Як козаки вибирають кошововго отамана

Залишається ще розказати, що ми обіцяли, про те, як козаки вибирають свого генерала (отамана) і також як вони йдуть у похід через Чорне море аж до Анатолії воювати проти турків. Ось як вони вибирають свого генерала. Зібравшися, старі полковники і старі козаки, які мають у них повагу, віддають кожний голос за того, кого вважають найбільше здатним, і він є вибраний більшістю голосів. Якщо той, кого вибрали, нерадо приймає пост, вибачаючися, що він нездібний, нездатний чи не має доволі досвіду або замолодий, це йому не помагає. Вони тоді дають йому лише одну відповідь, а саме, що він не гідний такої честі і на місці його вбивають як зрадника29, хоча, так чинячи, самі вдаються до зради. Ви ж пригадуєте собі те, шо я сказав раніше, коли говорив про їхні звичаї та їхню звичайну зрадливість. Якщо вибраний козак приймає пост генерала, він дякує раді за виявлену йому честь, і хоч він негідний і нездібний до такої посади, однак запевняє, що постарається пильно і запопадливо їм служити як у загальних, так і в окремих справах, і буде готовий віддати своє життя на службі своїх братів (так вони себе називають). Після цих слів всі йому плескають і кричать "Віват! Віват!" ("Слава! Слава!"). А потім один за одним, відповідно до їх становища, усі йдуть йому кланятися. Генерал подає руку – це в такий спосіб вони вітаються між собою. Ось так вони проводять вибори свого генерала, що відбувається часто серед безлюдного степу. Вони всі йому дуже послушні, і цей начальник у їхній мові називається гетьман. Влада його необмежена, він може стинати і карати на палю тих, хто провинився. Козаки дуже строгі, але не роблять нічого без військового трибуналу, який називають радою. Генерал може зазнати неласки, тому він мусить бути дуже обережним, коли веде війну, і дбати, щоб їм не трапилася невдача, а у випадку поганої зустрічі (з ворогом) він мусить бути першим, бо якщо він поповнить якусь низькість, вони його вбивають як зрадника. Після цього негайно обирають іншого у спосіб, який я вже описав. їх провадити і командувати ними справа нелегка, і нещасний той, кому це випадає; упродовж сімнадцяти років, які я служив у цій країні, всі ті, що були на цьому пості, скінчили нещасливо.

Про походи козаків на море

Коли вони (козаки) задумують йти на море, роблять це без дозволу короля, але беруть дозвіл у свого генерала. Тоді скликають раду і вибирають генерала (отамана), який буде ними командувати під час походу, зберігаючи ту саму церемонію, описану нами щодо вибору їхнього головного генерала. Але цього нового вибирають генералом лише на якийсь час. Відтак їдуть до своєї Військової Скарбниці, яка є місцем їхнього збору, і там будують човни, довжина яких сягає до 60 стіп, ширина 10 або 12 стіп, а глибина 12 стіп. Такий човен будується не на кілі, а на спідній частині човна, що зроблена з верби або липи. Стовбур човна довгий на 45 стіп, його боки підвищують з допомогою дошок довжиною 10-12 стіп, шириною в одну стопу, які з’єднані і прибиті одна на одну дерев’яними цвяхами, як загалом будуються річкові човни, аж поки такий човен стаючи поступово з висотою ширшим і довшим, досягає 12 стіп висоти і 60 стіп довжини. Це можна краще зрозуміти з рисунка, який я згрубша тут накреслив.
На ньому можна побачити очеретини, з’єднані кінцями одна до одної вздовж бортів човна у в’язанки, розміру бочівки, які добре прикріплені шнурами з лика липи або вишні. Вони будують ці човни так само, як наші теслі, з поперечками і лавками, а потім обливають смолою, додають два стерна – по одному на кожному кінці, – як це можна бачити на рисунку, бо їхні човни дуже довгі і вони б витрачали багато часу, завертаючи назад, коли треба втікати. Човни мають звичайно десять-п’ятнадцять весел з кожного борту і вони пливуть швидше від турецьких веслових ґалер. Вони мають також щоглу, до якої чіпляють доволі зле підготовлене вітрило, яким користуються лише в гарну погоду, бо при сильному вітрі воліють веслувати.
Ці човни не мають верхньої палуби, а коли набирають води, в’язанки очерету, що прикріплені довкола верху човна, не дають їм потонути в морі.

