65 років тому, 5 березня 1950 р., загинув Головнокомандуючий УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Як справжній Герой він загинув в бою, героїчно відійшовши до свого Творця на 43 році, до останнього даючи відсіч ворогу.
Роман Шухевич безперечно був однією з найяскравіших постатей українського визвольного руху у ХХ столітті. Його активна участь в Українській Військовій Організації (УВО), Організації Українських Націоналістів (ОУН), Українській Повстанській Армії (УПА), Українській Головній Визвольній Раді (УГВР) стали важливою запорукою розвитку цих структур та утвердженню їх провідної ролі у боротьбі українців за свою незалежність.
Народився Роман 30 червня 1907 року у Львові у відомій галицькій родині. Його дід, Володимир Шухевич — непересічний педагог і етнограф світової слави, відомий дослідник Гуцульщини і автор монументального п’ятитомного дослідження “Гуцульщина”. Стрийко Степан — курінний отаман Легіону Українських Січових Стрільців і був одним з найкращих тогочасних українських адвокатів. Шухевичі належали до тих галицьких родів, які протягом ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З їхньої родини вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських й військових діячів, що формували нову українську націю та боролися за її незалежність і державність. Роман Шухевич успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтелігенції загалом: патріотизм, інтелектуальність, високу культуру у ставленні до себе і оточення.
У (1917-25 рр.) юний Роман навчався в Академічній гімназії у Львові. Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Йосипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець — Командант УВО, який у 1921-22 рр. деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Неодноразові розмови Романа з полковником мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Провідника і Командира.
Після закінчення філії Академічної гімназії в 1925 році Роман Шухевич розпочав навчання у відділі архітектури Львівської Політехніки і успішно його завершив 1931 року. Опісля талановитий юнак закінчив Львівську консерваторію, став піаністом.
Справою всього життя Романа Шухевича було військове мистецтво та вишкіл повстанців. Стати блискучим командиром йому допомогли активна діяльність у “Пласті”, заняття спортом, служба у польській армії, участь у спеціальному вишколі в Данцігу й Мюнхені, участь як поручника у формуванні “Карпатської Січі”, як сотника в Дружинах Українських Націоналістів, як підполковника і потім генерала в УПА.
У 17 років Роман Шухевич вступає до Української Військової Організації (УВО). 2 лютого 1929 року у Відні була створена Організація Українських Націоналістів (ОУН). У 1930 - 1934 рр. Шухевича (псевдо “Дзвін”) було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину.
Непохитний революціонер Роман Шухевич фанатично вірив, що лише українська збройна сила завоює та захистить Українську Самостійну Соборну Державу (УССД).
Розвал Польщі та нова політична дійсність висуває Романа Шухевича на позицію Крайового Провідника Західних Окраїн Українських Земель. Як член Революційного Проводу ОУН організує і очолює курінь Дружин Українських Націоналістів “Нахтігаль”, який, після відступу більшовиків, першим входить до Львова. Наступного дня, 30 червня 1941 року, сотник Роман Шухевич разом із Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком бере участь у проголошенні відновлення Української Державності і стає заступником міністра з військових справ. Після арешту більшості творців Акту 30 червня, доля кидає Романа Шухевича у Білорусію на боротьбу з більшовицькими грабіжниками-партизанами. Тут після однорічного перебування німецька команда ліквідовує курінь. На початку 1943 року Роман Шухевич поринає в гущу українського націоналістичного підпілля. Відтоді разом із Олексою Гасином, Дмитром Клячківським, Василем Івахівим, Василем Сидором, Олександром Луцьким та Дмитром Грицаєм творить підпільну Українську Повстанчу Армію (УПА).
У травні 1943 року Шухевич “Тур” очолює Бюро Проводу ОУН і стає керівником усієї національно-визвольної боротьби українського народу. У листопаді цього ж року майор “Тарас Чупринка” стає Головним Командиром УПА. Перед ним виростають завдання, що їх міг осягнути лише дійсний велетень духу, характеру й розуму. Він послідовно творить гордість української нації: дисципліновану, всенародну збройну силу, ім’я якій Українська Повстанська Армія. Молоде українське військо воювало проти німецьких окупантів, більшовицьких катів Ковпаків і Мєдвєдєвих, польських зайд, а далі проти СССР.
Відділи УПА та боївки ОУН гідно захистили українське населення від лихоліття воєн, репресій і терору, коли наша земля стала ареною боротьби за світове панування двох найбільших тоталітарних режимів в історії людства. Своїм героїзмом нескорені повстанці написали золоті сторінки новітньої української і світової історії.
На Великому Зборі Української Головної Визвольної Ради (УГВР), що проходив поблизу села Сприні на Самбірщині від 11 до 15 липня 1944 року “Роман Лозовський” очолює підпільний уряд Воюючої України — Генеральний Секретаріат УГВР.
Генерал “Тарас Чупринка” у 1947 році висилає кілька сотень УПА рейдом у Західну Європу, які з важкими боями пробиваються аж до Баварії, щоб пробудити приспану совість західного вільного світу.
Протягом двадцяти п’яти років Роман Шухевич був активним учасником та провідником визвольного руху. Очолювані ним ОУН та УПА стали яскравим свідченням безкомпромісної та жертовної боротьби українського народу за свою незалежність. Талант Романа Шухевича – організатора, політика, військового діяча та загалом людини з широким світобаченням, дозволив спрямувати УВО, ОУН, УПА та УГВР у напрямку конструктивного розвитку та поширення їхніх ідей серед українського суспільства. Шухевич став основоположником цілого ряду політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад національно-визвольного руху. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали основою концепції української визвольної боротьби 1940-50-х років.
