Відзначаючи 1020-річчя хрещення Київської Русі, звернемо свої погляди на перший храм в охрещеній державі, “матір церков руських” – церкву Успіня Пресвятої Богородиці Десятинної. Великий київський князь Володимир Святий від початку вручив землю нашу заступництву Божої Матері. А споруджена ним церква Пресвятої Богородиці стала символом утвердження християнської віри і давньоукраїнської державності. З того часу на величезних просторах Київської держави було зведено багато соборів і церков на честь Богородиці, особливо на честь її славного Успіня. Через велику кількість побудованих християнських храмів землю києво-руську стали називати святою, а Київ – другим Єрусалимом, бо обрала собі в уділ Пресвята Богородиця землю нашу.
Сьогодні ж на території київського Дитинця, де знаходилася перша мурована церква Київської Русі, бачимо лише залишки фундаменту...
У наших православних предків побутував звичай: яка б природна стихія або соціальні потрясіння не призвели до руйнування храму, його обов’язково поновлювали на тому ж місці. Піклуючись про духовне спасіння українського народу, за відродження церкви Пресвятої Богородиці невпинно виступає Українська Православна Церква Київського Патріархату. Та проти цієї богоугодної справи точиться шалений спротив. Так, частина впливових проросійських науковців заявляють про цінність руїн і неможливість відтворення пам’ятки з використанням сучасних будівельних матеріалів; заперечують будівництво тим, що не існує її документального опису і фото, а археологічні дослідження не дають достатніх знань для цього; жахають, що будівельні роботи призведуть до руйнування Старокиївської гори; що відновлена церква не створить гармонійного ансамблю із сусідньою Свято-Андріївською, зведеною в стилі бароко у ХVIII столітті і т. д. Слід відзначити, що подібні протести лунали і проти відродження Свято-Успенського та Свято-Михайлівського соборів. Тоді також говорили, що руїни та фундаменти є історичною цінністю, а будівництво пошкодить навколишні будівлі та храми. І попри те, що у 2000-му році було видане розпорядження президента Л. Кучми “Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві”, згодом воно було скасоване. В новому розпорядженні 2004 року мова вже йшла лише про музеєфікацію залишків церкви Богородиці та спорудження пам’ятної каплиці. Але в 2005 році мерія Києва повідомила, що Десятинну церкву планують збудувати за два роки. Тоді було відзначено, що найбільше підходить варіант реконструкції церкви у формах Х століття та що це буде нове будівництво у візантійському стилі за стародавніми технологіями. Справа ніби й зрушилася з місця. І все ж питання про відродження святині і досі остаточно не вирішене.
Доля храму схожа на долю самої Руси-України.

В редакції “Повісті минулих літ”, що вміщена в Іпатському списку під 989, 990, 991 роками значиться: “Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити кам’яну церкву святої Богородиці, і, пославши (послів), привіз майстрів із греків, (і) почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, – ікони, і начиння церковне, і хрести”. (1)
Місце, де було зведено храм мало особливу святість: до будівництва тут знаходився двір перших мучеників-християн Федора та Іоанна, які були вбиті язичниками за п’ять років до хрещення Русі. Тож в спорудженні храму на місці мученицької смерті християн була збережена давня християнська традиція будувати церкви на могилах святих.
Далі в Літопису під 996 роком читаємо: “Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він увійшов до неї, помолився Богу, говорячи: “Господи Боже! Поглянь із небес, і побач. і одвідай сад Свій і зроби, (щоб те), що насадила десниця Твоя, люди сії новії, серце яких Ти навернув єси до істини, (могли) пізнати Тебе, Істинного Бога. І поглянь Ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб Твій, на честь Матері, яка породила Тебе, і Приснодіви Марії Богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй Ти молитву його і відпусти всі гріхи його благання ради пречистої Богородиці”. А коли він помолився, то сказав так: “Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину”. І, написавши , положив він присягу в церкві сій, (і) сказав: “Якщо се одмінить хто, – хай буде проклят”. (2)
Ймовірною датою освячення церкви Богородиці Десятинної історик Церкви професор Є. Голубинський вважає 11 травня, припускаючи, що князь Володимир і Київський митрополит грек Леонтій бажали, щоб щорічне свято її освячення співпадало з великим константинопольським святом заснування міста Царгороду, столиці православної Візантії. Про те, що цей день освячення Десятинної церкви 11 травня був встановлений, як перше щорічне церковне свято в Київській Русі-Україні, знаходимо в Пролозі і в Київській слідуваній Псалтирі 1756 року. (3)

