ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

13 жовтня в греко-католицькому храмі Св. Флоріана в Будапешті відбулася літургія на честь свята Покрови Пресвятої Богородиці. Божу Службу правив отець Дам’ян Габорій із Києва у супроводі професійного чоловічого хору Св. Єфрема під керівництвом Тамаша Бубно. Отцю Дам’яну допомагав вести літургію також і греко-католицький священик і водночас капелан Українського війська з міста Золочів на Львівщині панотець Михайло Сукмановський.
У своїй проповіді отець Дам’ян нагадав українським вірним із Будапешта, Вацу, Секешфегервара та деяких інших угорських міст, у тому числі й українським дипломатам, яким важливим для українців є свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке бере свої початки ще з часів хрещення Київської Русі. Під Покров Богоматері віддавали себе й козаки Війська Запорожського. Українська Повстанська Армія, наголосив о.Дам’ян, була створена восени 1942 року під Покровом Пресвятої Богородиці, а у 1997 році УПА проголосила цей празник святом цієї організації. У 1999 році Покров Пресвятої Богородиці визнали своїм святом й українські козаки. Зараз є ініціатива з боку духовних кіл відзначати це свято разом із днем Захисника Вітчизни та правоохоронців, повідомив о. Дам’ян.

Пізніше священик погодився відповісти на кілька запитань нашого часопису.
– Панотче Дам’яне, як Ви почуваєтесь серед угорських українців?
– От я приїхав до вас минулої п’ятниці, а в суботу пані Ярослава питається: «Отче Дам’яне, у вас все нормально, як почуваєтеся?» Я відповів: «Як удома». Хвалити Бога, почуваюся, як серед своїх, нема якихось бар’єрів під час спілкування з людьми. Я бачу деякі зміни в них як наслідок внутрішньої роботи. У багатьох вірних, котрих я знаю близько одного року, є прогрес у духовному житті, сімейному, особистому ба навіть професійному. Дуже приємно було почути від однієї жіночки, яка нагадала про нашу минулорічну розмову, а потім зізналася, що її особисте життя покращилося в доброму напрямку. І це аж ніяк не поодинокі приклади. Тішить те, що люди задоволені життям, їх влаштовує і поточна ситуація.
– Чому, на Вашу думку, людині віруючій потрібно відвідувати Божі літургії і ходити в церкву?
– Повертаючись до нашого великославного і любимого серед українців празника Покрови Пресвятої Богородиці, хочу сказати, що в наших літургіях ми, священики, дуже багато уваги приділяємо Святій Діві Марії, оскільки Вона як Матір Христа і наша Мати дбає про нас, бере під свою оборону і піклується за наші потреби перед Господом Богом. Це дуже давня і освячена Церквою традиція нашого українського народу, яка передається з покоління в покоління і якої нема у християн латинського обряду. Наш нарід щиро вірить у допомогу Матінки Божої, і по вірі його дається йому. Щодо літургій: наша Церва навчає, що треба брати активну участь у недільній Службі Божій а також у великі християнські свята, навіть якщо вони припадають на будні дні. Адже для християнина замало тільки прийти до храму і помолитися, поспівати, демонструючи свою присутність, поспілкуватися з друзями та близькими людьми. Найважливіший момент кожної літургії – це тайна євхаристії, Святого причастя. Перешкодою може бути тяжкий гріх, але треба покаятися в ньому і стати на шлях змін, щоб усунути любий бар’єр між людиною і Богом. Із легкими гріхами, які трапляються щодня, можна приступати до євхаристії – досить перепросити Бога за них. Але Церква каже, що бодай раз на місяць чи два треба сповідатися і в тих легких гріхах. Треба контролювати свою совість, щоб легкі гріхи не перетворилися на тяжкі. Тому можна сказати, що Божа літургія – це можливість каяття християнина у своїх гріхах перед Богом і прийняти самого Ісуса Христа під виглядом хліба і вина. І дійсно: людина, яка бере активну участь у Службі Божій, вона відчуває, що її життя має якусь внутрішню гармонію, що в неї ліпше йдуть справи і що цей тиждень у неї – благословенний. Для практикуючих християн добре знати: якщо ми є на літургії в неділю, то Бог нам допоможе прожити і наступний тиждень із благословення Творця.
– Чи можете Ви згадати щось особливе із свого життя в період святкування Покрови Пресвятої Богородиці?
– Я б не став акцентувати увагу лише на цьому празнику, бо ми маємо багато Богородичних свят. Якщо говорити про Святу Марію, то вона мала великий вплив на моє життя, особливо на початках мого священицького служіння. Адже ще у юнацькі роки, коли вчився у духовній семінарії, я постановив собі молитися щодня вервечку до Пресвятої Богородиці, і потім ця звичка стала невід’ємною частиною мого подальшого життя. Хоча буває, з різних причин ця молитва і пропускається. Але в моєму житті вервечка дуже багато в чому мені допомогла – мої прохання виконувалися, а де відчувалися якісь загрози, то в такі моменти діяла сила Покрову Богородиці, і я міг ту небезпеку з Божою поміччю оминути. Потім це аналізувалося, і я доходив висновку, що така поміч була не випадкова, а давалася мені через молитви до Божої матері і її заступництво перед Богом.