Сухарі тримають в добре прив’язаній бочці, довжиною 10 стіп і шириною – чотири, і витягують їх через отвір. Вони мають також з собою велику бочку вареного проса і таку ж бочку тіста з муки, розрідженого у воді, яке їдять, змішавши з пшоном. Вони надають цьому великої ваги, і це їм служить за їжу і напій, який має гіркуватий смак. Вони його називають саламаха, тобто смачна страва. Щодо мене, я не знайшов це смачним, а коли й уживав під час подорожі, то лише тому, що не було нічого ліпшого. Ці люди дуже тверезі, а якщо знайдеться між ними якийсь пияк, то генерал каже викинути його за борт. Отож їм заборонено мати горілку, так що під час походу і подібних оказій вони зберігають строгу тверезість.
Коли вони постановляють іти війною на татар, щоб помстити за кривду і знищення, яких зазнали від них, тоді вирушають осінньою порою. Для цього посилають запорожцям все потрібне для їхньої сміливої справи і походу та для будови човнів, і взагалі все, що, на їх думку, їм буде потрібне. Потім збирається до походу п’ять-шість тисяч добрих козаків, людей проворних і добре озброєних, і подаються вони на Запоріжжя будувати човни. Кожна шістдесятка з них береться до будови свого човна, на що йде п’ятнадцять днів, бо, як я вже сказав, вони майстри на всі руки. Отак за два чи три тижні вони приготують 80-100 човнів, форму яких я описав вище; в кожен човен сідає від 50 до 70 людей; кожний з них озброєний двома рушницями і шаблею. На човні мають також 4-6 фальконети30 та потрібну їм їжу. Одягнені вони в сорочки і штани (шаровари), а ці останні мають ще на зміну, разом із поганенькою свитою, як також шапку, шість фунтів пороху для гармат та достатню кількість олова до набоїв для рушниць і гармат, і кожен має квадрант. Так виглядає летючий козацький табір на Чорному морю, який може сміливо виступити проти найкращих міст Анатолії. Спорядившися в такий спосіб, вони пливуть вділ Борисфеном. Адмірал (отаман) має клеймо на щоглі човна, який звичайно пливе на третину своєї довжени попереду, а інші човни пливуть один біля одного так близько, що весла майже стикаються. Звичайно турки попереджені про їхній похід і тримають напоготові у гирлі Борисфену декілька ґалер, щоб не дати їм вийти на море. Але козаки хитріші, вони з’являються темної ночі, до появи молодого місяця, і ховаються в очереті Борисфена, а на віддалі 3-4 милі від гирла, куди, зазнавши вже колись поразки, ґалери не наважуються заходити, а воліють чекати біля гирла, хоча і там на них завжди чатує несподіванка. Однак козаки не можуть так поспішно проплисти, щоб їх не запримітили. Тоді по всій країні йде тривога, аж до Константинополя. Султан висилає гінців на узбережжя Анатолії, Болгарії й Романії31, щоб були насторожені, попереджаючи їх, що козаки на морі. Але дарма, бо козаки так добре використовують погоду і пору року, що за тридцять шість – сорок годин вони вже є в Анатолії. Прибувши, вони виходять на сушу, кожен з рушницею; в човні залишається лише по двоє чоловіків і по двоє юнаків, щоб їх глядіти. Вони зненацька нападають на міста, їх здобувають, грабують і палять, деколи йдуть на милю вглиб краю, але скоро повертаються, сідають на човни разом зі здобиччю та відпливають, шукаючи іншої місцевості для наскоку.

