АРХІВ
ГРОМАДИ

№6(110)
листопад - грудень
2010 року

Вислови про українську мову

"Мова, що має свою граматику, свої правила, свої звороти в мовленні, неповторні, які не перекласти іншою; а її поезія?! Хай спробують передати всю силу, всю велич, витонченість іншою!"
Григорій Квітка-Основ'яненко,
письменник 1841.

"Ця мова, відома під іменем руської, мала великий вплив на витворення нашої (московської) мови вищого світу й літератури: відоме, що Ломоносов учився по граматиці Мелетія Смотрицькога й вивчив напам'ять "Псалтир", перекладений на вірші, Семеона Полоцького. Руська мова була значно обробленішою, аніж письмова мова Московії; на ній було написано багато книг, на котрі відчувалась потреба і в Москві; притому ж кращі проповідники нашої першої половини XVIII століття були українцями і хоча намагалися писати по-московському, себто, по-словенськи, та не могли не вносити в свої твори елементів рідного краю".
Микола Костомаров,
історик, 1842.

Вислови іноземців про українську мову

1654-1656. Павло Алепський, арабський мандрівник:
"...по всій козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала; всі вони, за малими винятками, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того. священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях".

1826. Павло Шафарик, визначний чеський історик :
"Із трьох східнослов'янських мов українська мова найближча до чеської... Із всіх слов'янських народів українці мають найбільше народних пісень".

1834. І.Срезнєвський, мовознавець:
"В теперішній час годі доказувати, що українська мова... одна з найбагатших слов'янських мов".

1869 К. Делямар:
"В Європі існує народ, забутий істориками, - народ русинів... Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який. ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля - Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії".

Як правильно говорити: “в Україні” чи “на Україні”

Згідно зі стилістичними нормами української мови у конструкції “на Україні” прийменник “на” свідчив про стан (статус) території як складової великої держави-імперії. Ця форма й нині існує на позначення частини від цілого, як регіону, області тощо, наприклад: на Алтай (-таї), на Буковині (-ну), на Одещині (-ну), на Поліссі (-ся). Оскільки Україна є незалежною державою, то вживати слід конструкцію “в Україні (-ну)” (позаяк не існує форм “на Китаї”, “на Польщі”, “на Франції”). Водночас, усі назви островів вимагають прийменника “на”: на Сахаліні, на Курилах, на Кіпрі, на Мадагаскарі тощо.