ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

28 січня у Центрі української культури в Будапешті Державне самоврядування українців Угорщини провело урочистий захід з нагоди проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбувся 22 січня 1919 року.

Відкриття виставки художника Олександра Гембіка

У  рамках відзначення цього дня відбулося відкриття персональної виставки українського художника Олександра Гембіка в картинній галереї Центру української культури.
Виставку відкрила представник українців у Парламенті Угорщини, голова Європейського конгресу українців та перший заступник пре­зидента Світового конгресу українців, голова Товариства української культури в Угорщині Ярослава Хортяні. Митця також урочисто привітали Голова ДОСУУ Юрій Кравченко, численні друзі та знайомі. Дружина митця – Ліліана Гембік – прочитала вірш-присвяту української поетеси Валентини Зінченко «Художнику».
О.Гембік оформлював збірки поезій та ком­пакт-диск пісень на вірші В.Зінченко «Маль­ви на рушнику». Також є автором ілюстрацій та оформлювачем таких книг, як: Т.Шевченко «Посланіє»,  Леся Українка «Сім струн»», Юрій Покальчук «Химера», М.Богуш «Залишиться у вічності» (2008), Я.Хортяні «Пам’яті невинних жертв» (2007) «Рідкісні рослини Во­лині», «Дикі звірі Волині», «Мисливські собаки Волині» тощо.
Член Спілки художників Угорщини та Спілки дизайнерів України О.Гембік є автором багатьох сценічних декорацій, виготовлених на замовлення ДОСУУ та Товариства української культури в Угорщині.
Активно проявляє себе як викладач дитячої студії, художник-портретист і карикатурист.
Як зізнається сам художник: «За бажанням батька, я мав стати медиком. Після загальноосвітньої школи закінчив медичне училище й опісля військову службу проходив у медсанбаті. Достеменно вивчивши пластичну анатомію людини, я вирішив перекваліфікуватися на художника. Мріяв про це ще з дитинства. Тож, я поступив в Український поліграфічний інс­титут ім. Івана Федорова у Львові на факультет графіки, який закінчив у 1977 році. (До речі, днями інститут, який з 1994 року перейменовано в Українську академію друкарства, відзначає свій 100-річний ювілей.) Так моя мрія здійснилася і дві фахові освіти мені пригодилися».
У процесі трудової діяльності О.Гембіку доводиться займатися і художньо-оформительською роботою. Має справу і з живописними картинами та їх реставрацією, а також освоїв різні техніки скульптури. «На вимогу замовників, – зізнається художник, – доводилося пристосовуватися і вивчати нові техніки. Це підвищує мій професіоналізм, хоч спочатку не завжди буває легко».
Для душі Олександр любить малювати водорозчинними фарбами (акварель, акрилові фарби), а також олійними фарбами, олівцями, пастелями. Тематика робіт, за словами самого митця, ділиться на фольклорну та суто абстрактну, що виражена на площині картин у вигляді емоцій, настрою, особистого сприйняття чогось.

Віра Дячок

Творчий вечір композитора Михайла Вігули

Продовжив свято Дня соборності України творчий вечір композитора і гітариста, педагога, лауреата та дипломанта міжнародних конкурсів, володаря нагороди «PRO CULTURA MINORITATUM HUNGARIE» 2015 року Михайла Вігули.
Присутні мали змогу послухати такі твори, як «Прелюдія №6» для гітари соло у виконанні Беняміна Мікулец; «Гітарна сюїта» для гітари в супроводі ансамблю Державного самоврядування «Українські мелодії» (Уляна Зан – скрипка, Андраш Зан – віолончель); «Соната» для скрипки і гітари; «Пастораль» для віолончелі і гітари; «Мелодія» М.Скорика для скрипки, віолончелі та двох гітар; «Гомін лісів» для дуету гітар, які М.Вігула виконав спільно з українсько-угорським гітаристом Ференцом Бернатом.
«Становлення Михайла Вігули як композитора, – весело згадує Мишко, – було банально простим. Після одного з концертів до мене підійшло кілька людей з публіки і, подякувавши за прекрасну гру й отримане задоволення. запитали: «Чому ти не граєш своєї музики, чи пробував творити свої мелодії?» Тоді я задумався над даним питанням, спробував і відчув у цій справі смак».
М.Вігула музичну освіту здобував в Ужгородській школі мистецтв ім.Ш.Петефі, в Ужгородському державному музичному училищі ім.Д.Задора та у Львівській Державній музичній академії ім.М.Лисенка. Проте, лише в останньому закладі відвідував навчальні курси, брав додаткові уроки, працював з майстрами-композиторами. Особливий вплив на майбутнього композитора справила педагог-композитор Богдана Фроляк. У Львові Михайло працював з такими композиторами, як Віктор Камінський, Олександр Козаренко. Пліч-о-пліч сидів на практичних заняттях та на екзаменах з Мирославом Скориком. Його однокурсниками були Оксана Герасименко та Остап Мануляк. Ще зі студентських років підтримує дружбу і розвиває професійні навички з відомим львівським композитором Андрієм Андрушком.
«Справжній період композиторства, – зізна­ється Михайло, – прийшов до мене після закінчення Львівської музичної академії. Поруч вже не було ментора, але було бажання висловитися у формі нот: нанизана суха професійна спіраль суто теоретичної музики об’єдналася з покликом серця».
У доробку композитора вже є опера «Оля» ор.86, камерно-інструментальні твори для різних складів інструментів, хорові твори, 150 творів для гітари соло та гітарних ансамблів, зокрема: 2 токати, «Спогади про Т.Г.Шевченка», 3 сонати, 2 джаз-фантазії, цикл з 7 прелюдій, Угорська рапсодія op.124, «Koboz» Capricchio op.126, «Speculum annis» quasi Chaconne op.66, пісні та музика до театру.
Улюбленим жанром композитора є камерно-інструментальна музика для дуетів, тріо і квартетів. М.Вігула пояснює свій вибір так: «Композитор Густав Малер казав, що гітара – це маленький оркестр у тебе в кишені. Я можу з ним погодитися. Але буває, коли пишу музику, то вже так розходяться думки, що кількості пальців на руках просто не вистачає. І тоді народжуються камерно-інструментальні твори».
Зараз композитор працює над своєю другою дитячою оперою, яка називається «Давня легенда». Її прем’єра запланована на Міжнародному оперному фестивалі ім. Бартока у м.Мішкольц у 2017 році.
У такому спілкуванні пройшла зустріч україн­ців Угорщини на вечорі з нагоди відзначення Акту Злуки 1919 року. Свої враження від події М.Вігула передав так: «Сьогодні я бачив багато дружніх поглядів, посмішок людей. Приспів останньої пісні концерту, яку я написав для квартету тенорів «LeonVoci» на слова Марії Романович «Моя Україна» можна зробити мотивом сьогоднішнього вечора: «Єднаймося, браття, із Заходу до Сходу під єдину булаву гетьманського роду».