Спеціалісти з давньоруської архітектури відзначають, що в Х столітті церква Богородиці Десятинної була однією з найбільших в християнському світі. Її довжина досягала 44 м, ширина – 30. Вона була трохи менша від собору Святої Софії в Константинополі (Стамбулі), який зберігся до нашого часу. Це свідчить про те, що Київ на той час по багатству й значимості став третім містом в Європі після Риму та Константинополя. В архітектурному плані Десятинна церква виглядала як хрестово-купольна шестистовпна споруда, оточена зовнішніми галереями. Дослідники стверджують, що храм мав тринадцять куполів. Про надзвичайну вишуканість внутрішнього оформлення стародавньої святині свідчать фрагменти мармурових колон з візантійськими капітелями, залишки інкрустованої різнокольоровим мармуром підлоги, нарізні шиферні плити, численні фрески та мозаїки, а також велика кількість різнокольорових полив’яних глиняних плиток з візерунками та княжими знаками, які були знайдені під час розкопок храму. Десятинна церква дійсно стала для багатьох церков матір’ю. За її архітектурним зразком будувались інші храми в Київській Русі-Україні.
Десятинна церква була трьохпрестольна: головний престол посвячено Богородиці, другий боковий престол – святителю Миколаю, тому що в цьому преділі знаходилась чудотворна ікона Святителя Миколая, третій – священномученику Клименту, оскільки в цьому преділі знаходилась глава священномученика Климента і його учня Фіви та інші мощі, які були привезені з Корсуня. (4)
Назва церкви Десятинної або ще «соборної мармурової» рівно ж як і ще одна літописна назва “Пресвятої Богородиці”, не вказують якому Богородичному святу вона була посвячена. Устав святого Володимира називає її просто соборною, а пізніша київська традиція дає Десятинній церкві ім’я “Богородиці в Дівах”. Єдина вказівка на храмове святкування в Десятинній церкві подає нам літопис з приводу 8-денного свята при посвяченні Преображенської церкви у Василеві: “І празникував князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіня святої Богородиці. І тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество народу. Він бачив же, (що) люди є християнами, (і) радувався душею і тілом. І так в усі літа він чинив”. (5) На цій підставі можна зробити висновок, що Десятинна церква була Успенською. Це співпадає і з літописним повідомленням про те, що Володимир в Корсуні хрестився у Влахернському храмі, який мав свою традиційну тяглість до відомого Царьгородського Влахернського храму, в якому зберігалася реліквія Успіня – гріб з ризою Богородиці. (6) Після свого третього оновлення у ХІХ столітті церква була посвячена в честь Різдва Богородиці.

