2017-й ПРОГОЛОШЕНО РОКОМ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Світова економічна криза на початку ХХ ст. дала поштовх модернізації капіталізму, прискоренню процесів впровадження нової техніки і технологій, концентрації виробництва. Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, посилив економічну диференціацію держав. За внутрішнім прогресом приховувались складні політичні, соціальні й економічні процеси, які створювали об’єктивні й суб’єктивні передумови визрівання міждержавних конфліктів. Об’єднавшись у союзи, наддержави спробували вирішити конфлікти щодо територіальних меж державних утворень Європи у Першій світовій війні.

ПЕРЕДУМОВИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

На межі 19-20 століть століть етнічні українські території географічно входили до складу Російської (Наддніпрянщина, Слобожанщина, Донбас, Таврія, Крим) та Австро-Угорської (Закарпаття, Буковина, Галичина та Поділля) імперій.
Поразка революції 1905-1907 рр. у Російській імперії призвела до негативних наслідків у політичній сфері. Крім введення надзвичайного стану, за якого заборонялись мітинги та зібрання, по всій країні діяли військові трибунали. Почалась епоха репресій проти українства: забороняли викладати українською мовою в навчальних закладах, ліквідували україномовні періодичні видання, клуби та громади. У 1914 році царський уряд навіть заборонив відзначати день народження Т. Шевченка, що спровокувало неабиякий резонанс не лише в українському суспільстві, але й в Державній думі, де розгорнулась гостра дискусія щодо українського питання. Попри репресії й заборону влади українське студентство вийшло на маніфестацію під синьо-жовтими прапорами.
Протягом першого півріччя 1914 року в Україні відбулись понад 300 страйків, а якщо рахувати з початку 1910 року – їх було майже 1000 із загальною кількістю учасників близько 330 тис. чоловік.
Тим часом у Східній Галичині проходили сільськогосподарські страйки, в яких українське селянство вимагало кращих умов праці від польських поміщиків. Велась і політична боротьба за збільшення представників українців у галицькому сеймі. А україномовне студентство виборювало право створення українського університету у Львові. Українсько-польські стосунки набирали вкрай конфліктного характеру неоголошеної війни всередині Австро-Угорської імперії.
У березні 1913 року виникло військове товариство «Січові стрільці», яке вело культурно-освітню й вишкільну роботу україномовного населення. В червні 1914 року «усуси» (назва від абревіатури УСС «українські січові стрільці») провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту й об’єднання історичних українських земель в єдину самостійну Україну.
Національний рух українців набирав великих обертів в обох імперіях, але цей процес припинив початок Першої світової війни.

