ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Зимовий час люблю по-особливому. Даремно, що холодно, морозно, “не комфортно”... Зате свята! Саме вони зігрівають, веселять душу, надихають до спогадів, заохочують до змін. Та й справді зимовий цикл свят надзвичайно багатий своєю колоритністю. Дива, загадковість, очікування чудес, нового кращого відбувається саме тут. Як було колись, що розповідає нам давнина, минуле... Хто ж то за дивовижна особа, яка несе дітям радість... Коли щасливі діти, дорослі не можуть не посміхатися.
Святий Миколай: дійсність, легенда, міф чи реальність?
Святий Миколай народився близько 270 року в місті Патарі, Лікії, південно-західній області Малої Азії.
Батьки Святого Миколая належали до одного з найдавніших та найбагатших лікійських родів. З ласки Божої у цій родині народжується хлопчик. Він був їхнім одинаком, випроханим сином. Як і належить християнській родині, виховання сина проходило в релігійному дусі. Уже з юних літ Миколай відзначався глибокою побожністю, піклувався про вбогих, нужденних, згідно з рішенням своїх благочестивих батьків, вибирає духовний сан. Близько 300 р. в Мірі вибухнула велика епідемія. Під час цієї епідемії померли його батьки. Миколай успадкував велике багатство, яке роздав бідним і нужденним. Наше теперішнє мислення «дивак», так думає сучасність. Святі. У них думки, бажання інші, для багатьох із нас незрозумілі. Святий Миколай – приклад християнського життя, на практиці прагнув реалізувати подвійний аспект Християнської любові – Бога та ближнього, і робив це так, як написано в Євангелії.
«Нехай не знає ліва рука, що дає права» (літ.6.3). «Не показуйте своєї праведності перед людьми, що б вони вас бачили і хвалили за те; нехай знає про ваші добрі діла лише Отець Небесний» (пор.Літ. 6,1-4).
Згідно з легендою після смерті єпископа міста Міра, довколишнє духовенство, та народ радилися, кого ж обрати новим єпископом. Розповідають, що архієпископ мав видіння, перший хто вранці ввійде до церкви на молитву, його потрібно висвятити, людину, яка горить любов’ю до Бога та Ближнього. Першим, хто прийшов до церкви, був Миколай, якому архієпископ повідомив, що саме він стане новим Єпископом. Миколай не суперечив, вважав, що це – Воля Божа, а й сам уві сні мав видіння. Ісус Христос передав йому святе Євангеліє, а Божа Матір – Єпископський омофор, коли встав рано-вранці, щоб піти до церкви і просити у Бога просвітлення, як зрозуміти цей сон, його сповістили, що він поставлений Єпископом Міри. Новий сан не тільки не змінив Єпископа, але навпаки доброчесність його ще більше засяяла. Кожного року 1 вересня Святий Владика збирав духовенство на Собор – радився про потреби народу, наказуючи піклуватися про бідних. А й сам працював над спасінням своєї пастви, з любов’ю допомагав у біді і смутку.
Так, коли імператор Костянтин І Великий несправедливо засудив на смерть трьох юнаків, св. Миколай відправився в Константинополь, рятуючи юнаків від смерті. Потім так переконливо розмовляв з мером, що той не тільки признався в нечесності, але попросив вибачення. Іншим разом один постарський чоловік втратив все своє майно і хотів пустити своїх дочок на злу дорогу. Дізнавшись про це, св. Миколай потайки у ночі підкидає мішечки з золотом. Батько хотів дізнатися, хто то чарівний рятівник. Однієї ночі підстеріг св. Миколая. Миколай щиро благав, щоб не розголошував про побачене. На що бідний батько пообіцяв мовчати, безмежно дякуючи святому, таких випадків нараховувалось тисячі. Коли в місті Мірі настав великий голод, св. Миколай, ревно молячись, просив Бога про допомогу. Саме в цей час на Сицилії одному торговцеві хлібом уві сні з’явився св. Миколай, який дав йому грошовий завдаток та замовив корабель хліба для голодних у Мірі. Прокинувшись, купець, на своє велике диво побачив у своїх руках гроші, направду був переконаний, що це Боже Об’явлення, а не тільки сон. Купець одразу наповнив свій корабель хлібом, відплив до Міри, де св. Миколай купив у нього весь хліб, роздаючи потребуючим.
