ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Сьогодні в Україні діє офіційний календар, в якому збережено оригінальні давньоукраїнські назви місяців, що свідчить про глибокі календарні знання наших пращурів і свої міцні культурні традиції.
Річний український календар з давнини поділявся на чотири пори року у відповідності з видимим рухом сонця по небесній сфері та сезонними змінами в природі, за якими розподілялися сільськогосподарські цикли. Назви наших місяців якраз і відображають ці сезонні зміни в природі та різні господарські роботи й потреби людей відповідно до них.
Перші записи назв наших місяців збереглися в “Церковному соборнику” в додатку до Київської, так званої Остромирової Євангелії 1056 р. та Галицької Євангелії 1144 р., а також в Острозьких виданнях ХVI ст. Перша спроба календаря була створена в “Ізборнику Святослава” (1076 р.). Але ще задовго до християнства у наших пращурів уже існувала чітка структура з дванадцяти місяців. Наявність таких систематизованих календарів підтверджують археологічні знахідки. Один з таких оригінальних календарів, що був витиснений на керамічному глеку IV ст. н. е., було знайдено у 1899 р. поблизу с. Ромашки, що на Київщині. Найбільше календарів знайдено при розкопках поселень черняхівської культури.

Розглянемо назви місяців українського календаря:

Січень

Давноукраїнська назва: “просинець” (від просіяння сонячного світла). Назва “січень”, “сєчень” походить від слова “січа”(у давнину в цей час починали розчищати (сікти) ділянки від корчів, щоб весною їх засіяти), ще ‒ “січень” (зиму пересікає). Інша гіпотеза ‒ від “мороз січе”.
Також перший місяць року мав і інші давні назви: “сніжень”, “сніговик” (від снігу); “тріскун” (тріщало все від січневих морозів); “льодовик”, “щипун”, “лютовій”, “студень” (від зимових холодів); “вогневик” (спалювали посічені дерева).
Оскільки хліборобство у наших пращурів було на першому місці, то саме по погоді січня вони завбачали, яке буде літо і цілий рік, бо, якщо “січень сніжний та холодний, то рік буде хлібородний”, або ‒ “якщо в січні холодно, то цілий рік буде не голодно”, “глибокий сніг у січні ‒ будуть дощі влітку”.
Цікаво, що коли першим місяцем був март (березень), січень був одинадцятим, коли рік починався з вересня, то п’ятим, а з 1700 року став першим ‒ початком нового року. У 1918 р. в нас офіційно було введено Григоріанський календар, який починає новий рік з 1 січня. З того часу в Україні святкують офіційний початок нового року 1 січня (за новим стилем) та 14 січня (за старим стилем), що залишили за собою наші православні та греко-католицькі християни. Церква веде початок нового року з 1 вересня.
Латинською ‒ Januarius (від імені давноримського божества сонця, світла, воріт і дверей Януса).

Лютий

Назву “лютий” цьому місяцю дали люті морози, які сковують землю і води. Лютий має люту вдачу. Його супроводжуюють пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети. Про це свідчать і попередні назви місяця: “крутень”, бо крутила віхола над селами і полями; “зимобор, бо зима з літом бореться;“громник”, бо могли прийти перші громи, адже на 15 лютого припадає Стрітення, коли “зима з весною стрічається”, а холод зазнає перших ударів тепла, від чого і трапляється громовиця. Ще називали цей місяць: “казибрід”, коли природа казиться, скаженіє, лютує; “криводоріг”, “межень”, бо проходить межа між зимою та весною). Колись казали: “Лютневий сніг весною пахне”. “У лютому багато інею ‒ влітку багато роси”, а “коли лютий без снігу ‒ літо без хліба”.
В давнину назва “лютий” стосувалася “січня”, згодом вони помінялися місцями. Та лише наприкінці ХІХ століття назва “лютий” остаточно закріпилася за другим місяцем року.
Латинською ‒ Februarius (буквально місяць очищення, пов’язаний з обрядом очищення в Стародавньому Римі).