5 березня 1950 р. Роман Шухевич загинув у бою із загонами НКВД у с. Білогорща, що біля Львова. Сьогодні там стоїть пам’ятник Роману Шухевичу, але місце поховання Великого Сина свого народу невідоме і досі…
Своєю багатогранною і багаторічною революційною діяльністю Роман Шухевич засвідчив не лише велику любов до українського народу, а й безмежну відданість справі визволення України. Недаремно сучасники довірили йому керівні пости у визвольному русі та відзначили його найвищими нагородами УПА — Золотим Хрестом бойової заслуги I кляси та Золотим Хрестом заслуги, посмертно (15.ХІ.1950) іменували Гетьманським пластуном-скобом і нагородили Пластовим Золотим Хрестом.Життя й діяльність Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича — яскравий взірець героїчної боротьби за незалежність України та чудовий приклад для сучасного й майбутніх поколінь.
Сьогодні, в часи нової кривавої війни українців за свою волю, справа Шухевича є прикладом і натхненням для тисяч і тисяч молодих українців. Сила його Духу та Чину і нині лишається рушієм нашої боротьби. Новітні герої України ведуть боротьбу проти московського агресора слідуючи ідеалам Шухевича, ідуть у бій надихаючись прикладом бійців Української Повстанської Армії.
В день пам'яті, під час пленарного засідання Верховної Ради України, всі народні депутати вшанували пам'ять Головоного командира Української Повстанської Армії хвилиною мовчання. В залі був присутній син Шухевича — депутат Юрій Шухевич. Герої не вмирають! Смерть Романа Шухевича стала народженням його великої пам'яті і величного прикладу, а справа Шухевича живе в нашій сьогоднішній боротьбі.
Збройне протистояння 18 —20 лютого 2014 року на Майдані було спричинене російською владою, яка злякалася нашого Майдану, нашої Революції, а щоб не допустити революційних подій в Росії, вона жадала розстріляти волю українського народу та розв'язала війну проти непокірної України і окупувала Крим та Донбас.
Тоді, в лютому 2014 народ безжально розстріляли. Одні вбивці повтікали, сотні лишилися безкарними. А безкарне зло, то — підлість і метастази. Тому Революція Гідності ще не закінчена. Небесна Сотня Героїв запалила вогонь не ритуальний, цей вогонь горить і ніколи не згасне в наших серцях... Дух Героїв тепер в перших рядках наших хлопців боронить Україну, естафету Духу цілком свідомо перейняла українська молодь і діти.
Згідно з Указом Президента України, трагічний день 20 лютого є Днем пам’яті Героїв Небесної сотні.
У першу річницю Революції Гідності, пам’ять жертв Майдану та війни на сході України вшановано не лише в Києві, а й по всіх містах України. Пам'ять жертв Майдану вшанували також в багатьох країнах світу, де активну участь у різних акціях брала українська діаспора.
Ввечері 20 лютого над Майданом у Києві засвітилися символічні “Промені гідності”. Це найвдаліший на сьогодні пам'ятник Героям. Промені від прожекторів символізують душі активістів Майдану — Героїв Небесної Сотні, вони встановлені на кожному місці, де рік тому загинули нескорені. Запустили промені Владислав, син Героя Небесної Сотні, Героя України Андрія Цепуна, разом з президентом України Петром Порошенко. Перші особи держави встановили також лампадки біля Народного меморіалу пам'яті Героїв Небесної Сотні.
Родичі загиблих Героїв Небесної Сотні 20 лютого отримали державні нагороди — “Золоті Зірки” Героїв України.
22 лютого у Києві відбувся багатотисячний Марш Гідності, в якому взяли участь Президент України та високі іноземні гості. Разом з першими особами нашої держави на чолі колони пройшли президенти Литви Даля Грібаускайте, Польщі — Броніслав Коморовський, Федеративної Республіки Німеччина — Йоахим Гаук, Молдови — Ніколас Тімофті, Грузії — Георгій Маргвелашвілі, Словацької Республіки — Андрей Кіска, Президент Європейської Ради Дональд Туск.
На пошану Героїв Небесної Сотні на Майдані прозвучав величний “Реквієм” Моцарта, в якому взяли участь Національна капела “Думка” та Піккардійська Терція, яка заспівала пісню “Пливе кача”.
Українська православна церква Київського патріархату започаткувала відзнаку — медаль “За жертовність та любов до України”. Першу таку нагороду нещодавно вручили активісту із села Тарасівка Бобринецького району на Кіровоградщині фермеру Миколі Панасюку.
Нагороджували волонтера в одній із найстаріших святинь області – в церкві Святителя Миколая в Бобринці.
Єпископ Кіровоградській і Голованівській Марк зазначає, що ті, хто в мирний час жертвували на церкву, тепер активно підтримують армію. Привітати земляка з відзнакою прийшли кількадесят друзів та знайомих. Фінанси для благодійності чоловік бере із прибутку та оборотних коштів свого господарства, яке створив самотужки. Через свою скромність фермер не розповідає, чим саме і коли допомагав армії. Його ж друзі говорять, за рік військового протистояння на сході, на армію Микола Панасюк пожертвував сотні тисяч гривень, віддав нового Камаза, позашляховик, Ниву та власним коштом поставив на колеса БТР.
http://novosti.kr.ua/
Матеріал підготувала Надія Музичук