупиніс включився в процес створення та подальшу діяльність громадських та національно-патріотичних організацій. Був ініціатором створення асоціації «Зелений світ», українського Меморіалу, членом ініціативної групи зі створення Народного фронту (пізніше Руху) України, членом оргкомітету з підготовки першого з’їзду НРУ, засновником та членом Проводу Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО). Під час військових конфліктів на території СНД (Придністров’я, Абхазія, Чечня) завжди перебував в епіцентрі подій. За його активної участі тисячі українських офіцерів були переведені з гарячих точок СНД в українські Збройні Сили.
5 лютого 2000 року Анатолій Лупиніс пішов з життя, похований на Байковому цвинтарі в Києві. Світла пам’ять про борця й мученика, політв’язня, поета й публіциста залишиться в серцях українських патріотів.

Матеріали уклала Надія Музичук