Найменші негаразди спричиняють паніку, людина очікує катастрофи, в усьому бачить підтвердження своїх найгірших очікувань. Це позбавляє її сил шукати та використовувати потенційні переваги ситуації. Людина фіксує кожну зміну обставин як знак, що віщує про поглиблення страждань, зростання неприємностей. Якщо ми постійно чекаємо чогось поганого, ми обов’язково створюємо собі небажані настанови, провокуючи ускладнення ситуації, зменшуємо власні можливості адекватно реагувати на нові, несприятливі обставини.
Що робити? Попрацювати над самооцінкою, відшукати першопричини прихованої невпевненості у собі. Потрібно знайти ті сфери у житті, де проявляється самостійність, автономність, творчі здібності та рухатись в напрямі звільнення від залежностей. Реалізувати ці настанови, допомагає погляд на себе зі сторони.
Побачити та усвідомити безпідставність паніки допомагає наступна історія:
Пізно ввечері жінка йде по темній вулиці, коли раптом чує позаду важкі чоловічі кроки. Вона не повертається і прискорює крок. Чоловічі кроки також прискорюються. Вона біжить – переслідувач біжить за нею. Врешті-решт жінка забігає в якийсь двір, але розуміє, що виходу немає. Тоді вона повертається до переслідувача та голосно кричить: «Що ви від мене хочете?», на що чоловік спокійно відповідає: «Не знаю... Це ж  ваш сон.»

І Людина демонструє іншим складність свого становища, що дає їй змогу перекласти відповідальність за кризовий стан на нещасний випадок, лиху долю, підступних родичів, тяжкий стан у державі, бездарних керівників тощо.
Особа не бере на себе відповідальність за те що трапилося, знижує інтенсивність переживань, але водночас уникає ситуації вибору, необхідності вироблення нової життєвої стратегії. У такий спосіб легше жити в кризі, але важче вийти з неї.
Коли людина хоче перекласти на когось відповідальність за прийняте рішення, варто прислухатися до наступної байки.
Якось одна жінка, яка славилася мудрістю у своєму селищі, почула що через їхнє село буде проходити прославлений мудрець. Вона боялася за свій авторитет і тому вирішила випробувати його мудрість.
Коли мудрець прийшов до села, вона підійшла до нього з метеликом у руці та при всіх запитала: «Скажи, метелик у моїй руці живий чи мертвий?». Це було дуже хитре запитання: якби той чоловік відповів, що метелик живий, жінка стиснула би кулак і метелик був би мертвий; якби він відповів, що метелик мертвий, жінка відкрила б руку і метелик полетів би. Натомість мудрець відповів так: «Жінко, все в твоїх руках».
Що робити? Потрібно розмежувати зовнішні втручання у життя людини та ігри з оточуючими (маніпуляції), які веде сама людина. Людині легше спочатку помітити як нею маніпулюють інші, а вже потім знайти у собі сили для аналізу своїх власних маніпулятивних впливів.

Така людина занадто віддана абстрактним уявленням про себе та вперто дотримується сталої лінії поведінки. Ця негнучкість розцінюється нею як сила духу, твердий характер та незламна воля. У такої людини завжди є чіткий план та мета, від якої не можна відступатись. Рухаючись під батогом власної волі, вона, навіть у глибині душі, не приймає своїх слабин, не дозволяє собі розслабитись та побути щирим. До речі, від оточуючих очікується подібна поведінка, що призводить до самотності особи з волюнтаристським ставленням. Насправді, такі надмірні вольові напруження вичерпують останні сили людини, що погіршує стан її здоров’я та працездатність.
Маскування своїх слабин за стійкими проявами твердого характеру демонструє наступна притча.
