28 серпня – день пам'яті усопшої Богородиці. У народі цей празник називають Перша Пречиста. Другою Пречистою нарекли Празник Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня), а Третьою Пречистою – Введення в Храм Пресвятої Богородиці (4 грудня).
Цей празник у ряду Богородичних є найсумнішим, бо повідає нам про смерть Вселюдської Матері, яка народила в муках Спасителя нашого Ісуса Христа, пройшла з ним усіма його шляхами слави і розділила Хресну дорогу на Голгофу.
Як кожна жінка, Марія дуже любила свого сина. Навіть знаючи про його божественне походження, старалася оборонити його від прикрощів, яких він зазнав за 33 роки сподвижницького життя на землі. Як кожна мати, Марія оплакувала мученицьку смерть Сина, і малою втіхою їй було Воскресіння Його із мертвих та Вознесіння на небеса. Скоряючись долі, що її Син повернувся до свого Батька, вона до смерті не скидала траурного одягу, молячи Бога про смерть, щоб мати змогу поєднатися на небі з Сином.
Цей празник вчить нас самовідданої материнської любові до своїх дітей, самопожертві заради їх прийдешнього, терпінню і безмежній вірі у Господа нашого та його Сина Ісуса Христа.
Народний календар українського народу гарно доповнює всі три Богородичні празники. Саме вони серед віруючих є виміром першого кроку осіннього періоду в році, який триває до Покрови.
З Першою Пречистою в’яжеться ще одне цікаве дійство – заготівля калини. Як ми знаємо, ця рослина правічно символізувала Україну, вона й дотепер залишається нашою національною емблемою.
Шанували її не лише за смаковиті плоди (з них виготовляли різноманітні наливки, джеми, варення, ягодами лікували простудні захворювання тощо), але й символічну роль у багатьох обрядах, зосібна у весільних і поховальних. Проводжаючи людину в останню путь, труну обвивали цвітом або кетягами; грона калини прикрашали весільний коровай, ними оздоблювали вінець молодої, її присутність потверджувала дівочу недоторканість і цнотливість.
Таке широке використання як у господарській, так і побутовій діяльності спричинилося до того, що образ України безпосередньо уособлюється з калиною. Недарма ж мовиться: без верби і калини нема України. Відтак у кожній родині, де були дівчата на виданні, намагались удосталь наготувати калинових пучків. Знали – якщо під стріхою висять калинові грона, можна приходити зі сватами до оселі. Тому, починаючи з Пречистої, вкраїнські дівчата постійно ходили в «похід по калину». Це колективне дійство влаштовували в будь-який день протягом Першої та Другої Пречистої, але найчастіше – на Успіння Божої Матері.
Після церковної відправи, зодягшись у святкове вбрання, дівчата гуртом йшли в ліс чи на луг по калину.

Похід цей був особливо врочистим і супроводжувався різноманітними обрядовими дійствами – піснями, іграми, хороводами. Хлопці участі не брали, але підліткам, як хлопчикам, так і дівчаткам, дозволялося супроводжувати дівочі гурти.
Один із дослідників молодіжного дозвілля С.Килимник подає такий опис обряду: «Прийшовши на луг чи до лісу, дівчата знаходили перший кущ калини – «первака», співали та водили хороводи навколо цього куща, гуляли в ігри. Потім сідали навколо куща й усі разом полуднували. А набирали з собою дівчата на луг чимало смачної святочної їжі, якою поштували й дітей, що були з ними. За їжею та під час ігор провадились жарти, загадки та співи любовного змісту зі згадуванням імен своїх хлопців».
Пополуднувавши, дівчата кидалися («нападали») на кущ зо всіх сторін. З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки в рот, виголошуючи чарівні слова про кохання та її хлопця. Наламавши пучків, водили довкола корча хоровод з піснями, почергово піднімаючи та опускаючи грона з ягодами; їх перекладали з оздієї руки в іншу, притуляли до щоки. Переважно виконувалися «спасівчанські пісні» та приурочені до цієї оказії.
Так робили з іншими кущами. Наготувавши пучків калини, збігалися в гурт, розмальовували одна одну ягодами. Завершальним етапом було прикрасити віночки й косиці свіжими гронами. Додому поверталися з піснею:

Дала мене моя мати замуж,
Дала мене за Дунай бистрий,
Дала човник плисти,
Дала й веселечко:
-Пливи, доню, моє сердечко!

Дала мені калинову вітку:
-Заткни, доню, за білу намітку,
Щоб калину да не поломити,
Ягідок да не подавити,
Свого роду не прогнівити...

На півдорозі, зробивши засідку, на них уже чатували хлопці. Щойно наближався дівочий гурт, парубки зненацька накидалися, намагаючись одібрати пучечки; юнки, захищаючись, розмальовували їх стиглими ягодами. Не залишалися в боргу й хлопці – вони також рижували калиновим соком дівочі щоки.
Отак гуртом – зі співом та жартами – молодіжне товариство входило в село, де їх зустрічали дорослі. Біля оселі кожна юнка віддавала неньці калину, а та в свою чергу промовляла:
Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця! А ти, калино, будь гожою на коровай, гільце, квітки весільні та христинні, на здоров’я людям, на добро нашому двору...
Кілька гіллячок вносили до хати, підвішуючи до образів, а решту прилаштовували попід стріху. Це було ознакою, як уже мовилося, що в оселі є відданиця.
Символічна обрядодія, пов’язана з «ходінням по калину» на Пречисту, не випадкова – з цього дня вже починалися розглядини. Вважалося доброю ознакою, коли до дівчини приходили свати між Першою і Другою Пречистими (весілля справляли лише після Покрови – 14 жовтня). Відтак у цей період відбувалися «зговори», «оглядини», «заручи», і їх з нетерпінням чекали юнки. Не просто так в обіг увійшли крилаті афоризми: «Старости на Пречисту – в хаті речисто», чи «Як прийде Пречиста – стане дівка речиста» (себто говірка), «Прийшла Пречиста – сватів несе нечиста».
Варто згадати і такий історичний факт. З Пречистою, себто Матір’ю Божою – Богородицею, пов’язуються ще два празники. На їх честь колись будували церкви. Одна з таких – Пироговища, щт на Подолі в Києві. Як засвідчує «Слово о полку Ігоревім», князь, вертаючись з полону, одвідав цей храм і в такий спосіб подякував Богородиці як опікунці полонених вояків і загалом воїнів. До цієї події – посвяти церкви на честь Успіння Пресвятою Богородиці – в Києві проводили традиційне храмове свято. Оскільки Богородиця охороняла й ремісництво, то київські міщани в Пирогощі організовували свої найосновніші обряди.
Після Успіння починається «молоде» бабине літо, що триває до 11 вересня. Якщо о цій порі гарна погода, то «старе» літо буде непогідним.
Отже, насамкінець серпня припадає одне з найзнаменніших свят. З ним пов’язані початки шлюбних дійств (оглядини та заручини), завершення хліборобського сезону; з нового врожаю селяни робили перший засів під майбутній урожай, що й підтверджує народне прислів’я: «Перша Пречиста жито засіває, Друга дощем поливає, а третя (4 грудня) снігом покриває».

За матеріалами Олекси ВОРОПАЯ, Михайла КРИЩУКА, Василя СКУРАТІВСЬКОГО