№4(124)
жовтень - грудень
2013 року

НАШОГО ЦВІТУ - ПО ВСЬОМУ СВІТУ
ПАМ'ЯТНІ ДАТИ І ПОДІЇ
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ
ПОШТОВА СКРИНЬКА

Українці Австрії

Австрія – одна з найгарніших країн Центральної Європи. Це справжня маленька перлинка: гірськолижні та бальнеологічні курорти, відпочинок на озерах, архітектурні пам’ятки міст Австрії, мальовничі селища на тірольських схилах – все це приваблює в країну численних туристів з усього світу.
Історія українсько-австрійських взаємин налічує понад тисячу років. Торговельні зв’язки Київської держави з містами середнього Дунаю відомі з Х-го століття. У літописах згадуються зв’язки між галицьким князем Ярославом Осмомислом і австрійським правителем Гайнріхом ІІ Язомірґоттом.
Коли рід Бабенберґів припинив своє існування, австрійське князівство запросило на свій престол князя Романа, сина Данилового, що одружився 1252 р. зі спадкоємницею престолу Ґертрудою.
Австрійські цісарі прагнули залучити на свій бік українських козаків у боротьбі з турками у Тридцятилітній війні. Чимало козаків служило тоді як наймані відділи в цісарському війську. Дипломатичні зв’язки з Австрією мали також гетьмани Богдан Хмельницький та Пилип Орлик.
Рік 1683-й увійшов у європейську історію передусім другою турецькою облогою Відня. Менше відомий, однак, той історично задокументований факт, що українські козаки у складі християнської визвольної армії під проводом польського короля Собеського відіграли значну роль у визволенні Відня, а таким чином і всієї Європи від ісламської небезпеки. Вирішальне значення в успішному звільненні та швидкому прибутті визвольного війська під мури Відня відіграла сильна частина війська, що складалася з українських козаків, участь яких стала можливою завдяки фінансовій допомозі далекозорого та реалістичного Папи Інокентія ХІ. Папа Римський дав наказ своїм дипломатам вербувати на місці козацьке військо, для чого надав відповідні грошові суми.
Король Собеський був прихильником українського козацтва, знав і високо цінував його хоробрість, мужність й військовий досвід. Без козаків польський король не хотів вступати у війну проти турків і з нетерпінням чекав прибуття козаків, про що писав 31 серпня 1683 року в листі до дружини: „Я ні про кого так не журюся, як про козаків, за якими часто вдень тужу…“ До військових завдань козаків під Віднем належала розвідка та спостереження за турками в лісах навколо столиці. 12 вересня 1683 року, в день вирішальної битви відважна козацька кіннота разом з польськими гусарами атакувала турецькі укріплення. Козаки, які мали великий досвід у боях з турками, хоробро штурмували їхній табір, захопили турецькі позиції й переслідували ворога аж до Угорщини.
Після переможної битви за Відень досить скоро було забуто про значний внесок у цю справу українських козаків, і всі заслуги у врятуванні Європи від ісламу було приписано Яну Собеському. Можна з впевненістю висловити припущення, що вже 1683 року українці залишилися у Відні, і тоді була створена перша маленька українська громада. Легендарною для віденців стала постать козака-розвідника Юрія Кульчицького, що двічі таємно пройшов кільце облоги Відня, щоб пронести стратегічно важливу інформацію. Ще більшу популярність здобув Юрій Кульчицький завдяки тому, що використав чималі запаси кави, вручені йому як нагороду за подвиг, і організував у Відні одну з перших кав’ярень, спопуляризувавши таким чином цей, до того часу невідомий напій не лише у Відні, але й в усій Європі.
В університетах Австрії, починаючи з XVI-го століття, навчалися українські студенти. Їх потік значно зріс з 1772 р., коли західноукраїнські землі (Галичина й Буковина) увійшли у склад Габсбурзької монархії. Також це були призвані до військової служби, студенти теології у Барбареумі у Відні, згодом й інших вищих шкіл, згуртовані з часом (1868 р.) у студентському товаристві «Січ» , посли до парламенту, політики, службовці, робітники.
 Це в великій мірі позитивно вплинуло на політичне й культурне піднесення цих земель, зумовило їх швидкий національний розвиток і ту роль, що її відіграла Галичина в часи гніту царської Росії в Центральній та Східній Україні.