НА МЕЖІ АНТАНТИ І ТРОЇСТОГО СОЮЗУ

Розмежована кордонами двох ворогуючих імперій Україна стала чи не центральним майданом військових дій в Першій світовій. Німеччина, яка в союзі з Австро-Угорщиною та Королівством Італія (Троїстий союз) фактично розгорнула цю війну, планувала захопити великі території Європи, включаючи Прибалтику та Україну. Російська ж імперія як член Антанти, своєю чергою, прагнула зайняти землі Буковини, Галичини й території етнічних українців під назвою Підкарпатська Русь у складі восьми історичних комітатів Угорщини – Береґ, Мараморош, Унґ, Уґоча, Земплин, Шаріш, Спіж і Абауйторна.
Масштабні бойові дії відбувалися на території Східної Галичини, Північної Буковини, Підкарпатської Русі, Поділля, інших територіях. Наддніпрянська Україна (Російська імперія), де проживало 23,5 млн українців, дала російський армії близько 4 млн солдатів. У Західній Україні (Австро-Угорська імперії) з 6,5 млн. українців до австрійської армії було мобілізовано близько 300 тис. Загальні людські втрати України в роки Першої світової війни становили 500 тис. людей.
У результаті запеклих і затяжних боїв були знищені сотні сіл, десятки містечок, зруйновані 650 шкіл, понад 500 тис. житлових і господарських будинків. Десятки тисяч людей, рятуючись від репресій і боїв, опинились у становищі біженців і були розкидані по величезній території, без даху над головою, кинуті владою й у Росії, і в Австро-Угорщині напризволяще.
Перша світова війна збільшила трагедію позбавленого державності і роз’єднаного українського народу. Але в умовах військового протистояння двох імперій їхнє українське населення все більше усвідомлювало свою вікову і нерозривну єдність. Після довгих років кривавих змагань ворогуючі сторони були знесилені. У Німеччині, Австро-Угорщині та Росії наприкінці війни виникла революційна ситуація. Найгостріше вона проявилась у царській Росії.
8 березня 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, почалися масові страйки. У наступні дні Державна дума стає в опозицію до уряду, а до страйкуючих приєднуються частини столичного гарнізону. Згодом вся повнота влади зосереджується в руках Тимчасового комітету Державної думи. 15 березня члени цього комітету прийняли від монарха акт про зречення і сформували Тимчасовий уряд. Паралельно з Тимчасовим урядом в Петрограді утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів, яка згодом мала вплив на формування та діяльність уряду.
На початку березня українці створили Тимчасовий український революційний комітет, який звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію «на завоювання власних національно-політичних прав» і провів багатотисячну маніфестацію в центрі Петрограда. У той час на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів. Почали формуватися Ради об’єднаних організацій, а також Ради робітничих і солдатських депутатів.
4 березня 1917 у Києві в приміщенні українського клубу «Родина» з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій було проголошено утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського. До кінця березня УЦР перетворилась на своєрідний парламент із 150 «депутатами».
23 червня 1917 року Центральна Рада прийняла Перший «Універсал до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого». Даний документ проголошував наступне:
Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори

МИНУЛО 100 РОКІВ

Більша територія сучасної України протягом 70 років знаходилась у складі Союзу радянських соціалістичних республік. Населення Української РСР мужньо боролась у Другій світовій війні проти німецького фашизму, а потім будувало «світле комуністичне майбутнє» разом з народами інших соціалістичних республік. Аж раптом у 1991 році «імперія» розкололась сама по собі й дала можливість республікам відокремитись у суверенні держави. Багато істориків та й пересічні громадяни в один голос стверджують, що ця незалежність далась нам дуже легко – наче подарунок долі.
Україна радо скористалась таким шансом – утворились власні законотворча, виконавча й судова гілки влади. Зав’язались дипломатичні, економічні стосунки з усіма державами світу, які визнали нашу незалежність. Пройшов час становлення і номінального економічного зростання, аж раптом Росія наче схаменулась і зрозуміла, що допустила помилку.
Якщо поглянути на події останніх років, можна зробити висновки, що влада Російсь­кої Федерації намагається повернути територіальний устрій 100-річної давнини. Скориставшись революцією в Україні, російські спецпризначенці окупували Крим й розточили криваву боротьбу на сході України.
В одному з інтерв’ю В. Путін виказав думку, що Луганщина, Донбас, Харківщина, Одеська та Миколаївські області у імперські часи нале­жали до так званої Новоросії і «невідомо чому ці землі були віддані». На сьогоднішній день та­кож відомо, що В. Путін ще задовго до подій 2014 року пропонував польському лідеру Д.Туску розділити Україну, адже, за словами російського лідера, це «штучно створена країна, якої ніколи не існувало». Намагання Росії зблизитись з Угорщиною і постійне нагадування щодо «історичної приналежності» Закарпаття до Угорщини також промовисто свідчить про спроби відтворити кордони Російсь­кої імперій початку ХХ століття.
Однак, за 100 років світ пішов далеко вперед. Підле загарбання Кримського півострова і розгортання військового конфлікту на території чужої держави провідні країни світу не можуть сприймати спокійно. І в силу вступають санкції, які спрямовані на відновлення статусу-кво. Світ змінився. Якщо в 1917 році Україна прагнула бути автономією у складі великої імперії, то сьогоднішня агресія сусіда викликала в українців єдине бажання відмежуватись від окупанта. І це прагнення кожен справжній українець доводить зі зброєю в руках, охороняючи свою землю і своїх рідних від російського загарбника.
Підготовлено за матеріалами інтернет­видань.