З підручників літератури радянської доби ми знаємо Володимира Маяковського як палкого поета-трибуна, співця нового комуно-большевицького ладу, реформатора російської поезії і зовсім мало як лірика. У Маяковського, як тоді писали критики, був особливий плакатний стиль віршів, він закликав, агітував за новий на той час суспільний лад – радянську владу.
Після заборони КПРС і розвалу Радянського Союзу  поезію В.Маяковського через це навіть вилучили з підручників російської літератури, применшивши його статус поета класика. Інакше кажучи, він пройшов безжальну політичну люстрацію, випавши з уваги учнівсько-студентської аудиторії на теренах колишнього «могутнього і нерушимого Союзу».
Проте  згодом про постать Маяковського заговорили вже в іншому ракурсі, й не тільки в Росії, але й на історичній батьківщині його батьків та предків – в Україні.
Виявилося, що поет був етнічним українцем, заанґажованим  на революційних ідеях Жовтневого перевороту 1917 року. Усвідомлення своєї неросійськості вряди-годи проривалося і в його віршах. В одному з них «Владикавказ-Тифліс» він писав:

Три разных истока во мне речевых:
Я – не из кацапов-разинь.
Я – дедом  казак, другим – сечевик,
А по рожденью грузин.
(1927)

Дослідник творчості В.В.Маяковського  Г.Бебутов у своїй книзі «Гімназія обличчям до обличчя», виданій в Тбілісі в 1977 році, наводить досить цікаві факти з біографії поета, що дозволяють по-новому глянути на цю історичну постать співця революції з… українським козацькім корінням.
Маяковський Костянтин Кирилович - прадід поета по батькові, був сином полкового осавула, що служив у славному козацькому місті Бериславі Херсонської губернії, що нині розкинулось на правому березі Каховського водосховища. У 1822 р. після завоювання Грузії був переведений по службі на Кавказ.
Дід поета по батьківській лінії - Маяковський Костянтин Костянтинович народився в українському Бериславі, проте виріс у Грузії, довгі роки служив секретарем повітового правління (нині б сказали - райвиконкому) Ахалціхе. 
Бабуся поета по батькові - Данилевська Євфросинія Йосипівна, походила з роду вихідця з Подільської губернії (нині - Вінницька область) козака Данила і була двоюрідною сестрою відомого українського дослідника і письменника Г. Данилевського. До слова, саме Данилевського можна назвати одним із родоначальників української фантастики. У своєму фантастичному оповіданні «Життя через сто років», написаному в 1868 році, він описує світ 1968 року, де: централізоване постачання міст водою, електроенергією і теплом; трансляція вистав по телефону; підземна залізниця між Англією і Францією; штучне море на місці Сахари і т. д. 
Мама Володимира - Павленко Олександра Олексіївна, була дочкою українця, штабс-капітана Павленко Олексія Івановича (дід поета по матері), який загинув в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр.. 
Батько поета - Маяковський Володимир Костянтинович народився вже в Ахалцихе, навчався в Кутаїсі та Тбілісі, служив лісничим у фортеці Багдаді (нині - райцентр Маяковський). Саме там і народився етнічний українець В. Маяковський, котрий прославив Україну, Грузію і ... російську літературу. 
Ось такий родовід великого українця В. Маяковського, народженого в Грузії в сім'ї стовідсоткових українців, що, найімовірніше, спілкувались в сім’ї українською, закинутих імперської волею завойовувати Кавказ.
Українець по матері, Маяковський фактично і батька мав українця, який походив з кубанських козаків. Та його батько був офіційним російським службовцем і послуговувався офіційною російською мовою.
Маяковський реалізувався в російській культурі, тільки в ній він уявляв своє існування і усвідомлював себе російським поетом. Проте відчував, що уявлення пересічних росіян про українську мову і культуру є поверховими, а деколи і на межі глузування.

А щоб усвідомити суть відношення «комуністичного поета» Маяковського до України, відчути його широку козацьку душу, слід просто вдумливо прочитати його вірш «Борг Україні», написаний у 1926 році, де любов до України прекрасно бринить і російською мовою:

ДОЛГ УКРАИНЕ

В. Маяковский

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.

Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.

И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплен...

А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ -
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,

Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -

Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут – зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов -

Анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите зту мову на знаменах-лексиконах алых,

- Эта мова величава и проста:
"Чуеш, сурмы загралы, час розплаты настав..."
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного "Слышишь"?!

Я немало слов придумал вам,
Ввзвешивая их, одно хочу лишь, -
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово "чуешь".

Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

Наш читач має змогу прочитати цей вірш Володимира Маяковського у перекладі на українську мову. Причому під ту пору робили це одразу кілька літературних перекладачів. І в кожного з них текст аж ніяк не поступається оригіналові, тому що дзеркально такі речі перекласти не випадає, бо будь-яку поезію з іноземної мови зазвичай адаптують на мову перекладну, збагачуючи її новими словами та образами. Відтак ця річ стає і набутком іншої культури.

 “БОРГ УКРАЇНІ”

Володимир Маяковський

Чи знаєте ви
українську ніч?
Ні,
ви не знаєте української ночі!
Тут небо від диму
дедалі чорніш
і герб
зорею п’ятикутною
блискоче.
Де горілкою,
відвагою
і кров’ю
Запорозька
вирувала Січ.
Загнуздавши
у дроти Дніпров’я,
скажуть:
- Дніпре, сили нам позич! –
І Дніпро
по вусах дроту, по пасах
електричний струм
несе по корпусах.
Либонь, рафінаду
і Гоголь радий!
..................
Ми знаєм,
чи курить Чаплін,
чи чарку хилить.
Ми знаєм
Італії безрукі руїни;
ми Дугласів* галстук
напам'ять завчили...
А що ми знаєм
про лице України?
Знань у росіянина
не глибока
товщ –
тим, хто поруч,
пошани мало.
Знаємо лиш
український борщ.
Знаємо ще
українське сало.
І з культури
знань не широченько:
окрім двох
уславлених Тарасів –
Бульби
та відомого Шевченка, –
ані з місця руш,
як не старайся.
Притиснеш його –
дурницею зморозить.
викладе весь
вантаж розумовий:
візьме й розповість
зо двоє курйозів,
анекдотів
української мови.
Я кажу собі:
товаришу москаль,
на Україну
зуби не скаль.
Вивчіть мову цю зі стягів –
лексиконів мас повсталих, –
Велич в мові і простота:
"Чуєш, сурми заграли,
Час розплати настав..."
Хіба є щось
звичайніше
й тихіше за слово,
витерте від у живлення, "слышишь"?!
Я немало слів придумав вам,
важу їх, і хочу,
аж розчулись,
щоб зробились
віршів
всіх моїх
слова
важучими,
як слово "чуєш".
На один копил
людей не ліч,
щоб сором не їв очі.
Чи знаємо ми
українську ніч?
Ні,
ми не знаємо української ночі.

(Переклад з російської
Леоніда Первомайського. )

За матеріалами видання «Волинь-час» та українських ЗМІ