Особливе зацікавлення українською проблемою виявила Австрія під час першої світової війни, коли у 1914 р. за її сприяння було створено Союз визволення України. Чисельність українців Австрії значно зросла. Сюди прибували біженці з Галичини й Буковини, включно з багатьма військовими та представниками української інтелігенції, іммігранти зі східноукраїнських земель, українці-військовополонені, які служили в російській армії.
У 1918 р. Австро-Угорщина встановила зв’язки з молодою Українською Державою, підписавши з нею Берестейський мир. Австрія й Україна обмінялися послами.
Після поразки національно-визвольної боротьби в Україні (1917-20 рр.) столиця Австрії певний час залишалася центром політичної та культурної активності українських емігрантів. Тут не було жодних обмежень на політичну та партійну діяльність, перенесену сюди з України.
Після виникнення ЗУНР в Австрійській Республіці була акредитована українська місія, визнана австрійською владою як представництво Української Держави. Від кінця 1919 р. до березня 1923 р. в Австрії перебував екзильний уряд ЗУНР.
Другим етапом формування української громади в Австрії став період розпаду Австро-Угорської імперії - українська колонія у Відні зменшилась, але невдовзі знову різко зросла. Після Першої світової війни в Австрії нараховувалося приблизно 50 тисяч українців.
Наприкінці Другої світової війни – третя хвиля української еміграції – кількість українців в Австрії склала понад 100 тисяч. Під час перебування радянських військ в Австрії, значну частину українців було депортовано до Радянського Союзу, а все громадсько-політичне, культурне й релігійне життя української громади зосереджувалось у Західній Австрії.
Сьогодні точну чисельність українців в Австрії встановити важко, оскільки офіційна статистика не розглядає їх як окрему етнічну групу. За окремими даними, кількість громадян українського походження складає близько 7 тис., більшість з яких поселилася у країні після 1989 р. – четверта хвиля міграції. Чисельність автохтонної української громади становить близько 3 тис. осіб. Українці представлені практично у всіх соціальних прошарках суспільства, найбільш активними у громадському житті є традиційно люди з вищою освітою. Абсолютна більшість із них проживає в містах, зокрема у Відні та його околицях, а також містах Зальцбурзі, Клагенфурт-Вілласі, Ґраці, Іннсбруку, Кюстіні, Лінці, Брегенці.
Державним органом Австрії, відповідальним за питання реєстрації та нагляду за діяльністю організацій національних меншин, є федеральне міністерство внутрішніх справ.
Законодавчим актом, що регулює відносини держави з національними меншинами, є федеральний закон про національні меншини в Австрії 1976 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин (набула чинності для Австрії 1 липня 1998 року), Європейська хартія регіональних мов та мов меншин (набула чинності для Австрії 1 жовтня 2001 року). Окремі права національних меншин знайшли закріплення у Конституції країни.
Українська громада не підпадає під визначені законодавством критерії для національних меншин, зокрема щодо необхідної мінімальної кількості представників певної національності (на державному рівні у Австрії визнано наступні національні меншини: хорватська, словенська, угорська, чеська, словацька і ромська).
Першою українською церквою за кордоном, а надалі першим об’єднанням української громади в Австрії стало Українське церковне братство Святої великомучениці Варвари. 15 жовтня 1775 року цісарівна Марія Терезія підписала декрет про створення «Барбареума» – семінарії для греко-католицького духовенства на базі колишньої єзуїтської каплиці. На прохання Криживецького владики Василя Божичковича австрійський цісар Йозеф II відвідав церкву 15 квітня 1784 р. і через 5 днів підписав декрет про передачу церкви св. Варвари «греко-уніатським віруючим» Цей дар виявився пророчим не лише для церкви, а й для всієї української громади Австрії.
Хоча богослужіння у церкві відбувається старослов’янською та німецькою мовами, проповіді й читання Євангелій лунають українською мовою. Нині церква має характер загальноукраїнської, згуртовуючи довкола себе як греко-католиків, так і православних. Така толерантність є зразковим прикладом для об’єднання церков в ім’я загальноукраїнських інтересів, в ім’я збереження національної ідентичності.