Церква Успіня Пресвятої Богородиці Десятинна стає відразу соборною кафедрою для перших Київських митрополитів, тобто кафедральною церквою. Сюди були перенесені мощі святої рівноапостольної княгині Ольги, князів Ярополка і Олега, тут були поховані князь Володимир і його дружина Анна, інші князі.
Поряд із Софійським собором, зведеним за Ярослава Мудрого, Володимирового сина, Десятинна церква сприймалася як одна з головних святинь Русі. Так, наприклад, в Літопису під 1172 роком читаємо: “...чудо сотворив Бог і свята Богородиця, церква Десятинна в Києві, що її спорудив був Володимир (Святославич), який охрестив землю (Руську) і дав був десятину церкві тій по всій Руській землі. Сотворила ж те чудо Мати Божа понад наші сподівання. Коли ото Гліб Юрійович сидів у Києві на столі отчому і дід ньому, (то) в перший рік прийшло безліч половців... билися наші з ними кріпко, і, побачивши (це), половці побігли... І була (се) поміч хреста чесного і (церкви) святої Матері Божої, Богородиці Десятинної, бо ж із (її) волості вони були зайняли людей і добра). Бо якщо Бог не дає в обиду простого чоловіка, коли начнуть його зобиджати то хіба він (дасть в обиду) своєї Матері храм?... І всі інші християни воздали хвалу Богові і святій Богородиці, скорій помічниці роду християнському”. (7)
Вже в ХІ – ХІІ століттях Десятинну церкву спіткали й сумнозвісні події. Так, у 1017 році, під час великої пожежі в Києві храм зазнав пошкоджень, але князь Ярослав Мудрий його відбудував і ще більш прикрасив та оточив із трьох боків галереями. Воюючи між собою за київський стіл, нащадки Ярослава грабували й церкви. У 1169 році Десятинну церкву спустошило військо суздальського князя Андрія Боголюбського, а в 1203 її пограбував князь Рюрик Ростиславович.
Та найбільше лихо було попереду. Наприкінці 1240 року величний Володимирів храм став останнім бастіоном опору киян навалі орд хана Батия. Кияни вперто оборонялися, але сили були нерівні. “Вийшли татари на стіни і сиділи (там) того дня й ночі, а городяни зробили ще друге укріплення навколо (церкви) святої Богородиці (Десятинної). А назавтра прийшли (татари) на них, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, (і) од тягара повалилися з ними стіни церковні і так укріплення було взяте (татарськими) воями. Дмитра ж вивели (до Батия), пораненого, але вони не вбили його через мужність його”. (8)
З відродженням життя у Києві, серед руїн Десятинної церкви був облаштований невеличкий храм святого Миколи. Саме у день його пам’яті, за словами одного з літописів, обвалилася стародавня церква. На початку ХVII століття, коли в Києві стала стверджуватись унія, храм Миколи Десятинного опинився у руках уніатів. У 1632 році Київського митрополитом Петром Могилою церква святого Миколи була повернута до Православної церкви. Близько 1636 року він вирішив розібрати стару церкву і розпочав будівництво нової, яка становила лише приділ від стародавньої величини. При цьому Петро Могила знайшов на місці руїн дві старі мармурові гробниці з накладеними на них написами, котрі свідчили про захоронення в них князя Володимира Великого та його дружини Анни. По відкриттю гроба св. Володимира митрополит взяв на згадку майбутнім поколінням голову князя, яку спочатку поклав в церкві Преображення Господнього, але через рік переніс цю святу голову у Велику Києво-Печерську церкву. (9) Будівництво Десятинної церкви, на яку Петро Могила заповів тисячу золотих, освятили в 1654 році.

У 1823 – 1826 роках з ініціативи митрополита Київського Євгенія Болховітінова було проведено розкопки фундаментів стародавньої Десятинної церкви, серед знахідок особливу увагу привернув саркофаг з мощами, який приписують княгині Ользі. Тоді ж виникла ідея відродження храму. Нову Десятинну церкву Різдва Богородиці будували протягом 1828 – 1842 років за проектом архітектора Стасова і займав дві третини площі давньоруської церкви.
З приходом більшовиків Десятинну церкву, як і більшість київських храмів і святинь, спіткало нове лихо. В 1936 році її було ліквідовано. З того часу тут проводяться археологічні розкопки, а дослідники реконструюють храм Пресвятої Богородиці лише на папері.
Якщо ми вважаємо себе віруючими людьми, запитаймо самі себе: “Чи подобається Богу така «шана» до Його Матері, яка колись обрала собі в уділ землю нашу – Україну?”
Якщо ми шануємо Бога, свою віру, історію, культуру, піклуємось про майбутні покоління, ми повинні пильнувати і захищати свої національні святині й духовні цінності, ніколи не віддавати їх на поталу ворогам і недругам. Настав час відродити багатостраждальний храм Успіня Пресвятої Богородиці Десятинної, який стане символом утвердження Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. Безумовно Боже благословення на цю справу було дане в появі дивовижної веселки над Софійським собором 25 липня цього року під час урочистої літургії на честь 1020-річчя хрещення Київської Русі. Та веселка, яку бачили тисячі людей, йшла з неба й нагадувала омофор Пресвятої Богородиці.

Надія Музичук

Примітки:
Літопис руський. К., “Дніпро”, 1990. С. 67
Там само. С. 70
3, 4. Архієпископ Димитрій Рудюк. Мати церков руських. Десятинна церква в Києві – настав час її відродити. 2005.
5. Літопис руський. С. 70
6. К. В. Шероцький. Київ. Путівник. 1917. (1995). С.93
7. Літопис руський. С. 300 – 302
8. Там само. С.396 – 397
9. М. Ф. Берлінський. Історія міста Києва. К., “Наукова думка”. 1991. С. 110 – 111