ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Наталя Шайтош: - Разом з Будапештом і Комаромом ми є своєрідними старожилами серед українських самоврядних управ. У Сеґеді його допомагали формувати двоє моїх студентів-україністів, мій чоловік Петер, Мігай Кочіш і я. Наші активісти провели справді велику організаторську роботу, адже за умовами тодішнього законодавства нам потрібно було зібрати одну тисячу підпісив виборців на нашу підтримку. Коли це вдалося зробити, ми дуже зраділи, адже українців тоді дуже мало знали в нашому місті, хоча ми й намагалися періодично влаштовувати культурно-мистецькі вечори як філія ТУКУ.
Перші кроки нашого самоврядування давалися дуже важко. Потрібно було всьому вчитися – основам бухгалтерії, адміністрування тощо. У цьому сенсі ми багато-чому навчилися від інших національних самоврядувань, зокрема німецького в особі його голови Жужі Вебер. Нині ми працюємо вже третій виборний цикл. Із старого складу депутатів у нас були Мігай Кочіш, Лариса Балоґ, я, Карой Бацка та Тамаш Полушка. Відтак члени самоврядування мінялися. Замість тих, що вибули, прийшли нові Ніла Сейчі і Петер Шайтош, які працюють і сьогодні, тому що не було потреби когось замінювати. Ми є ніби члени однієї команди зі своїм колом обов’язком і завдань і розподіленою відповідальністю.

«Гр.»: - Що можна сказати про перші заходи?

Н.Ш.: - Продовжували ми в себе традицію шевченківських вечорів. Потрібну допомогу отримали у цьому плані від міського Будинку меншин, який надав нам окреме приміщення, що служить і навчальним класом, і залом для сотні гостей. Згодом розжилися оргтехнікою, офісними меблями. Першими в Угорщині ми, до речі, започаткували серед українців свято Миколая. Мій син виступав у цій ролі. А потім до нас приєдналися й інші нацменшини, тому зараз ми окремо не празникуємо день Святого Миколая.

«Гр.»: - Що це за місто таке Сеґед і скільки приблизно українців мешкає у ньому та в у вашому регіоні?

Н.Ш.: - Сеґед є адміністративним центром області Чонґрад. У ньому мешкає до 200 тисяч жителів. За останнім переписом населення в Угорщині, українцями визнали себе від двохсот до двохсот сорока родин. Мені здається, що це непогано, адже ми живемо на самому півдні Угорщини і досить далеко від українського кордону за місцевими мірками. Тут живе чимало південних слов’ян, румунів, німців.

«Гр.»: - Як відомо, Сеґед має стійкі побратимські зв’язки з двома українськми містами. У чому це проявляється?

Н.Ш.: - Сеґед підтримує зв’язки з закарпатським Раховом (цього року минає 70 літ після встановлення таких контактів) і Одесою, які встановилися за соціалістичних часів у 1970-ті роки. Контакти з Раховом відновилися років з двадцять тому. Займається цією справою дуже активно ентузіаст-пенсіонер Еміл Штром, якому вже за вісімдесят років. З Одесою також відновилися зв’язки, тим часом налагодилися непогані стосунки між Одещиною та Чонґрадською областю. Відповідний договір про співпрацю підписали в минулому році два губернатори. Нещодавно до 30 чоловік з Одеської області приїхали в Сеґед на міжнародну виставку, а з самої Одеси частіше приїжджають делегації на Дні Сеґеда.
У нас дуже хороші зв’язки з Одеським національним університетом у багатьох галузях освіти, як між мовниками, так і факультетами технічними та природознавчими. Разом з тим сеґедські україністи співпрацюють от вже чотири роки з київським педагогічним університетом ім. М.П.Драгоманова.

«Гр.»: - Що нового відбувається на відділенні україністики Сеґедського університету?

