ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

В голосуванні на референдумі «Чи підтримуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» взяли участь 31 млн 891,7 тис. громадян, тобто 84,2 % від загальної кількості включених до списку. З них на питання бюлетеня відповіли «Так, підтримую» 28 млн 804,1 тис. громадян, або 90,3 % населення всіх областей України, незалежно від національної приналежності. Тобто, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших народів, які мешкають на території України.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ АВТОРА УКРАЇНСЬКОГО ГІМНУ МИХАЙЛА ВЕРБИЦЬКОГО

7 грудня 2010 року минуло 140 років з дня смерті Михайла Вербицького (1815-1870) – автора музики Державного Гімну України «Ще не вмерла Україна». Цього дня в селищі Млини на Сході Польщі відбулися урочисті заходи із вшанування пам’яті українського композитора, хорового диригента, священика й громадського діяча. У них взяли участь представники польського Підкарпатського воєводства, делегація представників влади Львівської області, українська громада, священики.
Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський, на Надсянні, в родині священика. Змалку любив співати, виступав у кафедральному хорі, навчався у кваліфікованого диригента й композитора Алоїза Нанке з Чехії. Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. У другій половині сорокових років Вербицький звертається до релігійної музики – і в цей період пише повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. 1856 року він осів у селі Млини, що знаходилося у Яворівському повіті тодішньої Австро-Угорщини, де прожив решту свого життя. Тут він служив парохом у церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Там і досі дивом збереглася та дерев’яна церква. Одночасно Михайло Вербицький писав музичні твори, серед яких літургійні і світські композиції, а саме музичні твори на народні мелодії, полонези, вальси. Композиторська спадщина Михайла Вербицького охоплює музику до десятків театральних творів різних жанрів – водевілів, народно-побутових оперет, мелодрам. Серед них «Жовнір-чарівник» (за І. Котляревським), «Гриць Мазниця» (за Ж. Б. Мольєром), «Козак і охотник» (за А. Коцебу), «Верховинці» (за Ю. Коженьовським) та ін. Національним колоритом позначені симфонії Вербицького – оркестрові твори, типу ранньо-класичних увертюр, що належать до перших зразків української симфонічної музики. Написана ним кантата «Завішане» («Заповіт») – масштабна епічна інтерпретація священних слів Тараса Шевченка – належить до найвидатніших творів М. Вербицького і перших зразків музичної шевченкіани в Галичині.
Для композиторського стилю Михайла Вербицького властиве було поєднання загальноєвропейського із національно специфічним. За таким же принципом створено й пісню-хор на слова Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Її поява у творчому доробку композитора не була випадковою. Зміст вірша повністю відповідав світоглядним позиціям і творчій ментальності Вербицького – митця-патріота. До того ж виникнення цієї пісні (подібно як і кантати «Заповіт») безпосередньо пов’язане з потужною хвилею патріотичного піднесення, що прокотилася по всій Україні під впливом віщого слова Тараса Шевченка. Сприяв і певний збіг обставин. Бунтівний антиімперський вірш Павла Чубинського (жителя Борисполя на Київщині) не міг бути опублікований у царській Росії. Вперше він побачив світ1863 року, без авторського підпису, у львівському літературно-політичному віснику «Мета» (№4, с 271–272), де відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка – «Сидячи в неволі» («Лічу в неволі»), «Мені однаково», «Н. Костомарову» («Веселе сонечко ховалось»), «Завішане» («Заповіт»). Тож не дивно, що «Ще не вмерла Україна» довгі роки сприймалася галицьким середовищем, в тому числі, очевидно, й Михайлом Вербицьким, як твір Великого Кобзаря. Тим більше, що за духом і навіть лексичними зворотами вірш цілком відповідав його поетичній манері. Відразу після створення ця пісня набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини. Михайло Вербицький не лише тонко відчував настрої та мрії громадськості, а й умів своєю музикою збуджувати світлі, піднесені почуття. Саме цим пояснюється величезна популярність його творів, і в першу чергу найславетнішого – пісні-хору «Ще не вмерла Україна».
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років. У 1934 році односельцями Вербицького на його могилі було поставлено невеликий надгробний пам’ятник, а в1938 було споруджено кам’яний – у вигляді ліри. У 1997 році у м. Яворові на Львівщині відкрито перший в Україні пам’ятник творцю безсмертного гімну. 12 квітня 2005 року на честь вшанування пам’яті Михайла Вербицького – великого українця, священика, композитора, творця Державного Гімну України, на могилі композитора було відкрито каплицю-пантеон. Каплиця постала на відзначення двох дат, які майже співпали у часі: 140-річчя від першого публічного озвучення пісні-гімну та 190-ї річниці від дня народження композитора.