Березень

Давньоукраїнська назва: “сухий” (від сушіння зрубаних дерев), ще називався “березол”, “березіль” (від спалення деревини берези для отримання золи), “капельником”, бо вже капає зі стріх,“соковиком”, бо береза починає давати свій цілющий сік і настає період його збирання. З оживлення берези після зимових холодів починається наступ весни.
До 1342 року з березня починався новий рік. Сучасна назва “березень” раніше стосувалася наступного місяця квітня. Лише в середині ХІХ століття, коли з української мови відійшов термін “март”, його місце зайняв березень. У народі його ще звали: “полютий” (наступний місяць після “лютого”), “капельник”, “протальник”, “запалі сніги”, “з гір потоки”, “красовик”, “март”, “марот”, “марець”, “цвітень”.
“У березні день з ніччю зустрічаються”. На березень припадає весняне рівнодення ‒ 22 числа, коли день зрівнюється з ніччю. Березень ‒ найочікуваніший місяць для селян. З весняним пробудженням природи, господарі з нетерпінням готувалися до посівної. Тому уважно спостерігали кожного дня за змінами в природі. Особливо важливий день був 14 березня ‒ середина місяця ‒ Явдохи. “Якщо день красний ‒ то весна красна і літо, а якщо піде дощ ‒ усе літо буде дощове”.
“Від березневих дощів земля квітне”, а ще завбачали: “Сухий березень, теплий квітень, мокрий май ‒ буде добрий урожай”.
Латинською ‒ Marcius (від давньоримського бога весни та врожаю Марса, згодом він став богом війни. В Стародавньому Римі був першим місяцем року).

Квітень

Давньоукраїнська назва четвертого місяця: “брезозол”, “березозол” (від спалення дерев для золи). Лише від ХVІ століття березень стали називати “квітнем”. Вживалися й інші давньоукраїнські назви: “лукавець” (на ознаку примхливої погоди), “цвітень”, “краснець” (красивий), “снігогон”, “дзюрчальник”, “водолій”. Саме в цей час земля пробуджується, природа розквітає, звільнившись від холодних обіймів зими та післязимових приморозків, все починає квітувати.
В давні часи у квітні вшановували Берегиню, яку благали про майбутній урожай, а також водили хороводи і співали радісних пісень на честь Лади та її доньки Лелі.
Для християн ‒ це видатний місяць, бо на нього, як правило, припадає свято Воскресіння Христового, Благовіщення, а отже, і Вербна Неділя, завершення Великого Посту, і часто ‒ Поминальний тиждень, Проводи.
З приходом квітневого тепла хлібороби кожного дня уважно спостерігали за природою і знали що і коли сіяти й садити, бо “квітневий день рік годує”, а ще коли “посієш вчасно, то вродить рясно, а посієш рідко, то вродить дідько”. “Розвинувся дуб ‒ час сіяти горох”. “Як зацвіте вільха ‒ сійте гречку, а зацвітуть вишні ‒ кукурудзу”. “Мокрий квітень ‒ на врожай картоплі”. “Якщо квітень холодний ‒ рік неврожайний”. У квітні починали виводити на пасовиська свійських тварин.
Латинською ‒ Aprilis (від aperire ‒ “відкривати” або apricus ‒ “сонячний”).

Травень

Останній місяць весни спочатку мав давньослов'янську назву “май”, що означає зелень, буяння дерев, трав, квітів, походить від імені прадавньої богині природи і землі Майї. Весною луки зеленіють, мають. “Май ‒ вінець весни”.
Назва “май” фіксується нашими вітчизняними пам'ятками ще з ХІІ століття. Цю назву вживали відомі класики української літератури ‒ Т. Шевченко, Леся Українка, Панас Мирний, І. Франко та інші, цим словом користувалися також М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко...
“Май холодний ‒ не будеш голодний”. “Як прийде май ‒ про землю дбай”. Назва ж “травень” офіційно закріпилася лише в ХХ столітті. Довколішній світ місяця травня постає у всій своїй красі ‒ буяють трави, все кругом цвіте. Отже, назва “травень”, “травний”(від трави), “травник” (від заготовлі травневих лікарських рослин).
У народі травень ще називали: “пісенник”, бо всі пташки співають, а особливо заливається співом соловей, а зозуля “кує” людям літа, також, коли “закувала зозуля ‒ приморозків не буде”. Називали й “місяцем громовиком” (через часті весняні громи). “Як у травні дощ і грім ‒ буде радість людям всім”. В давнину наші пращури в цю пору прославляли Ярила, господаря весняного Сонця, яке активно діє і турбується першими посівами. “Як випадуть у травні три добрих дощі, то вродить хліба на три роки”.
Травень завершує Весну і готує прихід своїх літніх братів.
Латинською ‒ Majus. (від імені давньоримської богині весни Майї).

