На пострадянському просторі різко звинувачуються колаборантські формування, що під час війни виступали на боці Німеччини. В той же час намагаються не акцентувати увагу та замовчують політичне і економічне співробітництво Радянського Союзу з націонал-соціалістичною Німеччиною та фашистською Італією, хоча воно було значно масштабнішим і таким, що вплинуло на хід історії в ХХ столітті, призвівши до багатомільйонних жертв.
Друга світова війна стала подією, що визначила майбутнє світу на десятиліття вперед. У сучасній незалежній Україні необхідно мати об’єктивний погляд на цю війну, яку розпочали та ініціювали представники двох німецьких ідеологій, націонал-соціалізму та радянського марксизму.
У відомому збірнику статей російських філософів під назвою “Вехи”, що вийшов у 1909 році, викликавши резонанс і полеміку серед тогочасної інтелігенції, один з авторів збірника Михайло Гершензон у своїй статті “Творча самосвідомість” зазначав: “Чи не дивовижно, що історія нашої суспільної думки розподіляється не на етапи внутрішнього розвитку, а на періоди панування тієї чи іншої іноземної доктрини? Шелінгізм, гегеліанство, сен-симонізм, фурьєризм, позитивізм, марксизм, ніцшеанство, неокантіанство, Мах, Авенаріус, анархізм – що не етап, то іноземне ім’я”. Дійсно, Радянський Союз був утворений завдяки німецькій ідеології марксизму.
Націонал-соціалістична Німеччина, марксистський Радянський Союз та фашистська Італія протягом свого існування співпрацювали політично, економічно та культурно. 30 січня 1933 року, коли рейхсканцлером Німеччини став А.Гітлер, розпочався новий період у німецько-радянських стосунках. Першим кроком назустріч Радянському Союзу А.Гітлер зробив 5 травня 1933 року, ратифікувавши Московський протокол (від 24 червня 1931 року, що повинен був пролонгувати дію Берлінського торгівельно-економічного договору 1926 року). Центральний друкований орган націонал-соціалістів “Фолькішер беобахтер” відгукнувся на ратифікацію редакційною статтею в двох номерах. Й.Гебельс зазначав: “Цим актом національний уряд Німеччини продемонстрував, що він має намір зберігати та розвивати в дружньому дусі політичні та економічні стосунки з Радянським урядом”.
Досі залишається замовчуваним той факт, що офіційний ідеолог ІІІ Рейху Альфред Розенберг, який написав програмову працю “Міф ХХ століття” і причетний до знищення мільйонів людей, вищу освіту завершив у 1918 році в Радянській Росії, закінчивши Московське вище технічне училище та отримавши диплом архітектора (зараз це Московський державний технічний університет ім. М. Е. Баумана).
Також маловідомим в суспільстві є факт існування лівої прорадянської фракції в Націонал-соціалістичній робітничій партії НСДАП (National-Sotialistische Deutsche Arbeiterpartei). Лідерами цієї потужної ідеологічної течії були такі відомі особистості, як брати Грегор та Отто Штрасери та Йозеф Гебельс, який пізніше став голосом націонал-соціалізму. В політику Й.Гебельса привів студентський товариш, комуніст Ріхард Флісгес, від якого майбутній Шеф пропаганди  Третьго рейху отримав праці Карла Маркса та Фрідріха Енгельса.

