Разом з сестрою я росла півсиротою, і мама тільки поступово, крок за кроком відповідала на наші запитання: що сталося з нашим татом? Зрештою і сама не знала забагато - мабуть тільки після повторного приходу совітів у Львів довідалася від когось про арешт тата в Окопах у 41 році, що його мали завезти до Чортківської в'язниці. І все, більше про чоловіка, нашого тата не знала нічого. Контакту з окопівською родиною не було, це було небезпечно. Стала цікавитися нами і стара-нова влада.
Сімї, члени яких були заангажовані - колись чи в тому часі - в рух опору проти совітів, чи навіть тільки мали недоброзичливців-донощиків, ночами зникали, їх вивозили на Сибір. Так була заарештована молода наша тітка Анелька з Бартатова Городоцького району, яка з Інти повернулася аж в 90-их роках.
Чомусь для нас, дітей, було нормально, що в мешканні  були приготовлені мішки з нашим одягом, на випадок раптової відправки - про це не думалося, не говорилося.
На щастя знайшлися добрі люди, які засвідчили, що наш тато у 41 році по повістці пішов у Червону Армію, і в 1948 році Сталінський районний воєнний комісаріат прислав папір, яким визнав, що наш тато "пропал без вести в октябре 1944 г." Так ми врятувалися від заслання в Сибір.
Мама нас утримувала шиттям, час від часу здобувалася і на те, щоб посилати пачки з харчами нашим священикам, які були засуджені на табори, серед них і отцю Володимиру Стернюку (пізніше архієпископу) - аж поки не захворіла, померла в 1958 році.

"23 серпня 1939 року був підписаний пакт Молотова-Рібентропа. Це була домовленість між двома найбільшими злодіями світу, братами-близнюками диявола, Гітлером і Сталіном. Тиждень після цього німецькі солдати, переодягнені у польський мундир, напали на прикордонне містечко Ґляйвіц (сьогодні Ґлівіце) і зайняли радіостанцію. 1 вересня 1938 року на світанку, о 4 годині 45 хвилин німецькі війська перейшли польсько-німецький кордон.
Вибухла друга світова війна.
Вермахт просувався вперед дуже швидко... 17 вересня німці переправилися через Віслу, оточили Варшаву. І в цей же день і війська більшовиків перейшли польсько-радянський кордон. Радянський Союз захопив території Польщі, які лежали на схід від лінії Керзона. Гітлер і Сталін поділилися Польщею..."1

СРСР, починаючи від 17 вересня 193. року зайняв східну частину Польщі - Волинь, Полісся та Галичину (в ній Львівську, Тернопільську, Станіславську області), білоруські землі, і вже літом 1940 року розпочалися масові арешти і депортації - на Сибір, у Казахстан, поглинання новозайнятих територій, їх радянізація.
За згодою Гітлера Сталін 28 червня 1940 року зайняв Бессарабію і Північну Буковину, які від 1918 року належали Румунії. Так само сталося з трьома прибалтійськими державами - Естонією, Литвою та Латвією. Вони незабаром стали радянськими республіками.
Мій тато в червні 1941 року поїхав зі Львова у рідне село Окопи2 Чортківського району Тернопільської області, щоб відвідати родину, свого батька Прокопа (мама, моя бабця вже не жила), брата і сестер, Василя, Ганну та Марію. Час приспішав його, бо у Львові, де він жив з жінкою Софією, що очікувала вже другу їх дитину, і маленькою донькою Дарією (він працював економістом), вже одержав повістку на службу у Червоній Армії, і нездовзі йому треба було з'явитися для проходження воєнної служби. У селі, де він народився і виріс, відвідав усю рідню та приятелів дитинства, їх певно було немало.
Коли літом 1990 року мені вперше в житті вдалося побувати там (з чоловіком Ласлом, донькою Бернадетою і її чоловіком), шукаючи рідню вже в другій хаті край села знайшли Криворучка, якусь далеку родину, той сказав, що в селі живе дуже багато людей з тим прізвищем, ближча чи далека родина, і направив мене до найближчих, хоча я змогла показати тільки кілька передвоєнних світлин, своїх батьків, бабку, діда.
Родичі оповіли, що мій тато в червні 1941 року зупинився в хаті брата, Василя, через кілька днів, 5 червня саме там  його арештували, ймовірно як чужинця, може доніс хтось на нього як на шпіона, певно хтось з "бдітельних" сексотів зрадянізованого вже сільського управління, сельсовєта. Тітка Павліна, вдова мого вуйка, яка жила в тому ж будинку, розказала і те, що коли енкаведисти виводили з хати Дмитра, щоб відвезти у в'язницю, і вона направилася би його провести, але на неї крикнули - "не смій іти, бо пульку дістанеш".
Мого батька після арешту 15 червня тримали, разом з сотнями в'язнів, у великій в'язниці районного центра Чортків. Певно розпочали його допити.