Одного разу двоє монахів йшли гірською дорогою. Вони зустріли дівчину, яка стояла перед великою калюжею. Перший монах спокійно пройшов повз дівчину, а другий підійшов до неї, взяв її на плече, переніс через калюжу і пішов далі. Ввечері, коли монахи вже підходили до монастирських стін, перший порушив традиційне мовчання і промовив: «За нашим статутом забороняється торкатися жінок». На це другий монах відповів: «Я ніс її лише три хвилини, а ти несеш її в думках вже котру годину».
Що робити? Потрібно намагатися відчути різницю між здоровою волею та впертим дотриманням пунктів «статуту». Часом дуже корисно усвідомити свого «внутрішнього диктатора», який безжально керує життям, та поступово шукати індивідуальні шляхи опору.

Людина з таким відношенням чітко розуміє, що її кризовий стан породжений певними об’єктивними причинами і усвідомлює, що необхідний певний час для того, щоб знайти конструктивну стратегію життєдіяльності в нових умовах. У таких випадках кризу переживають як гостру необхідність зміни життєвих задумів, ревізію колишніх пріоритетів. Хоча людині складно відмовитися від звичного способу життя та набутих стереотипів, вона все ж готова шукати нові способи поведінки. Така особистість вміє рішуче відштовхнутися від берегів повсякденності і зважитись на пошук нових життєвих орієнтирів. Криза – це не лише страждання, але й великі можливості та несподівані перспективи.
Що робити? Подібні скрути вже траплялися у житті людини і це дає їй підстави сподіватися, що і на цей раз зі всім вдасться впоратись. Подеколи треба відволіктися, розслабитися та зняти напруження, щоб збагнути, що робити далі. Іноді, опанування ситуації стає можливим у формі прояву емоцій – гіркого плачу або вибуху гніву. Після того, як людина емоційно розрядилася, настає стан рівноваги та спокою в якому з’являється здатність на самоопанування та зміну свого ставлення до того, що сталося. Залежно від конкретної ситуації, продуктивне відношення супроводжується гнучким та різнобічним мисленням. Опанування ситуації з продуктивним відношенням  виконує як регулятивну функцію – корегування емоційних станів, так і прогностичну функцію – здатність моделювати можливості поступового вирішення проблеми.
У кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна змінити. Але таке ставлення є упередженим. Якщо у скрутних обставинах людина обмежена в діях, то у неї принаймні є свобода вибору у ставленні до обставин. Серед широкого спектру стратегій опанування проблем, психологами широко використовується така техніка: «Якщо не можеш змінити ситуацію, зміни відношення до неї».
Наступна історія ілюструє як можна ставитись до безвихідного положення.
Колись давно, одна монахиня відправилася до святого місця і трапилось так, що вечір застав її в полі, де стояла лише одна хатина. Вона попросилася заночувати, але господарі відмовили їй. Озирнулася вона навколо себе та помітила вишневе дерево, під яким і заночувала. Під ранок перші промені сонця розбудили монахиню і побачила вона як у рожевому світлі зацвіла вишня білими квітами. Намилувавшись цією красою, вона пішла до хатини й так звернулася до господарів: «Дякую вам, що ви не впустили мене переночувати, інакше я б не побачила найпрекрасніше диво у світі – перший вишневий цвіт у ніжних долонях сонця. Завдяки вам, я побачила божественне чудо».

Глобальна проблема еміграції та процес протікання кризи, взагалі, мають подібні риси: в обидвох випадках домінують ті самі фактори – людині доводиться докорінно себе перетворювати, відмовлятись від звичного і зручного уявлення про власну цінність, про своє призначення у новому світі. Людина змушена починати рух у невідомому напрямку, уявляти життя не таким, як раніше, шукати нових засобів самопрояву. Такий процес ніколи не буває швидким та безболісним.