Для окремих натхненників та ідеологів німецького націонал-соціалізму таких, як Ернст Юнгер, сталінський СРСР був своєрідним ідеалом, про що свідчить цитата з його ґрунтовної праці “Тотальна мобілізація”: “Російська “п’ятирічка” вперше явила світу намагання зведення в єдине річище сукупних зусиль великої імперії”.
У 2011 році весь демократичний світ буде відзначати 70-річницю від початку Другої світової війни, яку розпочали дві країни - гітлерівська Німеччина та сталінський СРСР, напавши одночасно з двох боків на Польщу. 1 вересня 1939 року о 4.45 ранку німецькі війська атакували польську армію з трьох напрямків. Танкам Г.Гудеріана польська армія не могла нічого протиставити. В даній ситуації СРСР діяв згідно підписаної угоди 23 серпня 1939 року між гітлерівською Німеччиною та СРСР терміном на 10 років.
Радянсько-німецькі переговори влітку 1939 року свідчать про те, що основною метою зовнішньої політики Москви була реалізація військово-територіальних інтересів та розширення ареалу свого контролю. Політична проблема вибору союзника визначалася в першу чергу тим, яка з держав надасть СРСР карт-бланш на здійснення диктату і насилля відносно суміжних країн. Нею стала гітлерівська Німеччина.
Керівництво Радянського Союзу чудово усвідомлювало імперіалістичні плани А.Гітлера і знало, з ким співпрацює: вперше на російську мову працю А.Гітлера “Майн Кампф” для членів Політбюро було перекладено ще наприкінці 20-х років (перед приходом А.Гітлера до влади в Німеччині). Переклад здійснив Карл Бернгардович Радек (у 1920-1924 роках член Виконавчого комітету Комінтерну).
Й.Сталіним було знайдено вихід – підписання Пакту про дружбу і ненапад між СРСР і гітлерівською Німеччиною, який уможливив початок Другої світової війни і увійшов в історію як “Пакт Молотова – Ріббентропа” .
Після переговорів на рівні послів і міністрів А.Гітлер і Й.Сталін обмінялися телеграмами.

 Телеграмма Гитлера от 20 августа 1939 г.
“ Господину Сталину, Москва

1. Я искренне приветствую подписание нового германо-советского торгового соглашения как первую ступень в перестройке германо-советских отношений.
2. Заключение пакта о ненападении с Советским Союзом означает для меня определение долгосрочной политики Германии. Поэтому Германия возобновляет политическую линию, которая была выгодна обоим государствам в течении прошлых столетий. В этой ситуации имперское правительство решило действовать в полном соответствии с такими далеко идущими изменениями.
3. Я принимаю проект пакта о ненападении, который передал мне ваш министр иностранных дел, господин Молотов, и считаю крайне необходимым как можно более скорое выяснение связанных с этим вопросов.
4. Я убежден, что дополнительный протокол, желаемый советским правительством, может быть выработан в возможно короткое время…
5. Напряженность между Германией и Польшей стала невыносимой. Поведение Польши по отношению к великим державам таково, что кризис может разразиться в любой день. Перед лицом такой вероятности Германия в любом случае намерена защищать интересы государства всеми имеющимися в ее распоряжении средствами.
6. По моему мнению, желательно, ввиду намерения обеих сторон, не теряя времени, вступить в новую фазу отношений друг с другом. Поэтому я еще раз предлагаю принять моего министра иностранных дел во вторник, 22 августа, самое позднее в среду, 23 августа…

Адольф Гитлер”

21 серпня 1939 року Й.Сталін відповів А.Гітлеру:

“ Канцлеру Германского государства господину А.Гитлеру
Я благодарю вас за письмо.
Я надеюсь, что германо-советский пакт о ненападении станет решающим поворотным пунктом в улучшении политических отношений между нашими странами.
Народам наших стран нужны мирные отношения друг с другом. Согласие германского правительства на заключение пакта о ненападении создает фундамент для ликвидации политической напряженности и для установления мира и сотрудничества между нашими странами.
Советское правительство уполномочило меня информировать вас, что оно согласно на прибытие в Москву господина Риббентропа 23 августа.
И.Сталин”