Якщо випадково натраплять на неї, вони її атакують, а якщо не знаходять, повертаються зі здобиччю в свою країну. Коли ж по дорозі зустрічаються якісь турецькі ґалери або інші судна, вони їх переслідують, атакують і здобувають. А роблять це вони ось як. їхні човни виступають з води не більше, як на дві з половиною стопи, і вони встигають побачити судно чи галеру, ще поки їх зауважать. Тоді знімають щогли, дивляться, з яким вітром судно пливе. Відтак стараються плисти так, щоб мати за плечима і бачити судно. Тоді півтори години перед заходом сонця веслують з усією силою у напрямі судна (ґалери), щоб наблизитися до нього на одну милю і не втратити його з поля зору. Так вони чекають, і біля півночі (коли поданий сигнал) веслують з усією швидкістю до кораблів. Половина команди (залоги) готова до бою і чекає хвилини абордажу, щоб увірватися на корабель. На кораблі всі дуже здивовані, що на них напало від 80 до 100 човнів, з яких виходять козаки, заповнюючи і захоплюючи корабель. Взявши його, вони грабують усе, що знаходять: срібні речі, товари невеликого розміру, які не псуються у воді, всі вилиті гармати та все, що може бути їм потрібним. Потім пускають корабель на дно із командою (залогою). Ось так діють козаки. Якби вони вміли керувати кораблем чи ґалерою, то брали б з собою, але вони цього не вміють. Тоді час вертатися в свій край. При гирлі Борисфену сторожа вже подвоєна, щоб їх перехопити і розплатитися з ними. Але вони сміються з цього, хоч і слабші, бо буває, що під час відбутих боїв вони втрачають багатьох своїх товаришів та що море поглине декілька їхніх човнів; не всі ж походи бувають такі добрі, що нікого не бракує.

Тоді вони пливуть до затоки, що за три чи чотири милі на схід від Очакова. Там є дуже низька видолина, довжиною чверть милі, яка під час припливу моря заповнюється водою деколи на пів стопи і ця вода підходить до трьох миль вгору на рівні Борисфену. Там двісті або триста козаків беруться перетягати землею їхні човни, один за одним, і за два-три дні вони переходять на Борисфен зі своєю здобиччю. Ось так вони уникають битви з ґалерами, які сторожать при гирлі (Дніпра) біля Очакова. Врешті вони повертаються на Військову Скарбницю, де ділять здобич, як про це я згадав раніше. Мають вони ще інший шлях повернення – через Донський лиман, переходячи протокою між Таманню і Керчю. Цим лиманом пливуть угору аж до річки Міус і нею так довго, як вода дозволяє. Від цієї річки до Тачаводи лише одна миля, а Тача-вода32 пливе до Самари, яка впадає до Дніпра в одній милі вище Кодака, як це видно на карті33. Але вони рідко вертаються цим шляхом, бо він задовгий, щоб дістатися на Запоріжжя. Іноді вони обирають цей шлях, щоб вийти на море, коли в гирлі Бори сфену знаходяться великі (турецькі) сили із завданням не дозволити їм вийти на море, або коли мають лише 20-25 човнів.
Якщо турецькі ґалери зустрічають їх на морі в білий день, то їм легко обстріляти їх гарматами і розпорошити як горобців, причому багато з них затоплюють, інших приголомшують так, що ті, які врятувалися, пливуть стрімголов, де можуть. Але коли вони вступають у бій з ґалерами, то не покидають своїх лавок, весла міцно прив’язані лозиною до кочетів, а вони стріляють з рушниць; вистріливши, вони беруть у своїх товаришів інші набиті рушниці, щоб стріляти. Так вони стріляють без перерви і дуже влучно. Ґалери не здатні вести з ними рукопашний бій, але зате їхні гармати завдають їм великої шкоди. У таких сутичках вони завжди втрачають біля третини людей і рідко коли трапляється, що повертаються вони з половиною складу. Натомість привозять з собою багату здобич: реали з Іспанії, секіни з Арабії34, килими, золотом шиті тканини, бавовну, шовкові матерії та інші цінні товари. Ось з чого живуть козаки і які в них прибутки, бо вони не знають жодного іншого ремесла35, крім пиття та гульні з товаришами після повернення з походу.