22 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ СВОБОДИ

День Свободи — свято України. Відзначається щорічно 22 листопада. Свято встановлено в Україні «…з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей …» згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка «Про День Свободи» від 19 листопада 2005 р. № 1619/2005.

Андрій Парубій, Народний депутат України:
«Сім років тому ми виїхали зі Львова до Києва на Майдан. Мені ще встигли повідомити, що наш Центральний штаб заборонив виїзд на Київ. Я усміхався. Я знав – політика закінчилась – почалась революція. І політика знову почнеться, коли закінчиться Майдан. Майдан – це цінність в собі. Все, що було відразу до і після – менш значиме, аніж саме явище Майдану.
...Дехто каже: Майдан привів до розчарування і поразки. Але я відповім – до розчарування і поразки привели політики. Майдан привів нас до перемоги.
...Перша Французька революція теж формально програла. Лідери революції один одного знищили. До влади у Франції повернувся король Людовік XVIII. Але цінності, за які боролись революціонери стали визначальними в розвитку не тільки Франції, а й європейської цивілізації. Революція розбудила національний дух не лише французів, а й усіх європейців.
...Ми не програли тоді. Ми поїхали з Майдану переможцями. Від люті скреготіли зубами путіни і януковичі. У світі помаранчевий колір став символом успіху, перемоги і України.
...Ми втілимо українську мрію. Ми бачили її, ми полюбили її і вже ніхто і ніколи не зможе стерти її з нашої свідомості, з наших сердець».

21 листопада 2011

http://blogs.pravda.com.ua/

Архієпископ Любомир (Гузар) УГКЦ:
«Подія, відома під назвою «Помаранчева революція», минула, однак, я переконаний, її дух не загинув. Тому ми всі – від найстаршого до найменшого − повинні перетворити цей дух на чин.
Як це зробити? Поважати кожного співвітчизника, говорити правду, віддавати кожному те, що йому належить...»
22 листопада 2011

http://www.pravda.com.ua/

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет:
«Свобода – це дар Божий, перемога гріха над злом.
...Свобода – як світло. Навіть маленький вогник розганяє темряву. Тому Господь і нагадує своїм ученикам, що вони мають бути світлом для світу – світлом, яке розганяє морок зла. Зло у світі сильне, але у боротьбі з ним не слід зневірятися чи впадати у відчай, пам'ятаючи, що правда зажди перемагає, адже з нею – Бог.»
22листопада 2011

http://risu.org.ua/

90-РІЧЧЯ ЛИСТОПАДОВОГО 1921 РОКУ РЕЙДУ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ УНР В УКРАЇНУ

Після окупації України більшовиками частини регулярної Армії УНР були інтерновані до Польщі. Україна в ті часи буквально горіла у вогні антирадянських бунтів і повстань. У жовтні 1920 року в Україні нараховувалося понад 50 партизанських загонів, загальною кількістю 40000 людей. Про масштаби опору радянській владі свідчать і такі факти: впродовж січня-березня 1921 року більшовиками було здійснено 87 активних спец операцій, заарештовано 17 отаманів і біля 5тисяч рядових повстанців, у кривавих боях знищено 80 отаманів і майже 5 тисяч повстанців, розкрито і ліквідовано 28 підпільних організацій. Про ці факти було відомо уряду УНР на еміграції, який зрештою ухвалив рішення розпочати «Листопадовий рейд» територією окупованої України з метою підтримки антирадянських виступів і організації всенародного повстання. Планувалося дійти до Києва і відновити українську державність.
Проти Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника більшовики стягнули великі сили, які в десятки разів перевищували сили повстанців. На жаль, українські війська потерпіли поразку, чимало стрільців полягло у нерівному бою із 9-ю Кримською кавалерійською дивізією Григорія Косовського. Впродовж двох тижнів червона кіннота переслідувала виснажених вояків УНР, 359 з них потрапили в полон під с. Базар на Житомирщині. В'язнів два дні тримали на морозі, згодом вишикували біля викопаного рову, де запропонували українцям покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос стрільця Степана Щербака: «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!» Далі полонені заспівали «Ще не вмерла Україна!» Спів було припинено кулеметними кулями. 359 героїв знайшли свій останній притулок у братській могилі. Отже, «Листопадовий рейд», що увійшов у історію як Другий зимовий похід Армії УНР закінчився трагічно, однак українці не мирилися з поневоленням, а подвиг героїв Базару назавжди закарбувався у свідомості народу.
На початку 90-х років житомирські РУХівці встановили хрест на місці загибелі стрільців. У 2000 році українськими ветеранами визвольних змагань з Об'єднання колишніх вояків-українців у Великій Британії було побудовано у с. Базар Житомирської області величний меморіал на честь Героїв.

http://maidan.org.ua/

УКРАЇНА ПАМ'ЯТАЄ – СВІТ ВИЗНАЄ!