Українська еміграція мовчазна та терпелива. Психологічні проблеми українців не зовнішнього, а, радше, внутрішнього характеру. Психологами доведено, що загострене почуття самотності стає негативним фактором при зіткненнях з труднощами. Виникає загострення внутрішніх суперечностей, що супроводжують кризу. Це стосується і загострення суперечностей у життєвих ролях особистості. Зміни, що відбуваються з людиною, яка переживає кризу, не обмежуються трансформацією її життєвих ролей. Але рольовий аспект заслуговує на увагу, тому що дає змогу проаналізувати суттєві закономірності протікання життєвої кризи і дає конкретні засоби психологічної допомоги людині. Є всі підстави вважати, що криза - це внутрішній рольовий конфлікт, що переживається людиною в переломні моменти життя, коли необхідність зміни життєвих ролей наражається на труднощі, які людина не здатна подолати сама.
Внутрішня детермінація пов'язана зі змінами в особистості людини, коли формуються уявлення про себе як носія нових психологічних ролей, коли формується потреба стати суб'єктом нової ролі, для якої ще не створилися об'єктивні умови. Якщо нова життєва роль не може реалізуватись у рольовій поведінці, це може стати причиною досить істотної життєвої кризи, яка може мати найсерйозніші наслідки.
В процесі життя у людини формується певний репертуар психологічних ролей, які входять в структуру її особистості. Ці ролі визначаються не лише групами, в яких вони функціонують, та соціальними очікуваннями, а мають індивідуальне забарвлення, несуть на собі відбиток особистості.
Психологічна роль завжди передбачає не лише певний набір функцій, а й конкретні моделі рольової поведінки. Так само, як для театральної ролі існує текст, де записані всі дії та вчинки персонажа, життєві ролі пов'язані з так званими "життєвими сценаріями", в яких певною мірою запрограмовані життєві події людини. Під життєвим сценарієм ми розуміємо певний життєвий план людини, який "запускається" в ранньому дитинстві і розгортається протягом всього її життя. Сценарій формується під впливом різних обставин: умов родинного виховання, життя батьків, особливостей розвитку особистості, дитячих намірів, планів, мрій тощо. Проте не слід вважати, що під сценарієм ми розуміємо планування людиною свого життя. Життєвий сценарій здебільшого неусвідомлений людиною і скоріше є системою установок, що впливають на її поведінку.
Вирішити проблему та опанувати емоції не завжди вдається без підтримки оточуючих. Бажання у всьому покладатися лише на себе, розраховувати лише на власні сили не є показником зрілості особистості. Радше навпаки. Якщо людині важко звернутися по допомогу, це свідчить про наявність глибоких, застарілих конфліктних внутрішніх переживань, яких краще позбутися. Якщо хтось приховує та нікому не показує свої проблеми та страждання, то це вказує на невміння приймати свої емоції, давати їм проявлятися, що помилково трактується як стриманість та стійкість характеру. Насправді – це страх довіритися емоційній стихії, дозволити собі слабкість, пожалітися. Це відсутність досвіду взаємодопомоги, довіри та відвертості.
Errare humanum est – людині властиво помилятись. Хто з нас не помилявся? «Замкнуте коло» відчаю важко розірвати самотужки. Погодьтеся, багато в чому наші прагнення та мрії залежать і від інших: неможливо одному побудувати міцну сім’ю, мати велике коло друзів, досягти професійні успіхів. На певному етапі життєвого шляху трапляються як поразки, так і перемоги, та, якщо бути до кінця відвертим, саме головне, щоб біля нас були люди, яким ми довіряємо. Усі найоптимальніші рішення приймаються гуртом, ось чому ми радимося з родиною, друзями тощо. Однак, існують ситуації, коли людина хоче зберегти конфіденційність. В таких випадках, зазвичай, звертаються до психолога. Особливо це стосується проблем, що виникають в особистому житті та у випадках конфліктів з дітьми. Часто людина думає, що може опанувати ситуацію без сторонньої допомоги. Це подібне до того, як люди займаються самолікуванням при серйозних хворобах, замість того, щоб звернутися до фахівця. Вчасне звернення до фахівця з питань опанування ситуації сприяє якомога кращому та швидшому вирішенню проблем.