Також знаходимо багато розповідей про порятунки рибаків під час бурі та стихій. Молитва його прямо йшла до Божого престолу. Бог не барився, одразу вислуховував, помагав. Святий угодник своїм милосердям заслужив винагороду у Всевишнього, благодать творити чудеса.
У давньоруському Літописі розповідається, що за часів князя Всеволода І (1078-1093) молоде подружжя з немовлям відправилося на човні з Києва, дитя якимось чином випало з човна в Дніпро... здавалося кінець, та трапилося чудо: саме в цей день вранці, з Києво-Софійському Соборі перед образом святого Миколая знайшли немовля в мокрих пелюшках. Дізнавшись про дивну подію, жінка з чоловіком в розпачі відправились до Собору, де й побачили своє рідне дитя живим і здоровим. З того часу ця ікона носить ім’я «Миколая Мокрого», і перед нею щотижня по четвергах й до сьогодні відправляється акафіст на честь святого.
Так, як пощастило Святому Миколаєві, здається не пощастило жодному іншому святому. Він, який народився в ІІІ столітті, не залишив світ живих, його досі пам’ятають, і до іконописних зображень Ніколаса Єпископа в Малоазійській провінції Римської імперії Лікія (тепер турецька провінція Мугла) звертаються із молитвами тисячі, мільйони людей по цілому світу людей, не говорячи вже про найменших.
Важко визначити, з якого моменту культове свято перетворилося в чарівну дитячу казку. Є очевидний зв’язок між набожним архієреєм і, скажімо, добрим дідом – мандрівником Санта-Клаусом. Згідно однією версії, років десь так двісті тому до американського штату Пенсільванія завітав святий Ніколас. Привели його із собою моравські емігранти. Грудневої ночі маленьким мешканцям містечка Бетлегем він через комин «прислав» дарунки. Юним пенсільванцям це звичайно сподобалося. Ніколаус став навідуватися сюди щороку, а потім розширив географію своєї діяльності. Він їздив на санях, запряжених кіньми, а згодом навіть оленями. Його почали називати Санта-Клаусом, а росіяни перейнявши досвід запросили його до себе на Новий Рік і нарекли Дідом Морозом. Св. Миколай з дітьми практично всієї Західної Європи. До них він навідується п’ятого чи шостого грудня. Іноді не сам. Наприклад, чеський Мікулаш у «помічники» бере до себе ангела і чорта, добрий дідусь носить із собою книжку, де записані дітки слухняні та неслухняні. Перші отримують дарунки, нечемним чортик приносить вугілля. Щось схоже відбувається в Словаччині, де Мікулаш з кошлатою бородою, у довгому кожусі та баранячій шапці, з ціпком в руках і кошиком за плечима. Ходить від хати до хати та тішить малечу. Компаньйон у нього той же, що й у чеського – рогатий, паскудний чорт в кептарі навиворіт, бряжчить ланцюгами, потрясає мітлою, погрожує різками. Страш-но! В австрійців чортівська тема у день св. Ніколаса набрала апофеозного розвитку. Зазвичай 5 грудня на вулицях міст з’являються цілі зграї рогатих, волохатих крампусів. Вони лякають не лише дітей, а й дорослих. Одягаючи на обличчя страшні маски вони кричать, гарчать, лускають батогами, але тут з’являється Ніколаус в єпископському вбранні і розганяє усе чортівське плем’я. Запановує мир і спокій. Перехожі розходяться, спокійно куштуючи печиво та цукерки, подаровані святим.
Як же святкуємо ми українці?
У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно, тихо-тихо приходить св. Миколай, кладучи переважно під подушку, а іноді у черевички сплячих діток жадані подарунки. Характерним є те, що саме намріяні дарунки, а не щось інше, приносить св. Миколай. Звідки він знає, що кому потрібно? З листів, написаних дітворою напередодні чарівної ночі. Листи-прохання, написані до Святого, кладуться на підвіконник у надії, що Ангел забере їх і віддасть Святому. Таким чином св. Миколай точно знатиме про бажання діточок. А що чекає неслухняних? Їх у нас геть мало, а якщо трапляються, то отримують різочку, але пообіцявши про виправлення, можуть заслужити милість у Святого і таки отримати подарунок. Навіть дорослі іноді заслуговують на подарунки від Святого. Бог прославив св. Миколая, як за життя, так і після смерті, цього особливого Святого неможливо не знати чи сумніватися в Святості.
