АРХІВ
ГРОМАДИ

№6(110)
листопад - грудень
2010 року

Промова Державного секретаря Міністерства зокордонних справ Жолта Нимета

«Це українське слово «Голодомор» потрібно запам’ятати і вивчити всім нам, якщо до цього часу ще хтось не зробив цього. Історики одностайні у тому, що голодна смерть в 1932-33 роках – це найбільша катастрофа в історії українського народу. Більшість істориків також згідні з тим, що головною причиною голодомору були не природні фактори, а злочинна політика комуністичної диктатури, політика Сталінського уряду. Можемо відверто стверджувати, що ми маємо справу з українським Голок остом. Совіти штучно створили такі нелюдські умови, щоб знищити український народ, українське селянство як політичний та суспільний фактор. Про кількість жертв Голодомору є різні дані. В результаті цієї трагедії загинуло від 7-и до 10-и мільйонів людей, серед них близько 3-х мільйонів дітей.
Що залишається темою наукової суперечки істориків – це те, чи вичерпується поняттям «геноциду» політика, яка призвела до Голодомору?
Тут я би хотів звернути вашу увагу на наступне. Угорським урядом прийнято рішення, згідно якого в середині жовтня ми створили міжнародний науковий Інститут запобігання геноцидам, діяльність якого може посприяти і вивченні та поглибленні цього питання в наступні роки.
21 жовтня 2006 року  у містечку Чемер було відкрито перший у світі меморіал 100 мільйонам жертв комуністичних диктатур та жертвам антирадянського повстання в Угорщині 1956 року, створений фундацією «Глорія Віктіс». Чемер та «Глорія Віктіс» стали першими в цьому. Голод 1932-33 років – це трагедія українського народу, яка є повчальним уроком для всіх нас. Особисто моя точка зору є такою, що в історії ніщо не може залишитися таємницею. Рано чи пізно все стає на свої місця і справжньою сатисфакцією стане той момент, коли не буде суперечки про те, чи це був геноцид, чи ні, чи це було випадкове чи умисне винищення народу, чи був Голодомор чи ні – а ХТО був ВИКОНАВЦЯМИ, і чи отримали вони належне покарання, і чи вшановано належним чином пам’ять жертв – так, щоб ніколи, ні в якій країні, ні на якому континенті це жахіття не повторилося.
Втім, випереджаючи ці правові суперечки в тлумаченнях українців, Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила закон, згідно з яким, штучно створений і спрямований проти українського народу голодомор був геноцидом; таку точку зору по сьогоднішній день поділяють 14 країн.
Комунізм і фашизм є два найтрагічніші помилкові ідеологічні шляхи ХХ століття. Але досі міжнародна спільнота не притягла до відповідальності осіб, які вчинили злочини в комуністичну добу, вірніше переважну частину їх, як вона зробила у випадку зі злочинцями епохи нацизму.
Голодомор 1932-33 років є трагедією українського народу. Крім можливих великих втрат людей і величезного морального удару, голодомор спричинився до непоправних втрат у самому існуванні українців як нації. Практично він знищив українське село з його народно-господарськими традиціями – замість нього постало колгоспне село. Воно в подальшому вже не бунтувало проти радянської влади. Голодомор підкосив й процес «українізації» української еліти (цим самим звівши нанівець національну свідомість а також її розвиток), тому компенсація населення відбувалася переважно за рахунок росіян-переселенців. До розпаду Радянського Союзу ця тема також підпадала під розряд численних табу.
У 1932-33 роках відбувалося зведення рахунків з українцями (тому що так і було) поза всякими сумнівами, звірене буквально до деталей, вдумливе і розплановане наперед. Одну річ не врахували – не бачили наперед. Наприклад, що станеться з конкретною ідеологією, якщо впаде комуністичний режим і правда вийде на світ. Тому що істина рано чи пізно запанує. Судячи з усього, на жаль, пізніше...
21 жовтня 2006 року в Чемері відкрили перший у світі пам’ятник за принципом парної композиції, присвячений 100 мільйонам жертв комунізму і героям визвольної революції угорців 1848-48 рр. Чемер став першим у цьому почині.
Голод 1932-33 років, дійсно, є національною трагедією  українців, проте для всіх нас він може послужити добрим уроком. Ба навіть більше. Як на мене, найбільшим повчальним є те, що в історії нічого не залишається в секреті. Рано чи пізно, все і кожний займе належне йому місце в підручниках історії. Справжня мораль, сказати б навіть сатисфакція, буде в тому, що вже йдеться не про те, був голодомор чи  ні, а хто, які люди спричинилися до геноциду в конкретному випадку і чи отримали вони належну кару. Питання для нас ще і в тому, чи буде в подальшому зберігатися пам’ять про жертв, які померли смертю мучеників, у такий спосіб, щоб ця трагедія не повторилася ніде у світі?
Тому що тут мова йде не лише про українську проблему.
У світі нині голодує майже 1 мільярд людей, або одна шоста частина людства. Число голодуючих передусім є високим у країнах, що розвиваються, але, на жаль, і в нашій країні ця тема добре відома.
16 жовтня, цього року вже в тридцяте, з ініціативи Угорщини, ми відзначали Всесвітній День продовольства. Гаслом 2010 року було: «Разом проти голоду».
Треба доводити до відома: чимдалі у світі зростатиме потреба у продовольстві; згідно з прогнозами, упродовж 40 років вона може зрости у півтора рази. І нам, угорцям, цим треба займатися навіть у тому випадку, якщо нам безпосередньо не загрожуватиме дефіцит продовольства.  Як і не торкалася нас прямо і трагедія українства, але ми повинні з гідністю пам’ятати про це.
Маючи перед очима цьогорічне гасло Всесвітнього Дня продовольства, такі дві аграрні країни, як наша держава й Україна, повинні співпрацювати разом щодо зняття гостроти дефіциту продовольства у світі. Нам треба допомогти світові побороти голод. У світлі цього ми є боржниками перед пам’яттю жертв голодомору і жертвами голодуючих дня сьогоднішнього, залишаючись також у боргу перед майбутніми поколіннями.
Чемер знову опинився у лавах першопрохідців. Ми стоїмо тут тому і віддаємо належну шану  у Чемері, що з ініціативи фонду Gloria Victis  а також за сприяння Державного самоврядування українців та попереднього Посла України в Угорщині Дмитра Ткача незабаром відкриємо пам’ятний знак, присвячений мученикам голодомору.
Слова подяки адресуємо Самоврядуванню Українців Угорщини, Посольству України і нарешті, але не в останню чергу, фонду Gloria Victis, як організацію, котра представляє консервативні цінності.
Пам’ятаймо ж про мучеників голодомору України! А також не забуваймо і про всіх невинних жертв комуно-диктаторських режимів!
Gloria Victis – Слава переможеним!»