23 серпня 1939 року Ріббентроп прибув до Москви. Його на найвищому рівні зустрічали Й.Сталін та В.Молотов у присутності німецького посла фон Шуленбурга. Пізніше Ріббентроп повідомляв, що Й.Сталін та В. Молотов були “дуже милі”, він відчував себе “cеред них нібито серед старих товаришів по партії”. Щоправда, коли цієї ночі мова зайшла про “Антикомінтернівський пакт”, автором якого був Ріббентроп, він відчув деяку незручність. “Але доброзичлива поведінка Й. Сталіна відкинула всі хвилювання. Й.Сталін заявив, що ця угода спрямована не проти СРСР, а проти західних демократій… Й.Сталін, кинув репліку, що Антикомінтернівській пакт налякав головним чином лондонське Сіті та дрібних англійських торгівців. Ріббентроп погодився з цим і жартівливо додав, що пан Сталін звичайно наляканий Антикомінтернівським пактом менше, ніж лондонське Сіті та дрібні англійські торгівці.”
В ході бесіди Й.Сталін запропонував наступний тост за фюрера: “Я знаю, як сильно любить німецький народ свого вождя, через те я хотів би випити за його здоров’я”. В. Молотов випив за здоров’я імперського міністра іноземних справ та посла графа фон дер Шуленбурга. Також В.Молотов підняв келих за Й.Сталіна, відзначивши, що саме Сталін у своїй промові, виголошеній у березні цього року, яка вірно зрозуміли у Німеччині, поклав початок дружньому повороту в стосунках між націонал-соціалістичною Німеччиною та комуністичним СРСР. На завершення цієї зустрічі Й.Сталін заявив імперському міністру іноземних справ: “Радянський Союз дуже серйозно ставиться до цього пакту, він може дати чесне слово, що Радянський Союз не введе в оману свого партнера”. Тост Й.Сталіна не був порожньою фразою на честь А.Гітлера; своїх слів, виголошених під час зустрічі з Ріббентропом, він дотримувався з винятковим педантизмом. Результатом цієї зустрічі стала ратифікація на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР (31 серпня1939 року) радянсько-німецького договору про ненапад.
Й. Сталіну було складно відтягнути початок війни. “Ми знали, що війна не за горами, що ми слабші за Німеччину, що нам прийдеться відступати. Все питання було в тому, куди нам прийдеться відступати – до Смоленська або до Москви, це перед війною ми обговорювали…”, – це вже після війни визнав В.Молотов.
Ось що писала німецька націонал-соціалістична газета “Мюнхенер нойсте Нахріхтен” у ті часи: “З моменту підписання цього пакту Німеччина створила собі безпечний тил. Досвід світової війни, коли Німеччина воювала на декількох фронтах, у цьому разі було враховано. Переможний похід у Польщі, Норвегії, Голландії і Бельгії та нарешті в Північній Франції був би значно більш складним, якби у свій час не була б досягнута німецько-радянська угода. Завдяки договору успішно розвивається німецький наступ на заході”.
Радянська преса також висвітлювала ті події. 2 вересня 1939 року в газеті “Правда” було опубліковано повідомлення ТАРС: “Берлин, 1 сентября (ТАСС). По сообщению Германского информационного бюро, сегодня утром германские войска в соответствии с приказом верховного командования перешли германо-польскую границу в различных местах. Соединения германских военно-воздушных сил также отправились бомбить военные объекты в Польше”.

9 вересня 1939 року В.Молотов надіслав Ріббентропу телефонограму: “Я получил Ваше сообщение о том, что германские войска вошли в Варшаву. Пожалуйста, передайте мои поздравления и приветствия правительству Германской Империи. Молотов”.
Текст ноти уряду СРСР від 17 вересня 1939 року, надісланий всім послам, які мали дипломатичні стосунки, свідчить про те, що СРСР схвалює дії свого союзника гітлерівської Німеччини: “Польско-германская война  выявила внутреннюю несостоятельность польского государства … Представленная самой себе и оставленная без руководства Польша превратилась в удобное поле для всяких случайностей и неожиданностей, могущих создать угрозу для СССР. Поэтому, будучи доселе нейтральным, Советское правительство не может более относиться к этим фактам безразлично. Советское правительство не может также безразлично относиться к тому, чтобы единокровные украинцы и белорусы, проживающие на территории Польши, брошенные на произвол судьбы, остались беззащитными. Ввиду такой обстановки советское правительство отдало распоряжение Главному командованию Красной Армии дать приказ войскам перейти границу и взять под свою защиту жизнь и имущество населения Западной Украины и Западной Белоруссии.
Одновременно советское правительство намерено принять все меры к тому, чтобы вызволить польский народ из злополучной войны, куда он был ввергнут его неразумными руководителями, и дать ему возможность зажить мирной жизнью.
Примите, господин посол, уверение в совершенном к вам почтении.
Народный Комиссар Иностранных дел СССР В.Молотов.”