ВШАНУВАННЯ ПАМЯТІ УЧАСНИКІВ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКОГО ПОВСТАННЯ В ЛЕГЕДЗИНЕ НА ЧЕРКАЩИНІ

Український військовий пам'ятник «Учасникам антибільшовицького повстання в Легедзине» у селі с. Легедзине Тальнівського району Черкаської області» - присвячений борцям за незалежність України.
10 листопада 1920 року на околиці с. Легедзине підпільний штаб на чолі з Ф. Крижанівським ініціював збройний виступ проти кінних частин Червоної армії, що рухалися з Умані до Звенигородки для боротьби з залишками частин Української Народної Республіки, очолюваної генералом Ю.Тютюнником. У повстанні проти бригади Григорія Котовського брали участь жителі черкаських сіл: Легедзине, Вишнопіль, Тальянок, Косенівка, Зеленькова, Кам’янечого, Рогов. Червоним вдалося зламати опір повстанців і жорстоко розправитися з ними. Під час повстання і страт загинуло понад сто селян, десять легедзинських домогосподарств було спалено як застереження непокірним.
8 листопада 2010 року відбулось урочисте відкриття пам'ятника учасникам антибільшовицького повстання. Ідея вшанувати борців за волю України належала директорові заповідника “Трипільська культура” Владиславу Чабанюку та Сергію і Валерію Афанасьєвим, правнукам учасника повстання Івана Калениковича Павленка. Внаслідок їхніх зусиль та зусиль багатьох легедзинців 7 листопада 2010 року в селі постав прекрасний монумент борцям за волю України роботи заслуженого художника України Миколи Теліженка. Пам’ятник зроблено з інкерманського вапняка, його розмір – 100 см на 100 см і на 250 см, вага – 5 т. Він уособлює Дерево роду і чотири сторони світу. У камені вирізьблено ключові історичні періоди землі – від Трипілля і Княжих часів до Козацтва та Новітньої України. Дерево роду охороняють залізні борони – зброя учасників Легедзинського повстання 1920 року. Про ідею пам’ятника і її втілення розповів сам його автор Микола Теліженко: «Пам’ятник – як Дерево життя. А воно в нас переважно зображувалося на рушниках. Борони місцеві – директор музею Владислав Чабанюк зібрав серед місцевого люду... Так мовою символів хотілося розмовляти з дідами-прадідами, щоб майбутні покоління також могли це все прочитати».
А урочистостях взяли участь народний депутат України Олесь Доній, заступник голови Національної спілки письменників України Василь Шкляр, президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль, директор Тальнівського районного музею хліборобства Вадим Мицик, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Володимир Прядка; кобзарі Михайло Коваль і Тарас Силенко, лірник Сашко (Олександр Власик), лідер рок-гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський, лідер гурту «Вертеп» з Дніпропетровська Тимофій Хомяк, поет Артем Полежака, журналісти Ростислав Мартинюк та Олександр Піддубний, правозахисник Євген Дикий та інші достойники. Радували співом гурти «Гуляй город», «Хорея козацька» і «Тарута». Вела мітинг старший співробітник музею Трипільської культури Ніна Сесь. Промовляли Владислав Чабанюк, Сергій Афанасьєв, Микола Теліженко, краєзнавець Олег Шатайло, історик Олександр Палій та голова Тальнівської районної ради Валентин Янішевський. Письменник Василь Шкляр висловив надію, що читачі його роману «Чорний Ворон», як колись й читачі творів Тараса Шевченка та Юрія Горліса-Горського, стануть на захист своєї Батьківщини. Окрасою урочистостей став виступ кобзаря Михайла Коваля, який спеціально до відкриття пам’ятника написав пісню «Борони, Легедзине, борони!». Вшанування борців за волю України завершилося гімном «Ще не вмерла Україна».
http://nezboryma-naciya.org.ua/show_month.php?id=136

МИКОЛА ПОСІВНИЧ «ВОЄННО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН У 1929-1939 РОКАХ»

9 грудня 2010 року у Львові презентовано книгу Миколи Посівнича «Воєнно-політична діяльність ОУН у 1929-1939 роках» про діяльність українських націоналістів у передвоєнне десятиліття. Ця книга була видана в листопаді 2010 року Центром досліджень визвольного руху та Інститутом українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Монографія присвячена воєнно-політичній діяльності ОУН у 1929-1939 роках в Україні та на еміграції. Також детально висвітлено участь націоналістів у державотворенні в Карпатській Україні, розбудові Карпатської Січі, їхню діяльність напередодні та на початку Другої світової війни.
Описуючи задум створення книги, її автор, кандидат історичних наук Микола Посівнич зазначив, що ставив перед собою мету максимально ширше висвітлити різні аспекти воєнно-політичної діяльності українських націоналістів у передвоєнне десятиліття. «А наявність великої кількості біографій у монографії дозволяє простежити походження більшості членів ОУН, їхню освіту, вік, соціальний статус і загалом життєвий шлях, аби краще зрозуміти, якими були обличчя українського визвольного руху», – сказав він.
Високу оцінку презентованому виданню дав в. о. директора Інституту українознавства ім. І Крип’якевича НАН України Микола Литвин. Він підкреслив актуальність дослідження через фактичну відсутність в історіографії синтетичної праці на дану тематику. Науковий співробітник цього ж інституту Олександра Стасюк відзначила, що дана монографія є гарним прикладом узагальнюючого видання, потреба в якому давно назріла. Разом з тим вона підкреслила, що за цим прикладом варто написати подібні праці про історію Української військової організації та Української повстанської армії.

Матеріал підготувала Надія Музичук