Н.Ш.: - У 1993 році, завдяки нинішньому керівнику Мігаю Кочішу, в Сеґедському університеті відкрили відділення української мови і літератури. Воно входить до складу Інституту славістики, що базується на двох кафедрах університету – російської мови і літератури і кафедри слов’янських мов. Спочатку на нашому відділенні було дуже велике пожвавлення – ми мали великий наплив студентів. Зараз кількість студентів зменшилася, але це нас не лякає, оскільки ми відносимося до так званих малих відділень, які не можуть конкурувати, наприклад, з романо-германською філологією. Торік у листопаді ми святкували 15 років відкриття нашого відділення і 10 років, як ми видали перший диплом і 5 років з дня започаткування конференцій україністів Угорщини. За результатами цих заходів видається спеціальний збірник їхніх виступів і праць.
Недавно ми зібрали в університеті всіх тридцять трьох випускників нашого відділення. Звичайно, не всі з них могли приїхати на цю зустріч, але більшість була. Ті, хто не зміг приїхати, написали дуже зворушливі вітання. Головне те, що всі наші випускники мають роботу в Угорщині.

«Гр.»: - Як розвиваються стосунки вашого самоврядування з керівництвом міста і області? Чи позначилася якось на роботі українських депутатів присутність почесного консульства України в Сеґеді?

Н.Ш.: - Стосунки з мерією у нас дуже хороші. Стали ми більше спілкуватися і з керівництвом Чонґрадської області найбільше через те, що в регіоні мешкають українські родини. Влаштовуємо спільні культурні заходи, плідно спілкуємось у багатьох питаннях нашої культурної автономії.
З 10 листопада 2008 року в Сеґеді діє почесне консульство України. Вони допомагають нам із придбанням українських книжок, привозять на наше прохання сувеніри з України, оплатили дорогу нашим студентам на конкурс художнього читання творів української літератури в Будапешті. Часу пройшло не так вже й багато, але ми відчули, що за нами стоїть держава в особі почесного консула та його помічників. І для наших людей це також багато важить.

«Гр.»: - Коли плануєте проводити «Європейські студії» закордонних україністів у Сеґеді?

Н.Ш.: - Мій колега Анатолій Васильович Висоцький, викладач університету Драгоманова у Києві запропонував об’єднати методичні заняття закордонних україністів на базі Сеґеда, де б можна було ділитися новинками методології викладання української мови і літератури, історії адже україністика розвивається, з’являється багато цікавого матеріалу в шкільній програмі і у вищій освіті, зникають так звані білі плями, тому що розсекречуються архіви в Україні. Конче важливо це для тих педагогів-україністів, які живуть поза межами історичної батьківщини на досить далекій відстані. Коли у нас гостювала група викладачів і студентів з Києва і ми обговорювали можливість проведення «Європейських студій» у Сеґеді наш декан підтримав цю ідею. Йдеться про те, що наш університет має стати центром періодичних зустрічей колег-україністів з-за кордону та України. Я вважаю, що це мають бути круглі столи фахівців однієї чи навіть кількох освітніх галузей. Зараз на заваді проведенню «Європейських студій» є світова криза. Але я оптиміст і вірю в успіх цього проекту.

«Гр.»: - Як думаєте завершити третій виборний цикл вашого самоврядування?

Н.Ш.: - За цей рік, що лишився до наступних місцевих виборів в Угорщині, ми продовжуватимемо робити те, що почали 10 років тому. Зараз готуємо наших дітей до молодіжного табору, який організовує центральний орган українців, займатимемося зі своїми студентами в університеті і рухатимемо громадські справи українців у Сеґеді, щоб вони трималися купи, розвивали свої культурні традиції, адже держава фінансує наші заходи хоч і в скромних обсягах, але ми якось викручуємося. Члени нашого самоврядування українців відмовилися від депутатських виплат на користь загальної справи, щоб влаштувати спільні заходи чи матеріально допомогти студентам здійснити поїздку в Будапешт чи в Україну. Будемо підключати до спільної справи і наших українців, які мешкають у Чонґрадській області.

Українське самоврядування Сеґеда

«Гр.»: - Чим проявило себе найбільше ваше самоврядування українців за останні 10 років?