27 вересня 1939 року Ріббентроп знову прилетів до Москви і 28 вересня ним та В.Молотовим було підписано новий радянсько-німецький “Договір про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною”. Ця угода офіційно та юридично визначала розподіл території Польщі між Німеччиною та Радянським Союзом. До нього додавалась мапа, на якій було вказано новий кордон за підписом Сталіна та Ріббентропа. Днем пізніше відбулися секретні перемовини між НКО СРСР та представниками німецького командування сухопутних військ. З радянського боку в перемовах взяли участь Нарком оборони маршал Ворошилов та начальник Генерального Штабу Червоної Армії командарм І рангу Шапошніков. З німецького боку – генерал Кьострінг, полковник Ашенбреннер і старший лейтенант Кребс. Була узгоджена дислокація військ обох армій на західному кордоні Польщі, графік їх переміщень, режим перебування армій на зайнятих у майбутньому територіях.
У результаті восьмого розподілу Польщі до СРСР відійшло 202 069  кв.км земель, що належали Польщі, із населенням 13,2 мл. осіб, включаючи майже 5,2 млн. поляків (38%), 4,9 млн. українців (37,2%), 1,9 млн. білорусів, 1,1 млн. євреїв (8%). Необхідно зазначити, що в самій Польщі, починаючи з 1920 року, точилася війна за створення Української держави, яку вела Українська Військова Організація – Організація Українських Націоналістів (УВО-ОУН) проти окупації українських етнічних земель Польщею.
Втрати Німеччини склали 16 тисяч 500 осіб; втрати СРСР у боях з польськими військами становили близько 3 тисяч убитих і до 8-10 тисяч поранених. Для 250 тисяч польських військовополонених на території СРСР були терміново облаштовані концтабори, у яких потім загинуло 105 тисяч осіб, крім розстріляних у Катині, Старобільську та Харкові.
Після перемоги над Польщею німецькими та радянськими військами в містах Гродно, Ковелі, Пінську та Бресті були проведені спільні паради Червоної Армії та Вермахту. Найбільш відомий парад відбувся у Бресті, який приймали радянський комбриг Семен Моїсеєвич Кривошеїн та генерал танкових військ Гейц Вильгельм Гудеріан. В своїх спогадах Г. Гудеріан згадував: “Польський похід виявився бойовим хрещенням для моїх танкових з’єднань. Я прийшов до висновку, що вони повністю себе виправдали, а витрачені на їх створення зусилля окупились”; “Наше перебування в Бресті завершилося прощальним парадом і церемонією з обміном прапорами в присутності комбрига Кривошеїна”. Цей парад, сфотографований і знятий на плівку яскраво засвідчував угоду між двома тоталітарними режимами.