Нашому кореспонденту вдалось поспілкуватися також і з отцем Михайлом Сукмановським, деканом Золочівським (на Львівщині). Отець Михайло, зокрема сказав:
– Сьогодні мені випала щаслива нагода співслужити у Будапешті. Це незвично для мене, бо я вперше знаходжуся в Угорщині і лише тут довідався, що тут є українці греко-католицької церкви. Приємно бачити, що мій добрий знайомий отець Дам’ян опікується цією релігійною громадою. Це дуже важливо, бо навіть якщо вона не дуже чисельна, як в інших країнах проживання української діаспори в США, Америці, Бразилії, Австралії тощо, але вірні тут є, і вони потребують опіки, любові і поваги. А це робиться через літургії, адже Божа служба в церкві об’єднує людей, гуртує їх в одну духовно-національну і культурну спільноту, навіть якщо вона поза межами якогось конкретного населеного пункту чи материнської держави проживання певної частини віруючих. Церква ніколи не розділяла, а лише об’єднувала людей, які б ми не були – багаті, бідні, чоловіки, жінки чи діти. Через те мені дуже приємно вітати наших українців в Угорщині.
– Які зараз настрої відчуваються в українському війську?
– Отець Дам’ян вже згадував про те, що я брав участь у місії миротворчого контингенту КФОР НАТО у Косові. Відтоді я маю можливість бути задіяним у підготовці військових капеланів, незалежно від їх конфесії чи віросповідання, до проходження служби у миротворчих місіях. Моє завдання – слідкувати за комплектацією речей церковного вжитку для мобільних храмів, які можна розгорнути в розташуванні військового підрозділу. Знання і практика свідчать про те, що українській армії потрібне капеланство як інститут, адже воно існувало давно в Українській Галицькі й армії та УПА. На жаль, воно відновлюється, можливо, не так, як нам хотілося б, але наразі лобіюються інтереси лише однієї церкви – Московського патріархату. Але поміж тим, армія відкрита для інших церков також. Я думаю, що за якийсь час усе стане на свої місця. У Косові, я пам’ятаю, були капелани, включаючи жінок протестантських конфесій, із різних держав, у тому числі України та Угорщини. Звернув увагу на велику побожність американських військовослужбовців. Щомісяця у Косові ми мали зустрічі капеланів усіх наявних конфесій, традицій, брали участь в екуменічних богослужіннях. Для мене це був добрий досвід того, що така церковна поліфонія за участю людей, які не руйнують, а дбають про Христову Церкву. Все це разом формувало добрий християнський підхід і потребу для військовослужбовців, тому що багато з них також віруючі люди, вони також потребують Бога, може ще більше, ніж ми.

В.П.