ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Від народу залежить доля кожної країни. На українському Євромайдані наш народ показав усьому світу що він є, що він бореться з силами тьми за європейську Україну, за краще життя сьогодні, за майбутнє наших дітей. Ці проникливі вірші, написані поетами – учасниками Євромайдану. В їх словах – захоплення сучасними героями Майдану – достойними синами й доньками України, які піднялися на її захист. З іншого боку – осуд тих, які влаштували криваві “беркутові” бійки, переступивши поріг людяності. Чиї вони сини? Хто їхні матері?

Чи воїн то, а чи палач?

Тринадцятий вже до кінця йде рік,
Нового двадцять першого століття.
Майданами невинна ллється кров –
Ми дожили такого лихоліття...
І знову воїн, стоїть в обладунку,
Не захисті, НІ, нема того рахунку...
Колись, ішов у бій, казав:
“ІДУ НА ВИ!”
Нехай помру та землю маю зберегти!
І захистити матір та сестер
А ти, що робиш? Захищаєш чи тепер?
Не маєш права називатися людина
Твоя рука не боронила, а била жінку...
Ось дівчина, лежить вже на землі,
А ти в чоботях, та по голові...
Та ти не воїн, ти – палач!
Той людський стогін, сльози, плач...
Тобі сторицею вернеться,
Цар згине, що віддав наказ,
та ти живий, тобі прийдеться
На страшний суд йти до людей...

Галинка Верховинка 10.12.2013 р.

НЕ ДАРМА!
(захисникам Євромайдану присвячується)

А знаєте, усе це недарма, –
Що свіжий вітер розірвав задуху!
Нам говорили, що у нас нема
Ні віри, ні хоробрості, ні духу?!

Але Душа – на те вона й Душа,
Щоби трощити ланцюги й кайдани –
Є в кожнім поколінні та межа,
Що всіх разом виводить на Майдани!

Ми йшли занадто довго до мети,
Платили кров’ю за майбутнє щастя,
Ви не судіть нас, кровнії брати –
І може й вам колись за це воздасться!

Свобода – не набитий гаманець,
І не життя вдоволене і сите,
Свобода – відчувать, що ти творець,
Своєї Долі на долонях світу!

Ніщо не марне – ні сльоза, ні кров,
Все проросте колись
достойним плодом,
Аби в серцях у нас жила Любов
І ми були на цій землі народом!

Ми власну долю вип’ємо до дна,
Гіркою чи хмільною буде чаша,
Одна тривога, думка лиш одна –
Чи буде жити Україна наша?!

У битві інтересів та ідей,
На цім Майдані, на очах у світу,
Хто захистить цих відданих дітей,
В чиїх руках стрічки, знамена й квіти?

Хто полум’яні вбереже серця,
Їх не віддавши на поталу Звіру?!
Хто поведе їх далі, до кінця,
Не ввергнувши народ свій у зневіру?!

Колись скіниться довга ця зима,
Воскреснуть Душі і розквітнуть квіти...
Ми віримо – усе це не дарма,
Заради цього варто було жити!

4 грудня 2013 р.
Анатолій Матвійчук

МОЛИТВА ДО ЄВРОМАЙДАНУ!

Євромайдан – в тебе майбутнє є,
Бо ти за європейську Україну,
Надію й віру в серці подаєш,
Щоб волі дух зростав, не згинув.

Доволі заборон і бідноти,
Нам на хороше варто прирівнятись.
Євромайдан подвоїв сил і крил,
Не дай їх, Боже, нелюдам зірвати.

На острах людям беркута не шли,
Із нього зроблять чучало нащадки.
Ми молимося, Боже, поможи,
Щоб знов не впасти
українцям в рабство.

В усі боки нас штурхають і б’ють,
Жорстоких не засвоїли уроків.
Євромайдане! Ти – єдиний путь,
Хто може нас привести до Європи.

Гуртуймось, патріоти, звідусіль,
Щоб вороги не запідозріли безсилля,
Хай вийде гордість з серця берегів
За Європейську нашу Україну!

Галина Фесюк

БЕРКУТ НА МАЙДАНІ

В природі беркут – хижа птиця,
Терзає жертву до крові,
Аби крові, як є, напиться...
Ці б’ють кийми по голові.

Ніхто б раніше не повірив,
Що homo sapiens такий...
Нещадних бачили ми звірів:
Так бить людей, то гріх тяжкий.

Жахіттям охоплює "Беркут"
Квартали столиці нові...
Навколо все робиться мертвим,
Квадрати бруківки в крові.

Скажено розлючений "Беркут"
Кривавив людей на зорі...
Із пам’яті серця не стерти –
Упали малі і старі.

А хто з гори на бійню зирив,
Що на Майдані ллється кров...
Четверта рота "беркут"-звірів
До влади сплачує любов.

Зірки у небі – білі точки –
У чатуванні на порі...
Як на своїх беркут-синочків
Дивитись можуть матері?

Володимир Москвич 30.11.2013

Тим беркутівцям,
що били невинних
лежачих людей...

Не били лежачих лицарі,
Скріпляли мечами двобій.
Вирувала душа під зірницями
Від волання і від волінь.
Але в останньому подиху
Не падав слабкий без меча,
З честю ішов переможений,
А ворог у бік відступав.
Нині – дебелі воїни
Мирного б’ють на землі.
Заморожені та озброєні,
З думкою, — що на коні.
Ні, без думок, безголові,
З воланнями до самоти,
Прагнуть насильства і крові,
Так їх навчили кати.
Не знають, що в жатви пору
впадуть у багно гливке.
Світитиме місяць повний,
А Бог не підведе очей.
Глупота у людей безталанна,
Забирає з душі почуття.
Схаменіться, уже світання,
Змийте лице з гріха.
Щоби в степу між полином,
На рідній своїй землі,
Ти міг навчити сина
Захищатися від ворогів.

Галина Фесюк