Від імені Уряду СРСР, аналізуючи міжнародну ситуацію в контексті підписання Пакту, В.Молотов заявив: «Известно, что за последние несколько месяцев такие понятия, как “агрессия”, “агрессор”, получили новое конкретное содержание, приобрели новый смысл… Теперь, если говорить о великих державах Европы, Германия находится в положении государства, стремящегося к скорейшему окончанию войны и к миру, а Англия и Франция, вчера еще ратовавшие против агрессии, стоят за продолжение войны и против заключения мира. Роли, как видите, меняются… Идеологию гитлеризма, как и всякую другую идеологическую систему, можно признавать или отрицать, это – дело политических взглядов… не только бессмысленно, но и преступно вести такую войну, как война за “уничтожение гитлеризма”.»
Вже після нападу на СРСР гітлерівської Німеччини Й. Сталін, виступаючи на Радіо 3 липня 1941 року, зазначив у своїй промові таке: “Могут спросить: как могло случиться, что Советское Правительство пошло на заключение пакта о ненападении с такими вероломными людьми и извергами, как Гитлер и Риббентроп? Не была ли здесь допущена со стороны Советского Правительства ошибка? Конечно, нет! Пакт о ненападении есть пакт о мире между двумя государствами. Именно такой пакт предложила нам Германия в 1939 году. Могло ли Советское Правительство отказаться от такого предложения? Я думаю, что ни одно миролюбивое государство не может отказаться от мирного соглашения с соседней державой, если во главе этой державы стоят даже такие изверги и людоеды, как Гитлер и Риббентроп. И это, конечно, при одном непременном условии – если мирное соглашение не задевает ни прямо, ни косвенно территориальной целостности, независимости и чести миролюбивого государства. Как известно, пакт о ненападении между Германией и СССР являлся именно таким пактом.
Что выиграли мы, заключив с Германией пакт о ненападении? Мы обеспечили нашей стране мир в течении полутора годов и возможность подготовки своих сил для отпора, если фашистская Германия рискнула бы напасть на нашу страну вопреки пакту. Это определенный выигрыш для нас и проигрыш для фашистской Германии (И. Сталин. О Великой отечественной войне Советского Союза. – М., 1946. – с. 11.) ”.
Знайомство одного з найбільш активних втілювачів планів А. Гітлера Гейнца Гудеріана з СРСР відбулося ще в середині 20-х років у Казані, де було організовано бронетанкову школу рейхсфера, що отримала назву “об’єкт Кама”. Договір 1925 року щодо утворення танкової школи під Казанню з спільним навчанням німецьких та радянських спеціалістів був ратифікований у Москві 2 жовтня 1926 року. Від командування рейхсфера його було підписано полковником Г. фон дер Літ-Томсеном, від командування Червоної Армії – Я. К. Берзиним. Школа була створена на території колишніх казарм Каргопільського полку під Казанню. Цей військовий комплекс включав у себе військове містечко, стрілецький та танковий полігони. Гейнц Гудеріан побував в аудиторіях Казанського філіалу Челябінського танкового інституту, який знаходиться на місці об’єкту “Кама”, про що свідчить світлина, яка зберігається в музеї філіалу. В своїх мемуарах “Спогади німецького генерала” (що видані у Москві в 2007 р.) Гейнц Гудеріан зазначив, що “Починаючи з 1926 року за кордоном існував випробувальний полігон, де можна було випробовувати нові німецькі танки”(с.24).
Казанська школа готувала офіцерів – танкістів. Матеріальна частина для неї виготовлялась у Німеччині. Німецькі фірми “Круп”, “Рейнметал” і “Ерхарт” отримали від німецького Генштабу секретне завдання – сконструювати і виготовити легкі та середні танки. Вони в розібраному вигляді переправлялись у Казань, де збирались та використовувались у навчанні. В Німеччині були замовлені шість 23-тоних танків з гарматою 75 мм та три 12-тонних танків з гарматою 37 мм, які були направлені до “Ками” в 1928 році. Також німцями використовувалися легкі танки британського виробництва “Карл-Ллойд”, які були отримані рейхсфером від радянського керівництва.
Весь викладацький склад танкової школи був сформований з німців. Поступово до викладання практичних дисциплін почали залучатися і радянські інструктори. Німецькі офіцери суміщали практичну підготовку в СРСР з теоретичними заняттями в Берліні в зимовий час. Направляючись до Казані, вони тимчасово формально звільнялися з рейхсферу. Німці добиралися до Казані залізницею через Польщу, використовуючи паспорти на особисте ім’я, але із зазначенням вигаданої професії. Питання конспірації були обговорені в договорі щодо заснування “Ками”. У школі офіцери рейхсферу носили форму командного складу РСЧА.