Вже після приходу німецьких військ у Чортків в українській газеті Тризуб, яка щойно почала виходити, появилася наступна кореспонденція:
"МАСАКРА ВЯЗНІВ У ЧОРТКОВІ
Чортківщина положена в найдальшому кутку нашої вужчої батьківщини. Тому то червоні безбожні комуністичні кати з НКВД найдовше тут справляли свої оргії. Незважаючи на велику кількість українських громадян міста і сусідніх повітів, давно арештованих, що мучилися в тюрмі в Чорткові цілими місяцями аж до вибуху війни, НКВД на донос місцевих комуністів зараз по вибуху війни арештувало в самому Чорткові ще багато українців..., які досі не повернули додому.
Коли ввійшла в Чортків німецька армія, очам німецьких вояків і місцевих громадян представився жахливий вид: у великій тюрмі за містом, окруженій високими мурами, лежало багато змасакрованих трупів. Приведені до праці жителі міста стали під вартою розкопувати величезне подвір'я (3/4 гектара) і добувати з землі дальших трупів. Так у короткому часі все тюремне подвір'я виложене тілами нещасних українських в'язнів. При викопуванні тіл показалося, що як одна верства їх була доповнена, то енкаведисти посипали їх солею (за іншим джерелом - вапном) і - накладали другу верству, потім і третю, бо трупи лежали в землі у трьох шарах. А над ними звалкували землю, щоб не було нічого пізнати, і зверху посадили... квіти. Чи не большевистська культура?
Було також повно трупів у казаматах і навіть під підлогою. В одній камері дали навіть долівку з бетону, щоб ніхто не здогадався, що під нею закопані жертви нелюдських кровопийців. Свідки оповідали, що купа трупів ще рухалася догори і опадала, чути було стогін, як енкаведисти вже накривали їх дошками і прибивали підлогу. Немало трупів знайдено також у ровах довкола в'язниці.
Всіх трупів у чортківській тюрмі-людобойні начислено коло 800. Але пізнати вдалося дуже мало жертв: п-у Юрчинську (по характерних косах)... Всі інші були в стані такого розкладу і так дико були помасакровані, що ніяк не можна було дійти, хто вони такі...
Для характеристики, як садисти з НКВД знущалися над своїми жертвами, вкажемо на те, що багато трупів мало відрізані вуха, видовбані очі і т. д. Були між ними дві жінки, з яких одна мала відрізані груди, вирваний кліщами ніс і втятий язик, а друга була обкручена дротом...
Далі видно на подвір'ї зачеплений грубий дріт, а на ньому гаки. Мабуть, там вішали людей з колючим дротом на шиї (таких знаходили) і пускали електричний струм, щоб їх вбивати. Дусили також людей дошками, інших зв'язаних кидали згори в яму.
В камерах було повно всюди окривавленої одежі. Кров бризкала аж на стелю. Видно, як катовані й мучені дерлися по стінах, і закривавлені руки їх на стінах - це сьогодні німі свідки недавніх кошмарних сцен.

Ніяке перо не опише тих сцен, що розігралися на подвір'ї тюрми і перед входом до неї по приході німців. Родини тих в'язнів, що сиділи в ній до початку війни, оглядаючи змасакровані тіла, виходили з себе. Глибоким трагізмом віяло від такого образу: сотні селянок, жінок, дівчат і бабусь, надіючись застати своїх дорогих живими, чекали під мурами (поки їх пустили до середини) годинами і цілими днями, деякі з їдою в руках для ув'язнених... Що вони бідні переживали на вид тої гори трупів, між яким були певно їх найдорожчі, яких ніхто не був уже в силі пізнати!"3