Червень

Давньоукраїнська назва: “ізок” (так називався коник-цвіркун, в цьому місяці їх особливо багато). Також цей місяць звався: “гедзень” (від комахи), “червивий” (від садових червів та гусені). Назва місяця “червень” найбільш імовірно походить від слова “червець”. Саме в цей час з’являється сокоживна комаха ‒ кошеніль (червець). З неї в давнину добували цінний червоний барвник, яким фарбували тканину й вироби з дерева (щити). Фарбу також продавали сусіднім державам.
А ще “червень літо зарум'янив”, бо квітне мак і півонія, червоніють суниці, вишні й черешні... “Червень ‒ рум'янець року”. Ще одна назва червня ‒ “гнилець” (наступала пора сінокосів та дощів, від яких сіно нерідко гнило.
На червень припадає день літнього сонцестояння ‒ 22 числа, коли найдовший день протистоїть найкоротшій ночі, і Сонце повертає на зиму, хоча попереду ще так багато літа.
В давнину складали молитви Сонцю, а в день Івана Купала, який припадав на червень, кресали вогонь для запалювання вогнищ в Купальську ніч і очищалися душею й тілом. Тому цей місяч ще називали “кресником”.
Також на червень припадає велике християнське свято ‒ Трійця або П'ятидесятниця, Зелені Свята, що відбувається на п'ятдесятий день після Пасхи.
Латинською ‒ Junius (на честь богині Юнони).

Липень

Давньоукраїнська назва: “липень”. В цей час цвіте липа, дуже популярне в Україні дерево. Липами обсаджували дороги, храми, обійстя. З липи збирають липовий цвіт, який є універсальний лікувальний засіб, корисний для здоров'я людини. Часто цей місяць називали “липець”, бо так називали й липовий мед ‒ мед, зібраний з липи, який вважався найкращим і дуже цілющим). Цінна була і деревина з липи. З липового дерева виготовляли музичні інструменти, різбили іконостаси, дитячі іграшки, предмети господарського вжитку, посуд, діжки, ночви тощо.
В народі його іноді називали “білець” (час, коли вибілювали полотно).
Інші назви походять від назв літніх робіт та погодних явищ: “сінокіс”, “косень” (від пори заготівлі сіна); “грозовик”, “дощовик” (від періоду активних гроз і дощів); “іллюх” (від свята Іллі, котре відзначалося 20 липня за старим стилем). В народі завбачали: “Глухий грім ‒ до тихого дощу, розкотистий ‒ на зливу”. “Літо з грозами ‒ зима зі снігом і морозами”. ”Пес сідає на задні лапи й ніби повзе ‒ на опади в будь-яку пору року”. “Коти грають ‒ перед дощем”. “Якщо кіт згорнувся в клубочок і лапкою прикрив носик ‒ похолодає, а коли довго вмивається ‒ на суху погоду”.
Латинською ‒ Julius (на честь римського імператора Юлія Цезаря, який впровадив у 46 р. до н. е. новий календар, так званий Юліанський).

Серпень

Давньоукраїнська назва: “серпень” (від серпа). Це знаряддя, яким жали зернові. Інші назви, що існували в народі, також свідчили про жнива: “копень”, “густар”, “хлібочол”, “жнивець”, “зоряничник”, “городник”, “прибериха-припасиха”, “спасівець”, “зарев” (в цьому місяці все дозрівало). Назва “барильник” (поліська) ‒ ймовірно, походить від посудини, в якій тримали воду жниварі ‒ в бочечці-барильці.
В народі казали: “Один серпневий день рік годує”. “Як у серпні дбаєм, так зимою мають”. “Серпень виймає серпа зі стріхи, а вересень його ховає”. “Спас свіжий медець припас”. “Якщо в серпні багато павутиння ‒ на довготривалу й гожу осінь”. “Антонівка вродила ‒ наступного року хліб уродить”.
А ще іменували цей місяць “спасівцем”, бо його період припадає Спасівка ‒ двотижневий піст перед Першою Пречистою ‒ із 14 до 27 числа. В серпні ‒ Перший і Другий Спас: Перший Спас, Медовий ‒ 14 серпня, а Другий, Яблучний ‒ 19 серпня. А також празник ‒ Перша Пречиста (Успіння Матері Божої) ‒ 28 серпня. Другий день серпня ‒ день пророка Іллі. “Прийшов Спас ‒ час припас, Петро і Павел ‒два прибавив, Ілля-пророк ‒ три приволок”.
Латинською ‒ Augustus (на честь римського імператора Августа).

Вересень

Давньоукраїнська назва: “вересень” (від рослини вересу, що цвіте в цей час). Особливо багато вересу росте на Поліссі, це ‒ вічнозелений кущ, який квітує з серпня і до кінця жовтня, але особливо пишний він у вересні. Також верес ‒ цінна медоносна рослина.
Назва “вересень” увійшла до календаря на початку ХХ століття. Інші давньоукраїнські назви, які побутували в різних регіонах України: “рюєн”, “ревун” (від реву осінніх вітрів та звірів); “сівень” (пора масового висівання збіжжя); “вереснець”, “бабине літо” (в цю пору ще було тепло й баби доробляли свою роботу), “зарев” (багровіло листя), “покрійний”.
В народі говорили про вересень так: “Вересневий час ‒ сім погод у нас”. Вересневе сонце ще м'яке і лагідне, але його все частіше закривають холодні хмари та сирі тумани. В повітрі літає павутиння бабиного літа, журавлині ключі відлітають у вирій, у садах збирають стиглі яблука. На вересень також припададає час збирання вересового меду та винограду. “Грім у вересні віщує довгу осінь”. “Сухий вересень ‒ на пізню зиму”.
Латинською ‒ September (від septem ‒ 7-й, що вказує на первісний римський рахунок відліку від березня. Коли ж 1582 р. прийняли Григоріанський календар, назви залишили за Юліанським, а вони також не відповідають).