Всього було підготовлено біля 250 висококваліфікованих танкістів, більшість з яких взяли участь у бойових діях проти СРСР. Діяльністю школи керувала “автомобільна інспекція ”, або “інспекція № 6” оборонного управління рейхсфера. В Червоній Армії школа отримала назву “Курсы ВВС” (вона була законспірована під “Технические курсы ВВС”).
Не менш активною була співпраця Німеччини та СРСР у підготовці військових льотчиків. 15 квітня 1925 року в Москві було підписано протокол секретної угоди між Управлінням військово-повітряних сил РСЧА та представниками німецької сторони щодо облаштування авіашколи та складів авіаційних матеріалів у Липецьку. Створення об’єкту розпочалось ще у 1924 році, коли в Липецьку була ліквідована, так і не розпочавши свою роботу вища школа військових льотчиків. На її основі почалося створення німецької льотної школи, замаскованої під авіазагін Робітничо-селянського Червоного військово-повітряного флоту. Організація та управління нею були повністю передані німцями та підпорядковувалася єдиному плану підготовки літнього складу рейхсферу, розробленому в 1924 році штабом ВПС у Берліні.
Керувала створенням авіацентру так звана “авіаційна інспекція №1” німецького оборонного управління. Для цієї мети ще 1923 року Німеччина таємно закупила в Голландії в філіалі німецької фірми “Фокер” 100 винищувачів Д-ХІІІ. 28 червня 1925 року перші 50 літаків для школи на пароплаві “Едмунд Гуго Стиннес” були відправлені із Штеттина до Ленінграду. У цієї ж фірми в Голландії та Англії були закуплені бомбардувальники та транспортні літаки.
Угода передбачала навчання в школі не лише німецьких, але і радянських військових льотчиків, а також підготовку радянського технічного персоналу. Прибулі німецькі офіцери навчалися льотній справі протягом 5-6 місяців, а по завершенню повертались до Німеччини. Поряд з посадою німецького керівника школи була передбачена і посада його російського заступника, який фактично був повноважним представником РСЧА у школі і займався всіма проблемами стосунків її німецького персоналу з країною перебування. Увесь викладацький склад у авіашколі складався з німецьких викладачів. Використання аеродромів та інших споруд школи було безкоштовним, усі витрати по повному обладнанню об’єкту німецька сторона взяла на себе.
У 1926 році Й.Сталіну була представлена доповідь щодо перших позитивних для радянської сторони результатів діяльності авіашколи. На повну потужність вона розпочала працювати наприкінці 1927 року. З цього часу в Липецьку проводилися інтенсивні випробовування нових бойових літаків, авіаційного обладнання та озброєння. За їхніми результатами на озброєння рейхсферу були прийняті декілька нових типів літаків. В авіашколі було підготовлено 700 льотчиків, з яких – біля 450 німецьких льотчиків різної кваліфікації. Багато з них в роки Другої світової війни склали кістяк гітлерівських “люфтваффе”, серед них – К.Штудент, Х.Ешонек, В.Віммер, О.Деслох та інші. Об’єкт “Липецьк” був найдорожчим із існуючих на території СРСР центрів рейхсферу. Щорічно на утримання авіашколи виділялося 2 млн. марок, а за 10 років було витрачено біля 20 млн. марок. За даними бюджетного комітету рейхстагу у 1928 році з загальної суми витрат військового міністерства Німеччини на озброєння в розмірі 73,7 млн. марок – 5,7 млн. марок було виділено на підготовку льотчиків та танкістів в СРСР.
На активну економічну співпрацю між гітлерівською Німеччиною та СРСР (журнал “Вопросы истории” №4-5 1991 року) вказує доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії СРСР АН СРСР О.О.Шевяков у статті “Советско-германские экономические отношения в 1939-1941годах”, який писав: “В період між двома світовими війнами Німеччина надала Радянському Союзу ряд кредитів: у 1925, 1926 та 1931 рр. на загальну суму 700 млн. марок, а в 1935 році – на 200 млн. марок”.