АРХІВ
ГРОМАДИ

№6(110)
листопад - грудень
2010 року

Виступ Шандора Матяша, президента Фонду ”Gloria Victis”

Пані і панове, дорогі друзі!
У газеті «Правда» від 31 серпня 1918 року читаємо таку програму, у якій змальовується світле майбутнє: «Трудящі! Настане час знищення буржуазії. Ненависть і помста стануть гімном робітничого класу». Через кілька тижнів більшовицький парткерівник Зинов’єв так напише: «Ми тільки так переможемо наших ворогів, якщо матимемо свій соціалістичний терор. Нам слід виховати на нашому боці, скажімо 90 мільйонів зі 100 мільйонів населення РРСФР. Щодо решти нема ради, вони мають пропасти». На початку 1920-х років і Ленін не висловлювався надто дипломатично: «Голод дає можливість – і хай вона буде! – щоб завдати смертельного удару по ворогу». Сатанинський план був зреалізований через 10 років. Міру скоєних жахіть проти об’явленого ворогом українського народу неможливо описати.
Голодомор 1932-33 років в Україні ідеальний приклад тому, що між двома злочинами – національним соціалізмом й інтернаціоналізмом – не можна ставити різниці. І все-таки до сьогоднішнього дня зберігається вірулентність у подвійних підходах. Ніби можна монополізувати біль, буцімто можуть бути другорядні жертви. Протестуючи проти цього антиісторичного і цинічно-аморального погляду, наш, створений на громадські пожертви, фонд, вперше у світі створив меморіал на честь 100 мільйонів жертв комунізму. Попри борги, які щодня душать і отруюють нам життя, ми вважаємо святим обов’язком донести до людського сумління і відкрити очі світу на недавню історію. Меморіальна дошка на честь розстріляних у Катині польських офіцерів, пам’ятна плита співвітчизникам-євреям та циганам, які вижили у пеклі концентраційних таборів, але загинули від червоного терору, і нинішній пам’ятний знак мученикам Голодомору, – всі вони посилають чіткий сигнал комунізму, носію найруйнівної ідеології світу, про його звірську жорстокість та необхідність відновлення людських цінностей від рівнин Поділля до пагорбів Задунав’я, від Мазурських озер до нагірної Албанії. Але перед тим, як прокладати нові дороги,  нам треба розчистити завали. На жаль, через 20 років після падіння комунізму виглядає не дуже етично ставити запитання про те, чому до сьогоднішнього дня все ще виходить у світ газета Угорської соціалістичної партії без зміни назви, що була рупором кадаризму, і чому орган націоналістичної робітничої партії «Völkischer Beobachter”, хвалити Бога, закрили у 1945 році а головний редактор газети отримав 3 роки виправно-трудових робіт.

Пані і панове, дорогі друзі! Поділяючи з нашими українськими братами глибоку скорботу, висловлюємо непохитну віру в очищення від комуністичної скверни і кажемо: «Слава переможеним! Gloria Victis !