Тиждень після арешту мого тата, 22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. (Ще в тому ж році зайняла Україну, її війська зимою вже вели бої під Москвою.)
Слід думати, що допити мого батька розпочалися вже через кілька днів після його арешиу в Окопах 15 червня. Здається, що відвідини ним родини саме по собі навряд чи могли вважати політично ворожим актом, але очевидно не можемо знати брехливих звинувачень, які могли бути наявними в доносі на нього. Але з попереднього репортажу - оповідання про в'язничні умови в Чорткові, про нелюдську жорстокість слідчих ясно видно, що і мови не могло бути про можливість залишитися в живих. Далі стане ясно, що коли 23-24-го червня ліквідували засуджених на смерть (вироки виносили очевидно так звані трійки у складі трьох офіцерів чи і солдат, за кілька хвилин, без присутності звинувачених) і з наближенням фронту знищили всі справи на ув'язнених, 30 червня тих, які ще залишалися в живих, 954 особи, пішки відправили колоною. По дорозі 123 людей застрілили "при спробі втечі". В'язнів, що йшли з Чорткова до Умані, їх було 757, серед них і мого батька, Дмитра Криворучка, розстріляли в уманській в'язниці 20-го липня. Є дані про те, що це здійснили на господарському подвір'ї, натовп в'язнів розстріляли кулеметами. Але оскільки німецький наступ сповільнився (вони ввійшли в Умань 1-го серпня), КҐБ мало час. щоб облити тіла вбитих бензином і, спаливши, там же зарити останки.

Далі подамо кілька документів КҐБ, пов'язаних з нашою темою4:

1. Написаний не раніше 6 липня 1941 р. Сов. секретно

Начальнику Тюремного управления капитану госбезопасности тов.ФИЛИППОВУ
Докладная записка по вопросу эвакуации тюрем Тарнопольской области
23-24 июня были приведены в исполнение приговора осужденных к ВМН (висшая мера наказания - расстрел) в тюрьмах Тарнополь, Чертков и Кременец, а в тюрьме Бережан 27 июня.
Эвакуацию з/к з/к из тюрем Тарнополь, Чертков и Кременец начали 29 июня. Мною были получены указания от нач. УНКГБ капитана госбезопасности, что эвакуировать только з/к з/к, осужденныъ и следственных по бытовым статьям, а к/р элемент оставить в тюрьмах, вопрос о последних будет решен им.
Для тюрьмы гор. Черткова удалось получить 30 вагонов и 29 июня з/к з/к в количестве 300-350 были погружены и частью отправлены на Гусятин, остальных з/к з/к в количестве 900 чел. к/р элементы остались в тюрьме и 30 июня нач. тюрьмы тов. ЛЕВЧУК /под/ своей охраной отправил их пожарным порядком на Каменец-Подольск, Дунаевцы-Жмеринка. В помощь ему дано 27 чел. партактива и один взвод красноармейцев...
Когда необходимо было эвакуировать заключенных и не имея ясных указаний руководства, кого отправлять, я подал письменный рапорт нач. УНКГБ тов. ВАДИСУ и требовал письменные указания, т.к. устные установки каждый раз менялись, тов. ВАДИС подтвердил, что к/р элемент не отправлять, однако указания его уничтожения не получал.
Осужденные за бытовые преступления после рассмотрения дел с обл.прокурором были освобождены из-под стражи... Передано УНКГБ к/р элемента... 88 чел. в Черткове 23 июня. Личный состав тюрем ... Черткова эвакуирован и перешел границу... Все дела тюрем Тарнополя, Бережаны, Черткова и тюрем. отделения сожжены...
От нач. УНКВД тов. ЧОБОТОВА я получил указания об эвакуации 30 июня в 20-21 час, чтобы первого июля утром личный состав и если имеются з/к з/к выступить по направлению Волочиск, а Черткову на Скалу-Подольск.
6 июля я из тюрьмы гор. Винницы отправил 3 тон. хлеба,.../из них/ колонне тюрьмы гор. Черткова 2 тонны хлеба, также оставил им 3-тон. машину /с/ продовольствием. Колонна з/к з/к и охрана обеспечена до Жмеринки, /а/ если в Жмеринке не дадут вагонов, тогда колонна пойдет пешим порядком в Черкассы. Хлебом в пути колонна будет обеспечена.
Рапорт с резолюцией ВАДИСА прилагаю.
Нач. тюрем. отделения мл. лейтенант (підпис)

Колона в'язнів врешті вирушила 2 липня під охороною 56 в'язничних конвоїрів та півроти солдат. В'язні несли на плечах хліб та муку в мішках. Народ у придорожніх селах старався подати колоні, що ледве шкандибала, води, продукти, декого за це охорона застрілила на місці5.

2. Зберігся і інший документ, від 31 липня 1941 р.

Начальнику тюремного управления НКВД СССР капитану госбезлпасности тов.Никольскому, г. Москва
Докладная записка "О результатах эвакуации заключенных из тюрем г.г. Чертков и Коломия"
Тюрьма гор. Чертков.