Ім’я Миколай з грецької означає «той, хто перемагає народ» – на інших мовах Ніколас, Ніклас, Клаус, Мікулаш, Міклос, Ніхол і т.п. Грецькі історики та святий Григорій Великий свідчать, що на початку ІV ст., під час гоніння християн Діоклеціоном та Максиміліаном св. Миколай продовжував проповідувати Христа і був ув’язнений за віру. Тільки в 313 році, коли імператор Костянтин Великий дав церкві свободу, святий Миколай повернувся до своєї пастви. Він брав активну участь у І Соборі в Нікеї (325 рік), під час якого було встановлено догму про Святу Трійцю та засуджено помилки Арія, котрий заперечував Божественну Природу Ісуса Христа. Св. Миколай помер 6 грудня близько 345-352рр. у місті Міра. Тіло його було покладено з великою пошаною в церкві міста Міри, де спочивало до 1087 року. На його честь установлено окреме свято. І так 9 травня 1087 р. італійським купцям вдалося перевезти тіло св. Миколая з лікійського міста Міри, яке на той час захопили Сарацини в місто Барі (в Італії). У Барі зберігається документ, датований ХІІ ст., в якому докладно описано перевезення мощів Святого. На честь було збудовано базиліку. У крипті цієї базиліки знаходиться гробниця Св. Миколая з Чудотворною іконою, яку 29 вересня 1098 р. освятив папа Урбан ІІ. Сторожами мощів Св. Миколая є Отці Домініканці. Потрібно знати, що мощі Св. Миколая виділяють хімічно й бактеріологічно чисту рідину – духмяне, цілюще миро назване «манною», при цьому діються численні чуда. Щороку 9 травня в присутності вірних та єпископів саркофаг відкривають, через спеціальне віконце набирають миро і по краплі додають до пляшечки із свяченою водою. Згідно з висновками наукової експертизи, проведеної в 1957 р. Св. Миколай мав зріст 167 см. сильну будову тіла і помер у віці 72 -80 рр. Сьогодні Св. Чудотворець – головний покровитель міста Барі, яке відоме в усьому світі як центр вшанування Святого. Де зустрічається Християнський Захід зі Сходом, саме тут біля мощів святого в 1098 р. відбувся Синод, метою якого було об’єднання католицької та православної церков. Двічі на рік влаштовуються урочистості на честь Святого. 9 травня – Свято перевезення мощів Святого Миколая до Барі та 6 грудня – день смерті Святого. Під час травневої урочистості відтворюються перевезення мощів. Найбільший корабель, у супроводі менших кораблів човнів з Італії, Греції, Албанії колишньої Югославії везе позолочену двометрову фігуру Св. Миколая. Опісля її везуть по місту у спеціальному екіпажі. І так Захід і Схід вшановують постать Святого тисячі літ. Шануємо його і ми, люди української землі: величні храми, зведені нашими дідами, які носять ім’я Святого, засвідчують велику любов до Нього. Чудотворні ікони, мільйон чудесних зцілень духовних і фізичних говорять про те, що св. Миколай не дивиться на кордони, переходить їх сміливо, впевнено творячи добро ближнього. Тому хочеться й мені попросити у Святого подальшої опіки над нашими дітками: любові, милосердя, цілому Божому люду.
І коли молимося в Стихирах, промовмо: у мирах проживаючи тілесно, ти, помазаний духовним миром, Святителю Христовий Святий Миколаю, з’явився, як справжнє миро, що духовними пахощами сповняє тих, які з вірою і любов’ю завжди святкуватимуть славну твою пам’ять, Отче, спасаючи їх твоїми молитвами до Господа від біди, напастей і скорботи, носивши почесне ім’я переможця, Св. Миколаю, ти дійсно став для вірних людей успішною допомогою в напастях, бо всюди, де з любов’ю вдаються до твого захисту, негайно спішиш із поміччю, бо ти, вдень і вночі з’являючись вірним, спасаючи від біди й напасти, Св. Миколаю Славний Священнопровіднику, ти являєшся великим і надійним заступником, милостивим і могутнім, за тих, що в бідах на морі, на суші й повітрі, і тим, що близько й далеко перебуваючи. Тому спільно благаємо тебе: молися до Господа, щоб нам визволитися від усякої напасти.

Марія ВТЕРКОВСЬКА,
релігієзнавець, психолог