• Краса і сила рідної мови

НАРОД СКАЖЕ – ЯК ЗАВ’ЯЖЕ

В ОЧІ ЛИСИЦЕЮ, ЗА ОЧІ – ВОВЧИЦЕЮ

Гадюку як не грій, вона все одно тебе вкусить.
Говорить прямо, а робить криво.
Словом як листом стеле, а ділом як голками коле.
Дивиться лисицею, а думає вовком.
Очима світить, а боком душу тягне.
Не довіряй вовку череду.
Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка.
Пожалів вовк кобилу – зоставив хвіст та гриву.
На язиці медок, а на думці льодок.
Гарно пише, та брехнею дише.
Бійся цапа спереду, коня ззаду, а хитрої людини з усіх боків.
Потайного собаки гірш треба боятися.
Підлеслива людина – гадюка під квітками.
Не той ворог, що перед тобою, а той, що за спиною.

ВІД КОРИСТІ СЕРЦЕ КАМ’ЯНІЄ

Заздрий від чужого щастя сохне.
В чужих руках завше більший шматок.
За користю біжить риссю.
Повадиться вовк до кошари, то все стадо перебере.
Дайте мені та ще й моїм дітям.
І сам не гам, і другому не дам!
Як «на», то чує, а як «дай», то глухий!
Собі на прибуток, другим на погибель.
Сього-того по макітерці, та й годі з мене!
Оці ще з’їм, та після ще сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подивлюсь на сволок, та ще сорок, а як не полегшає – значить, пороблено.
Оце їсть! Аж поза вухами лящить.
Із’їв. Як за себе кинув.