ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Якось увечері Андрійко повертався із друзями зі спортивної секції. Накрапав дощик, а пронизливий вітер ніби нагадував, що не так давно закінчилась зима. Раптом прямо під ноги хлопчику викотилося з кущів маленьке руде кошенятко. Воно жалібно нявчало і тремтіло від холоду.
– Ти чиє, бідне, де твоя мамка? – спитав Андрійко. Та кошенятко було одне-однісіньке. Хлопцеві шкода стало бідолаху. І він запхнув кошеня за пазуху, щоб зігріти своїм теплом. Кошеня зігрілося і перестало тремтіти. Пухнастику, саме так хлопчик одразу став називати котика, було добре і затишно, але напевне хотілося їсти. Дорогою до дому хлопці придумували всілякі слова, що повинні були переконати Андрійкових батьків взяти в дім руденького знайду. Друзі провели Андрія з Пухнастиком до парадного, і пішли по своїх домівках. Як же вмовити батьків залишити Пухнастика? А якщо мама не погодиться? Пухнастик ніби розумів про що думає хлопчик і принишк у своїй затишній схованці. Спочатку Андрій хотів все чесно розповісти мамі. Але тільки-но він увійшов до квартири мама запитала про уроки, яких Андрій як раз іще і не зробив. Не слушна мить – подумав хлопчик.
– Я зараз все зроблю, матусю, – відповів він.
– Тільки спочатку вимий руки і повечеряй.
– Добре, я швидко.
За мить хлопчик був уже в своїй кімнаті. Знайшов у шафі коробку з-під взуття, заслав її дно невеличким покривальцем. І посадив туди кошеня. Чекай і сиди тихо, а я принесу чогось смачненького. Виходячи, Андрій щільно зачинив кімнатні двері, щоб кошеня не вискочило, і пішов мити руки.
А коли сів до столу, мама поставила перед ним вечерю.
– Їж, – сказала мама, а я зараз сходжу до сусідки і відразу ж повернуся. А ти поїси – і за уроки.
– Добре, матусю, ти не переживай, – відповів хлопчик.
Тільки-но двері за мамою зачинилися, Андрій схопив з тарілки котлету і побіг до Пухнастика. Та Пухнастика в коробці не було.
– Та де ж ти! – вигукнув хлопчик. Проте Пухнастик не забарився. Він був під столом і відразу накинувся на котлету.
– Ти тут їж, а я теж піду їсти. Хлопчик швиденько повечеряв, вимив за собою посуд, і мерщій до своєї кімнати – робити уроки. Якраз повернулась мама і здивувалась, адже синок без нагадувань вимив за собою тарілку і сів за уроки. Як не хотілося Андрієві побавитися з кошеням, але він твердо знав: зараз доля кошеняти залежить від нього. А кошеня трошки повештавшись по зошитах, зручно вмостилось на його колінах, заснуло.
Незабаром повернувся з роботи тато. В очікуванні вечері, тато сів на диван та збирався вже увімкнути телевізор, як син приніс зошити, з акуратно і правильно виконаним домашнім завданням. Тато навіть забув, що хотів подивитися телевізійні новини, такою приємною була ця домашня новина. Адже Андрійко все зробив сам, без зайвих вмовлянь. Тато покликав маму.
– От бачиш, ти ж моооожешшш. – останнє слово вийшло у мами напрочуд довгим. З-за дверей Андрійкової кімнати котився олівець, а за ним крався рудий Пухнастик. І всі розсміялися.
– О, іще один учень. – сміючись сказав тато, – Ну ж бо, йди сюди, будемо знайомитися. А то ми з мамою ніяк не второпаємо, хто ж це нашому синові уроки допоміг зробити.
А мама взяла кошеня на руки. Воно довірливо дивилося в людські очі і як тільки вміло виказувало свою лагідну вдачу.
– А хто його доглядатиме? – строго спитала мама.
– Так, так, – додав тато, – хто привчатиме його до порядку, стежитиме, щоб він не псував шпалери та меблі? Няв-няв, додав Пухнастик... лизнув мамину руку і разом з усіма подивився на Андрійка. І Андрійко переконливо сказав: – Я!

БАТЬКАМ І МАЛЕЧІ ПРО ЦІКАВІ РЕЧІ

Олена Полянська

АНДРІЙКО І ПУХНАСТИК.

Сторінку підготувала Надія Музичук