АРХІВ
ГРОМАДИ

№3(113)
травень - червень
2011 року

У колі сімї

ВИСЛОВИ ПРО УКРАЇНСЬКУ ПІСНЮ

26.9.1923. Гастон Пенальва, театральний і музичний критик, «JORNAL DO BRASIL»: «Ніколи не мав я з «театрального раю» виразнішого враження – бути в справжнім раю, як тієї ночі, коли вперше почув Український Хор, що мав 39 співаків – ангелів. Бо хто так співає, хто передає такі мелодії, хто висилає голоси з такою душею і чуттям, той не може бути земним, а якщо ним і є, то все матеріальне лишає тут, на землі, і передуховившись, злинає аж ген! – до тих країв спокою, де все – любов, мир і згода.
Уявіть собі оркестр без ніяких других інструментів, окрім тих кришталевих струн, які Бог дав на горла кожного співака; уявіть собі багато гарних квіток, і в кожній з них заполоненого соловейка, який співає чудові пісні; уявіть собі фантастичну збірку гармоній, наче б кожний з цих співаків був осібним органом – чудотворною частиною власних органів. Далі на звичний знак свого диригента, який не хоче профанувати своєї оркестри матеріальною паличкою, все те починає тремтіти, згідно пульсувати, наче велика тридцятидев'ятиструнна  арфа, що розсіває музичні тонкощі, які, переходячи через душу слухачів, викликають у неї відгомін, а через цей первісний початок  акустики, – і відчуття, і добровільне наслідування тих самих мелодій. Це не можна описати – треба бачити й чути! ...Не вмію розповісти, що мені приходило до розуму, коли я передуховлювався і разом з цими співаками страждав і переживав їхні внутрішні болі; я перенісся в ті сторони, з яких вони прибули, наче сполохане стадко; я злинув разом з ними ген-кудись, де злітали і де творилися їхні пісні – кудись, сам не знаю куди, але в якусь наче селитьбу найвищої насолоди, селище, якого я ніколи не бажав би залишити».