ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

8 жовтня у рамках театрального фестивалю національних меншин Угорщини «Присутність» у сербському національному театрі відбулася вистава українського театру Угорщини «Обережно, жінки». Постановку здійснив Михайло Фіщенко, актор Закарпатського муздрамтеатру на основі п’єси білоруського автора Андрія Курейчика. У виставі беруть участь як актори-початківці, члени української громади в Угорщині, так і професійні артисти з України.
Про спільний творчий проект розповів постановник вистави Михайло Фіщенко: «Сьогоднішня вистава йде вже втретє в Будапешті. Успіх комедії я завдячую жінкам, які сиділи в перших рядах залу, яких я бачив і з якими міг спілкуватися. Я відчув їхню колосальну енергетику і підтримку».
Керівник українського театру в Угорщині, режисер й учасниця багатьох вистав пані Олександра Корманьош-Багляк, керівник українського самоврядування ІІ району Будапешта, додала:
«Наш театр засновано 10 років тому. Першою постановкою була «Наталка Полтавка». Це сталося у березні 2003-го, а вже восени того ж року вперше взяли участь у фестивалі театрів національних меншин Угорщини. Це було дуже складно на перших кроках роботи нашого театру з огляду на організаційні, фінансові та деякі інші життєві моменти. Але був великий стимул: ми дуже хотіли працювати, намагаючись підняти рівень роботи нашого театру і показати нашу національну українську культуру на міжнародному рівні».
Голова Спілки театрів нацменшин Угорщини Ласло Ґерґей вважає великим успіхом проведення подібних щорічних фестивалів. На самих початках організатори такої зустрічі театральних колективів і не сподівалися, що публіка виявить такий інтерес і буде велике число учасників.
Ласло Ґерґей продовжив: «Наші театри зробили все можливе, на що вони здатні. 15 вистав, які подивилися глядачі, представляють дійсне театральне мистецтво наших національних меншин, його високий рівень, те, що воно існує зараз і має перспективи розвитку в майбутньому. З іншого боку, можна підсумувати попередню роботу, щоб знати, де знаходимося тепер у сенсі професійному, людському, куди рухаємося. З іншого боку, попри те, що театри виклалися по максимальній творчій шкалі, ми не дуже відчуваємо підтримку з боку відповідних державних структур. Цього нам усім бракує, бо, крім власне боротьби за виживання і збереження національних театрів, потрібно ще відчувати якщо й не фінансову, то бодай моральну підтримку, що означатиме для нас: так, є потреба у таких наших театрах на даний час, і вони отримають зелене світло для розкриття своїх можливостей, скажімо, в окремому театрі національних меншин. Я думаю, це була б колосальна річ і, мабуть, таки й буде, адже відчувається спільне бажання театрів. Ми сподіваємося знайти своє місце в культурному процесі Угорщини і ще цього року розпочнемо рух у напрямку нашої мрії – створення театру етнічних меншин Угорщини».

Наш кор.