РЯТІВНА ВІРА

Щороку 25 лютого в Угорщині відзначають День пам’яті жертв комуністичної диктатури. Багато угорських вірян запалили у суботу свічу пам’яті на честь тих одновірців, які постраждали від рук комуністичної тиранії. У традиційній рубриці «Наша віра» ми вперше надаємо слово угорському священику Жолту Чапу, пароху Римо-католицької церкви Св. Ержебет, який, серед іншого, торкається теми віри у тоталітарній державі.

 І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. І він почав голосно кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною» ....»
 Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав: «Що хочеш, щоб я зробив тобі?» «Господи, – сказав той, – щоб я прозрів!» Ісус сказав до нього: «Прозри! Віра твоя спасла тебе» (Лука 18: 35-43)
Те, що віра є головним чинником до спасіння, знаємо з науки церкви. Але як розвинути дар віри, практикувати його у житті, не загубившись у морі зневіри? Це куди важче. Дар віри отримуємо від Бога при народженні. Творець дає його нам просто задарма, від нас не вимагає абсолютно нічого.
Бог дарує віру і жадає, щоб ми вірували. Робить це виключно задля добра людини, тому від нашого свідомого вибору залежить власне подальше життя. З питаннями про віру я звернулася до пароха Римо-Католицької церкви Св. Ержебет отця Жолта Чапа із 16-річним досвідом служіння в сані священика.
- Чим для вас є Христова віра, на чому вона ґрунтується?
- Христова віра базується на вченні про вічне життя, його продовженні після смерті.
- Що допомагає Вам підтримувати віру у важких моментах життя?
- Переконання, що Господь не покине ніколи, завжди є поруч в тяжкі хвилини, думаю про кінець як перехід у вічне життя. Особливо допомагає молитва, адже тоді знаю, що я не один.
- Можете дати свідчення Вашої віри в конкретно пережитих випадках життя?
- Їх є багато, але наведу лише маленький приклад. Одного разу, відбуваючи сповідь, не пригадаю зараз, про які гріхи говорив, не пам’ятаю, що отець мені тоді відповідав, та коли вийшов із сповідальниці, відчув, що Бог любить мене дуже сильно, тому подумав собі, якщо Бог любить мене дуже сильно, то і я буду його любити так само.
- Вдалося виконати обіцянку?
- Постійно намагаюся, думаю, що виходить.
- На вашу думку, чим відрізняється віруючий від атеїста?
- На перше місце поставив би те, що у вірую­чої людини є кінцева мета – прийти до Бога. У невіруючої на першому плані знаходяться іншого виміру цінності, приміром, матеріальне забезпечення дитини, машина, дорогий мобільний телефон, хата, сягнути високого суспільного статусу. З одного боку, віруюча людина вбачає в цьому певний сенс. З іншого, для неї набагато важливіше пам’ятати стосовно продовження життя після смерті й знати: що би там не сталося, добре чи кепське, все веде до Бога. Щодо понять грішності чи святості у мене таке пояснення. Віруюча людина знає, що вчинивши гріх, може отримати прощення і шанс надалі жити за християнськими приписами і не грішити. Атеїст не завжди може пояснити, чому так стається і часто наступає на одні і ті ж граблі. Відтак віруючий знає, що коли падає, збивається з дороги, можна встати, почати заново, не обманюючи себе тим, що слабкий і може помилятися. Ще би додав: допоки немає важких випробувань, до того часу не існує великої різниці у поглядах між віруючим та атеїстом. А коли приходять важкі хвилини випробувань, то попри те, що обох однаково болять удари долі, людина віри легше переносить те все в переконанні, що Бог не карає, а дає досвід і силу, щоб упоратися з труднощами..
- Що хотіли б сказати сучасній молодій людині на рахунок віри?
- У вірі потрібно вправлятися, її потрібно розвивати, перетворювати на безперервне бажання, молитися, приходити на різного роду молитовні зустрічі, робити багато добрих корисних справ і поставитися до віри з великою відповідальністю, прийняти серцем, не забувати покладатися в житті на Бога, але не надмірно, бо певні справи людина повинна виконувати сама. Важливим є приналежність молоді до релігійної спільноти, молодь ближче пізнає властивості віри, знаходячись у громаді, разом виконуючи багато цікавих справ, уключно з вивченням катехизму, організовуючи різноманітні футбольні змагання, походи в гори, табори з ночівлями. У такий спосіб краще пізнається Христос, адже це добре для колективу, відповідно і я від цього отримую задоволення. Особисто я люблю займатися з молоддю, хоча іноді відчуваю втому і не є так легко.
- Чому багатьом важко дається віра у Бога? Чому немодно бути віруючим?
- Передусім слід зауважити, що ми не є дос­коналі. Щоправда, перебуваючий у вірі може досягати кращих результатів. Також ми бачимо, що на тлі бурхливого розвитку електрон­них і цифрових технологій цей світ лише множить людей самотніх, й інтернет тільки поглиблює цю прірву. Попри технічні здобутки, які мали б полегшувати нашу працю, ми забагато проводим часу поза сім’єю, часто переробляємо задля збільшення заробітків. Великої шкоди віруючим людям завдала радянська система з її комуністичною ідеологією. Якщо ж говорити про сучасний світ назагал – економічна криза, воєнні конфлікти, вседозволеність можновладців та сила грошей створили не менші, а може й більші перешкоди у поширенні віри.
- Чи пам’ятаєте про нелегкі часи для віри в Угорщині за соціалізму?
- Про панування комуністичної ідеології? Я був ще молодий, ми жили в селі, у моїй родині відчувалися великі світоглядні проблеми, позаяк батько вважав себе атеїстом, а мама вірила в Бога. Але принаймні у питанні хрещення дітей у нас панував консенсус. Хотіли мене охрестити, але мусили робити це таємно аж на другому селі. Однак попри те, що влада намагалася контролювати діяльність церкви, ми не похитнулися у Христовій вірі, особисто я ходив до церкви на заняття з катехизису. Але назагал комуністична ідеологія в Угорщині була опорою державно-партійної тиранії. Диктатура завжди веде до краху, програма войовничого атеїзму не могла мати успіху в народу, який століттями сповідує католицизм, отож рано чи пізно їй настав би кінець, і він настав.
Тому мало вірити, віру потрібно розвивати, нею жити. Колись за віру Христову вивозили на Сибір, кидали в тюрми, концтабори, скільки наших українських греко-католицьких священиків героїчно відстоювали прадідівсь­ку віру і заплатили за свої переконання життям. Такою міцною вірою наших прадідів можем гордитися з-поміж багатьох християнсь­ких держав. Нині за Христову віру не кидають до тюрем. Чому охолодження та пасивність спос­терігається поміж нас? Адже серед багатьох свідчень віри можемо бачити присутність Бога в житті віруючих.
Це може бути і звичайна сестра із Калькутти – мати Тереза, в якої віра бу­ла міцною, як скеля. За короткий час по смерті її визнають святою. Саме віра привела її до любові, а де є любов – гріх відступає, перед праведною душею відчиняється брама вічності.

Дякую вітцю Жолту за те, що поділився роздумами про віру. Просім у Бога укріплення її, то й бажане неодмінно завітає до нас.
«Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають.» (Євр. 11.6)

Марія ВТЕРКОВСЬКА, релігієзнавець, психолог