У церкві св. Вмч. Варвари зберігаються реліквії, насамперед меморіальні дошки, які нагадують про різні пам’ятні дати і події з історії України. Найстаріша меморіальна дошка, встановлена 1936 року з нагоди 40-річчя товариства «Родина», друга – в 1962 році до 100-річчя Духовного братства. До 100-літнього ювілею від дня заснування академічного товариства «Січ» (1968 р.) було встановлено пам’ятну дошку, декоровану емаллю, роботи відомої художниці Марії Дольницької. Тут є меморіальна дошка, присвячена українцям, які полягли на фронтах Першої світової війни, інша плита нагадує про жертви змагань за державність України, ще одну плиту встановлено на честь Українського Вільного університету, який був заснований у Відні 1921 року. Найновіша меморіальна дошка, встановлена на честь ерцгерцога Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного).
Окрема сторінка діяльності церковної громади це відомий не лише в Австрії, церковний хор, яким майже 60 років керував видатний український композитор і диригент проф. Андрій Гнатишин (1906-1995 рр.)
До серпня 2000 р. пастором церкви був Генеральний вікарій О.Остгайм-Дзерович, нагороджений відзнакою Президента України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. З 2007 року парохом є о. Тарас Шаґала. При братстві діє хор української греко-католицької церкви, а також недільна школа. З 2000 року головою братства була пані Марія Остгайм-Дзерович (за віком, 2011 році склала свої повноваження, головою братства обрано Ростислава Тиса). У 2001 р. Марія Остгайм-Дзерович була нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Австрійсько-українське товариство (АУТ) – протягом майже 20-ти років було головною організацією української діаспори, засноване у 1992 р. Президентом АУТ є колишній міністр фінансів Австрії Рудольф Едлінґер, нагороджений у листопаді 2007 р. Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня; керуючий президент – Василь Пилипчук.
Український культурно-освітній центр ім. Івана Франка створено в січні 2010 року. Голова Центру – Михайло Стринадюк. Передумовою створення цієї організації стали прагнення окремих активістів місцевої української громади організувати у Відні школу, згідно з вимогами Міжнародної української школи (МУШ), та реалізовувати інші проекти культурного спрямування. На сьогодні в школі навчаються учні від 1 до 11 класів. Влітку 2011 року відбулася перша атестація екзаменаційною комісією МУШ.
Згідно із статутом організації, головними завданнями товариства є освітньо-виховна робота, пропагування, підтримка і розвиток української культури, охорона матеріальних пам’яток української культури, створення українського інформаційного простору на території Австрії, забезпечення тісних контактів з Україною та українськими організаціями як в Австрії, так і за її межами у всіх проявах духовного, культурного, політичного, релігійного, гуманітарного, наукового та економічного життя.
Товариство ім. Павла Чубинського засновано у червні 1999 року є неприбутковою, позапартійною та надконфесійною громадською організацією, що об’єднує українців, а також громадян інших країн українського походження та сприяє поглибленню зв’язків між Україною і Австрією в галузях мистецтва, культури і науки; підтримці соціальних та гуманітарні проектів; поширенню наукової і творчої спадщини Павла Чубинського; збереженню і поширенню української народної культури і звичаїв. Президент – Петро Артемчук.
Перелік українських громадських організацій Австрії з кінця 2010 року поповнило Товариство української молоді в Австрії (ТУМА). Голова Товариства – Микола Габорій. Наразі є однією з найактивніших та дійових організацій української громади в Австрії. В рамках ТУМА створено молодіжний театр.
Український центр «Зальцбург» засновано у березні 2006 році. Центр об’єднує етнічних українців, які проживають у місті Зальцбург. Головою організації є Надія Барч
Студентська організація «Січ» в Граці існує з 1890 року. Проводяться культурні заходи з ініціативи керівника Товариства – Надії Хаверко.
За останні роки в австрійській столиці було відкрито пам’ятні дошки таким визначним особистостям, як Михайло Грушевський, Іван Пулюй і Пантелеймон Куліш, Лесь Курбас, Леся Українка, дошка і пам’ятник Іванові Франку, великий пам’ятник загиблим українцям на території колишнього концтабору Маутхаузен. В цьому році в столиці Австрії відкрили пам’ятник українським козакам.

За матеріалами Інтернет-видань

Роман Рішко