Краса і сила рідної мови

НАРОД СКАЖЕ – ЯК ЗАВ'ЯЖЕ

СЕРДИТЕ НЕ БУВАЄ СИТЕ
На зло моїй жінці нехай мене б'ють.
Не з доброї муки зліплений.
Ледве від сімох одгавкалась.
Шаленая муха вкусила за вухо.
За лучинку знайде причинку.
Сердите, аж у роті чорно.
І хороша, і вродлива, тільки шкода, що сварлива.
Якби на кропиву не мороз, вона б іще жалила.
Від погляду молоко кисне.
Серце з перцем, а душа з часником.
Злості повні кості.
У сердитого й коліна гострі.
Гадюка як не вкусить, то засичить.
Безрогий віл і гулею б'є.

ЩО НА УМІ, ТО Й НА ЯЗИЦІ
Учений шпак говорить всяк.
Верзе, що й купи не тримається.
Аж до діброви чути ваші розмови.
Наша казка гарна, нова, починаймо її знову.
Стільки наговорив, що і в шапку не збереш.
Збреше і оком не моргне.
Язиком вихати – не ціпом махати.
В закритий рот муха не влетить.
Переливає з пустого в порожнє.
Бесіди багато, а розуму малувато.
У короткого розуму язик довгий.
Млин меле – мука буде, язик меле – біда буде.
– Смачна каша! – А ти їв? – Ні! – А почім знаєш, що смачна? – Чув як говорили, що бачили, як їли!.