Жовтень

Давньоукраїнська назва: “жовтень” (від жовтого листя). Місяць справжньої золотої осені.
Цю назву місяць має ще з часів Київської Русі. В народі його називали “листопадник” (від осіннього жовтого листопаду); “грязень” (від грузьких доріг); “хмурень” (від похмурих днів); “зазимник” (в цю пору появлялися перші заморозки). Жовтень дуже мінливий, тому про нього казали: “У жовтні на день сім погод: сіє, віє, крутить, мутить, реве, зверху ллє, а знизу мете!” “Якщо листя з дуба і беріз опаде чисто ‒ легкий рік, нечисто ‒ на сувору зиму”.
За жовтнем уживалося й слово “паздерник” (від слова “паздер”, тобто костриця), бо в цей час починали переробляли (м'яти) льон та коноплі (від волокон відділяли кострицю).
Цікаво, що величали жовтень і “весільником”, бо, завершивши збирання осіннього врожаю, люди справляли весілля. За традиційною українською обрядовістю саме від празника Покрови, тобто 14 жовтня, дозволялося справляти весілля. У народі так і казали: “Жовтень на весілля багатий”.
Латинською ‒ Oktober (від okto ‒ 8, себто до календарної реформи Юлія Цезаря в 46 р. до н. е. він був восьмий).

Листопад

Давньоукраїнська назва: “листопад” (назва, пов'язана з опаданням листя з дерев).
За часів Київської Русі останній місяць осені називався “груднем” (від замерзлих грудок землі зі снігом). За основу ж сучасного календаря взято західноукраїнський поділ часу, де останній місяць осені називався “листопадом”.
Народні назви: “листопадець”, “падолист”, “грудкотрус”, “братчини”.
Назва листопада “братчин” вірогідно пов'язана з язичницькими братчинами, які присвячувалися мисливським святам. Останній місяць осені, який дуже часто підпадає під владу зими, також іменували “напівзимником”. “В листопаді зима з осінню бореться”. Також завбачали: “Якщо в листопаді з'явилися комарі ‒ зима буде теплою”. “Ранній сніг ‒ на ранню весну”.
21-го ‒ Собор архангела Михайла та інших архангелів. І Михайло може “приїхати на білому коні”. За цим днем завбачували весну. “Якщо Михайло закує, то Микола розкує”. А ще казали: “Яка погода в листопаді, така і в квітні”. Після Михайла закінчувалися весілля.
Латинською ‒ November (від novem ‒ 9).

Грудень

Давньоукраїнська назва: “студень”, “студений” (на всю зиму землю вистужує); “грудень” (від груддя, мерзлих грузок землі). Назва “грудень” зустрічається вже на початку XII століття, наприклад, в Іпатіївському літописі (1118 р.). Після осінніх дощів розтоптані возами грунтівки замерзали. Їздити такими дорогами було важко ‒ заважали замерзлі грудки.
Інші народні назви: “хмурень”, “лютень”, “стужайло”, “мостовик”, “трусим”, “мочавець”, “андрієць” (християнське). “Грудень холодний, сніжний та з вітрами ‒ на врожай”.
За народними прикметами: “Грім узимку ‒ на сильні вітри й сніг”. “Кіт шкрябає підлогу ‒ на вітер і завірюху, дере стіну ‒ на негоду, лежить черевцем догори ‒ на відлигу, згорнувся в клубочок і прикрив ніс лапкою ‒ на мороз”.
На 22 грудня приходить зимове сонцестояння ‒ коли найдовша зимова ніч протистоїть найкоротшому в рокові дню. У цьому місяці сонце “повертає на літо”, тобто дні починають збільшуватися, хоча попереду ще так багато зими. Тому його ще іменували “солоноворот”,“ніч року”. Народне прислів'я стверджує: ”Сонце на літо, а зима на мороз”. “Грудень ‒ двері зими”, “Грудень рік кінчає, зиму починає”.
Латинською ‒ December (від decem ‒ 10).
У наш час грудень завершує календарний рік.

Надія Музичук