В тюрьме гор. Черткова содержалось - 954 з/к, эвакуация которых производилась 2-го июля 1941 г.
В связи с тем, что вагонов для отправки заключенных в тыл не было, поэтому силами надзорсостава в количестве 56 человек и прикомандированной полуротой бойцов Стройбатальона из местного гарнизона все заключенные были этапированны пешим порядком.
Из гор. Черткова этап следовал через пункты: Каменец-Подольск, Жмеринка Тывров, Ситковцы, Христиновка, Умань.
В пути следования при попытке восстать и бежать было расстреляно 123 заключенных - членов "ОУН".
20.VII с.г. в г. Умани по распоряжению Военного прокурора фронта и Зам. Народного Комиссара Государственной Безопасности УССР - майора Госбезопасности т.ТКАЧЕНКО - расстреляно и закопано 757 заключенных и следственных по к-р статьям...Трупы убраны небрежно.6
(За іншим прочитанням колона в'язнів прибула пізніше, в'язнів знищили 27 липня 1941 р. на подвір'ї в'язниці, і там же їх спробували спалити, а потім ледве присипали землею.)
Следовавшие этапом заключенные по бытовым статьям в количестве 64 человека освобождены, из которых 31 з/к (поляков) временно оставлены в тюрьме г. Умани.
Расстрел указанного контингента был вызван сложившейся обстановкой на фронте, т.к. прорвавшийся противник находился в 20-30 км от гор. Умани.
Весь надзирательский состав тюрьмы г. Черткова прибыл в гор. Харьков.
Ценности заключенных привезены в гор. Харьков и сданы в Финотдел НКВД УССР.

Тут ще наведемо дані з плану евакуації в'язнів, утримуваних у в'язницях Західної України, план від 23 червня 1941 р.: ... 1297 в'язнів з Чортківської в'язниці слід відвезти у в'язниці УНКВД Чкаловської області...
На основі вивчених документів КҐБ дослідники склали загальний список вбитих НКВД в'язнів з Чорткова:
Число в'язнів, етапованих з Чорткова в Умань і там розстріляних - 796 осіб. Список містить і дані про місце та рік народження, а також дату арешту.
У списку під №370 - Криворучко Дмитро, імя батька - Прокофій, р. народження 1912, заарештований 41.06.15

Хоча дані ще далеко неповні, дослідники на основі порівняння вже вивчених на сьогодні документів КҐБ встановили, що в совітських в'язницях Західної України відступаючі під тиском німецьких армій сили НКВД в часі першої фази війни знищили орієнтовно 22 000 в'язнів.

1Bayer Zsolt: Katyn előtt és után, Kecskeméti lapok, 2008. április 30

2Колишній пункт переходу польсько-російського кордону на кордоні трьох держав. Лежить між двома ріками, які наближаються одна до одної під незначним кутом на підвищенні між ними, на східному краї села втікає Збруч у Дністер. Польська назва села - Okopy Swietej Trojcy - Окопи, земляні вали святого Духа, на березі Дністра і сьогодні можна побачити залишки оборонних валів проти турків. Пізніше на місці турків була вже Румунія. Тут і сьогодні знають стару приповідку: якщо тут запіє півень, чують в трьох країнах, недавно йому поставили і памятник.

3"ТРИЗУБ", Чортків, 1941, №4., серпень 7. Збірка документів товариства "Пошук", 87. Вперше про трагедію у в'язниці Чорткова я почула в 1989 році в Торонто від отця Остапа Ґошуляка, уродженця Чорткова. Тоді я це вислухала, думаючи, що мого батька розстріляли саме у цій в'язниці. Як гімназист отець і сам приймав участь у роботах по похорону вбитих. Тіла тоді клали на землю одне коло одного, і потім покривали землею. Тіла і землю везли возами. Після цього знову клали тіла і землю, вози підвозили свій скорботний тягар спіраллю, a все вище і вище, коло підйому ставало все меншим. Врешті повстав земляний конус-піраміда - спільна могила жертв. Та як тільки вернулися совіти, могилу бульдозерами зрівняли з землею. У 1990 році там само зробили подібний пам'ятний горб.

4О.Романів, І Федущак, Західноукраїнська трагедія, 1941, Львів-Нью Йорк, 2002, 356-357, 376-377, 381, 343.

5Інтернет - Чортківська вязниця

6Це речення стосовно захоронення вязнів з документу про масштаби репресій наводить з непідписаного документу Романів. Цит. твір, 380