ШУКАЧ СОНЦЯ

Так називали сучасники Володимира Орловського. У пейзажах майстра, де природа постає в її поетичній принадності та прозаїчній величі, велике місце завжди приділялося сонцю.

Володимир Орловський народився 1 лютого 1842 року у Києві, у родині поміщика. Пізніше він напише: «Живопис люблю більше від життя, заради нього з дитячих років зазнав багато горя, прокляття батька, гіркі сльози матері...». Одержимий своєю мрією, він уперто й наполегливо йшов до заповітної мети, не боячись ані розриву з сім’єю, ані злидарського існування.
У талант юнака щиро вірив вчитель малювання 2-ї київської гімназії, «наймиліший і найдобріший» І.Сошенко, це саме він свого часу допоміг такому ж одержимому мистецтвом Т.Шевченку. Повірив у майбутнє Орловського й директор Київської гімназії М.Чалий, який написав у рекомендаційному листі, адресованому Т.Шевченку в Петербург: «Можна сподіватися, що з нього вийде чудовий художник».
Поет, котрий недавно повернувся із заслання, тепло зустрів посланця від своїх давніх друзів і в однім із листів (від 2 грудня 1860 року) зазначив: «До мене щодня приходить Орловський, здається, з його будуть люди». Так із благословення й за підтримки Шевченка Орловський розпочав свій шлях у мистецтві — став студентом Петербурзької Академії мистецтв (1861—1868). А потім в 1874 році стане Академіком Академії мистецтв, а в 1878 році — професором.

Роки, проведені за кордоном (1869—1872) у якості стипендіата академії, вивчаючи сучасне мистецтво, відкрили перед Орловським інші мальовничі світи, зокрема мистецтво французьких барбізонців, котрі утверджували красу пленерного живопису. Крім Парижа, Орловський побував у Німеччині, Італії.

«Потрібно проїхати всіма країнами Європи для того, аби краще зуміти оцінити своє й аби не довіряти на слово багатьом нашим співвітчизникам, котрі лише й роблять, що славлять захід», — напише він у своєму звіті. Образ південної української природи був присутній у думках і творчості Орловського завжди. Знаходячись в Італії, він згадує батьківщину: «Колорит тутешньої природи мені сильно нагадує Крим, тільки здається, що поєднання тонів багато тонше та спокійніше».

Після повернення з-за кордону з 1886 року жив у Києві. Володимир Орловський брав участь у діяльності малювальної школи М. Мурашка, був одним із організаторів Київського художнього училища. З великим успіхом проходили його виставки за кордоном. Він досяг визнання колег і широкого кола шанувальників мистецтва. Його картинами захоплювався й купував Олександр III, неодноразово пропонуючи художнику місце при царському дворі, на що Орловський не погоджувався. Він розумів, що, здобуваючи матеріальний добробут і високе становище в суспільстві, втрачає свою свободу: «Все моє життя — це живопис, ніщо інше в житті мене не цікавить».
Велика заслуга В. Орловського в тому, що він одним із перших серед українських художників почав розвивати тему українського національного пейзажу.

«Шукач сонця» – у його картини закладено велику правду життя, де виразно лунає тема батьківщини й народу. Він одним із перших художників розвинув і підняв український пейзажний живопис на нові рубежі. Художник подарував світу багато картин. Серед них такі улюблені багатьма та відомі роботи як: «Жнива», «Перед шквалом», «Захід сонця», «Болото», «В степу», «Вечір», «Сівба», «Лісовий зруб», «Піски», «Село», «Рибалки» та багато інших.
У 1914 році, під час перебування в місті Нерві в Італії, Володимир Орловський помер. Похований в Києві на Лук’янівському цвинтарі.

ОЛЕСЯ ГЕМБІК