Поміж нами вісім віків надій і розлук, війн і потрясінь, сумнівів і відкриттів.
Мінялися шати, обряди, закони..., звичаї, світогляди, устої.. І тільки одне, здавалося б, найбільш незахищене й крихке почуття залишалося майже незмінним – кохання.
1187 рік. Помирає галицький князь Ярослав Осмомисл: - Я однією своєю хилою головою утримав Галицьку землю і тепер наказую своє місце Олегу, молодшому сину моєму, а старшому, Володимиру, даю Перемишль.
Але не встиг кам,яний саркофаг поглинути тіло Ярослава, не встигли відзвонити по ньому дзвони Успенського собору, а Володимир уже князює в Галичі. І княжити б йому так до кінця днів своїх, якщо б не запала в око князю чужа дружина –попадя. І переступив Володимир закони пращурів...


1. Князь Володимир, на подив юрбі,
Вибрав дружину... ні, не по собі –
Бо попадя ( неважливо: яка ?!) –
Князю на пара...Ця ж юна, гнучка,
І ясноока, і ладна – як лань,
А пишнотіла – ти тільки поглянь!..
Вся – ніби келих п,янкого вина
Кращої, звісно, за неї нема...
Тільки зась – чужа...
І закон – як меч
Є всьому межа,
Визнав - не переч!
Зріє битва
В небо - клич і дзвін...
І гонитва -
Долі навздогін
В ракурсі ракет – сучасний вік,
Кілометри втрат
В колесах літ...
У земній щоденній суєті
Затухає полум,я щитів,
Що когось схова у власну тінь...
Мчиться вершник.
Притомився кінь...
Вік згаса, як віха – ув імлі.
Свічка дотліває на столі.
І світлиця біла, ніби мла...
Та зима дороги замела...
3. Не прощають кохання,
Прощаючи підлість і зраду
У завісі мовчання –
Три слова, сильніші за владу...
Ти вуза, як вузол,
Рубай – у жалю, і в любові
Коло вибору звузив
Князю меч, який прагнув ще й крові...
А може, почати
Від самого краю розлуки
А може, кричати,
Ламаючи в розпачі руки,
Просити, простити
І знову проститись навіки.
Любов загасити,
В молитві зімкнувши повіки...
Схрестились у вузол
Віки, спокушаючи долю.
Кохання – це вуза...
І ми посивіли від болю.

Історія повторюється. Чи то в генах природи закодована її віща сила чи то так повинно бути по якомусь неосяжному закону долі? Син великого князя Ярослава Осмомисла стоїть на тому ж перехресті, де (виток історії назад) стояв його батько.
Направо підеш – престол втратиш, наліво –кохану віддаси на смертну муку. Мудрий був Ярослав, і прізвище йому було дане – Осмомисл. Ні, не вісім мислей крутились у його голові в ті безсонні ночі, коли стояв він перед його величністю Вибором. Кохану жінку, Анастасію, яка народила йому сина Олега, бояри вимагають віддати на спалення.
І палало кохання на високому багатті, і палали надії, і палали недотримані клятви.
І поцілунки горіли, і завтрашні, ще не народжені діти горіли...
І до сьогоднішнього дня пломеніють ці жарини, обпалюючи ноги нестинарок. Яке це древнє мистецтво – ходіння по вогню! Яка древня таємниця і віща мудрість!..
Як сліпий ковзає пальцями по випуклій поверхні, відкриваючи для себе світ, так ковзає босонога нестинарка по палаючиму вуглю і читає книгу таїни...

Як на вогні танцює нестинарка!
Яка в ній небувала таємниця!
Крізь вікові жалоби катафалків
Прийшла за суттю босонога жриця.
На дні жарини тліють і згасають
Ти доведи, що не в коханні сила
В обряді древнім, кажуть, воскресають...
І плоть живу несе багаття хвиля
Крізь беззмістовну суть всіх інквізицій.
...І заборони трухнуть, ніби лати.
І в лінзі часу – не обличчя ниці,
А сумнівів безсилі пустулати.
Тут Жля і Карна. І ріка Каяла -
Була чи є? Дощі були пророчі...
Ріка cлізьми, мов раною зіяла...
Сніг не вщухав підряд три дні, три ночі?..
Сучасний вік, таємна опівнічність,
Як саркофаг...І без багаття жарко.
Крізь товщу літ постукав хтось у вічність...
Як на вогні танцює нестинарка!

7. П,ятого травня, в день Ярини, спалюють минулорічну
траву і висаджують розсаду. Погана трава – з поля геть..

Народна прикмета.

П,ятого травня, в день Ярини,
Погана трава – з поля геть!
Погана трава – з поля геть,
Погана дружина – з дому геть!
Палять траву, вже зітлілу,
Відболілу, вілполотнілу.
Під вагою думок побілілу.
Горе траві. Горе...
Провина гірка
Од відчаю...
Сльоза пропіка
Невінчану..
- Я ж тебе не неволив,
Люба мені ти, люба..
Стратити не дозволю
І не віддам на згубу...
- Ту ніч, пам,я таєш, місячну?
Як ранок допив остуду,
Дружину привів невінчану
Твій батько - без дозволу й суду...
Ти й мати домівку покинули,
Втекли до поляків... Полем
Чи пам,ятаєш, згинули
Біль і кохання - в полум,ї.
Твій батько на смертному ложе
Душу краяв у горі й нещасті...
Все роздав, до останньої ложки,
Ніби тризну служив по Насті
Підсумовуючи провину,
Дав престол не тобі, а брату.
Ти не клявся. За ту провину
Ніби тінь, наступа на п,яти
Час розплати...
В пориві відчаю
Плаче, плаче його – невінчана...

8. Володимир, боячись щоб його не настигла така ж доля, яка
спіткала Анастасію, забрав багато золота й срібла, дружину
і поїхав до Угорщини...
С. М. Соловйов.

Коні куряву збивають,
Коні близяться до гір.
Втікачів вони сховають,
Зріють зорі, зріє зір...
Влади вже не повернути,
Слави також. Що ж до гір...
Все віддав за біль отрути
З насолодою – навпіл...
Слово красне,
Свічка гасне.
Безсормною була
Ніч. Блукала
І шукала
В лісі ласки і тепла.
На привал стає дружина,
Розгортає ліс намет.
Як цілує! Стогнуть жили.
Гасне полум,я комет.
Не забуде –
Пам,ять буде.
Пий за вдачу! Ківш – до дна!
Б,ється птиця.
Плаче жриця.
Від кохання і вина...
- 9 – Мчать розіслані гінці,
Лине вість в усі кінці
- Бери списи і мечі ,
Мчи на Галич. Та хутчій!
Князь утік. І за обман
Буде княжити Роман –
Що з Волині...
І навпроти
Вже відчинені ворота .
Тут тобі – і хліб, і сіль,
Честь і слава – звідусіль
І на галицькім престолі –
Новий князь...
Скорися долі...

« ... Це був сильний і енергійний князь, грізний і суворий вояк. І Володимир
Ярославич (який знаходився на той час на угорській землі), вдався за допомогою до короля Бели111. Той прийшов із військом, витіснив Романа і зайняв Галич. Але тоді арештував самого Володимира й замкнув його в башту, а князювати в Галичі посадив свого сина Андрія. Володимирові пощастило втекти з неволі..Літопис оповідає, що він скрутив з полотна шнур і спустився з вікна...
Дм. Дорошенко «Історія України» (ст. 56 )

19. ... Обідраний і втомлений, Володимир брів ночами через поля й городи, продирався між скалами, мчав на коні розмитими дорогами. Добравшись до Відня, перепочив, зустрів галицького купця, взяв у борг від нього одяг і їжу... І зрозумів Володимир: все дотеперішнє життя він прожив у борг. Дитячі казки, захоплення, влада, кохання прекрасної жінки. Доля, як досвідчений купець, відвалила йому все зразу, не назвавши процента. Час розрахунку приходить несподівано й раптово, як тать...
І знову зупинився Володимир на перехресті перед вибором. Тепер уже не кохання чи влада. Тепер не однією своєю головою він платив за кохання, а волею Галицької землі.
Володимир ще мучився в сумнівах, але галицький князь Володимир уже знав, яким має
бути наступний крок...
Золоте листя стелила природа під ноги вершникам, коли вони з Володимиром під,їжджали до Галицької землі...

Горіли віхи. Дзвонили дзвони.
Догорало літо 1190 року...

За тим далеким кривавим кряжем
Він жив і княжив...
Тужив і княжив...
А де Марія, в якому світі?
Блукаю сліпо в чужім столітті.
То наштовхнуся на чиїсь кличі,
То зрине образ її в обличчі
Мого століття... Той лик – єдиний...
Зринає тінню ключ лебединий,
І чорний ворон прокляття пише,
Дніпро-Славутич ледь-чутно дише...
І біль питання – у прірві часу
Хто відповість нам на все – відразу?
Де її діти, земля, могила?..
Прийшла жадана, пішла – немила?

За тим далеким кривавим кряжем
Він жив і княжив,
Тужив і княжив...

Переклад Валентини Зінченко.