26 листопада 2011 року Україна та світ вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Скорботні заходи проведено в усіх областях України. Українці всього світу незалежно від політичних чи ідеологічних вподобань, релігійної приналежності та місця проживання об'єдналися, аби віддати належну шану пам'яті мільйонам жертв Голодомору-геноциду.
Голодомо́р 1932—1933 років — масовий, навмисно організований радянською владою голод 1932 —1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Голодомор був викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Вперше у дослідженнях американського та британського науковців Джеймса Мейса та Роберта Конквеста доведено, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. Більшість країн ООН засудили сталінський тоталітарний режим в організації Голодомору 1932-1933 років в Україні.
2003 року Український парламент назвав Голодомор геноцидом українського народу. А 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», який трактує події 1932—1933 років, як геноцид українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР. Феномен Великого Голодомору в Україні 1932-1933 рр., штучно створеного тоталітарним режимом, за своєю масштабністю і кількістю жертв (за деякими скромними підрахунками від 4,5 до 5 млн. осіб) не має аналогів в історії світової цивілізації. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Починаючи з 2008 року Служба безпеки України почала оприлюднювати списки осіб, причетних до здійснення Голодомору в Україні в 1932—1933 роках. 22 травня 2009 року Служба Безпеки України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення Геноциду в Україні у 1932—1933 роках, від якого загинули мільйони людей. 12 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва  визнав, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України (геноцид), який відповідно до Конвенції ООН від 26 листопада 1968 року не має терміну давності, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв'язку з їхньою смертю. 14 січня 2010 президент України В. Ющенко звернувся до лідерів інших держав Східної Європи, які постраждали від комуністичних режимів — Росії, Польщі, Грузії, країн Балтії та інших — з пропозицією про підписання угоди про створення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму. Російська Федерація, яка представляє себе на світовій політичній арені спадкоємицею Радянського Союзу, відмовляється визнавати голодомор 1932—1933 років в Україні актом геноциду.

http://www.ukrajinci.hu/
http://www.president.gov.ua/
http://www.archives.gov.ua/
http://ukrlife.org/

32 ІСТОРІЇ З-ПІД ГРИФУ «СЕКРЕТНО»

Кандидат історичних наук, директор Архіву Служби безпеки України (2008-2010) Володимир В'ятрович презентував у Києві свою нову книгу «Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів КГБ». На презентації книги виступили її герої, а раніше фігуранти засекречених справ – керівник Норильського повстання в ГУЛАГу Степан Семенюк, відомі дисиденти та політв'язні Євген Сверстюк та Василь Овсієнко.
Сюжет книги побудований на протистоянні тоталітарної системи – СРСР та українського народу. Це – історії людей по обидва боки цієї боротьби. Про людей, які кидали виклик системі і людей, які були втіленням системи, про щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції, про глобальні інформаційні війни спецслужб СРСР та США за українське минуле, про справжні причини Чорнобильської катастрофи та ін. Герої розповідей – учасники протистояння тоталітарній системі – політичні, військові, мистецькі, церковні діячі. Книга містить 32 нариси на основі розсекречених документів з архіву СБУ, які описують нашу історію з 1918 року до здобуття Незалежності.
«Саме для того, аби ми нічого не вчилися в минулого, нам забороняли його пам'ятати в радянські часи. Сюжети, розказані в цій книзі, були історією з грифом «Секретно», якої не мав знати ніхто. Це вирвані сторінки з нашої історії, уроки, які мали залишитися невивченими. Але сьогодні не 1930-ті, не 1950-ті і навіть не 1970-ті, коли такі методи були ефективними», – сказав Володимир В'ятрович. Автор зазначив, що ця книга є відповіддю владі на спроби закрити доступ до архівів і тиск на істориків. «Ми маємо значно більше можливостей відстоювати своє право на правду про минуле, як і право на нормальне майбутнє: не тільки не контрольовані ніким нові інструменти, а й унікальний досвід наших попередників. Людей, що ставали на боротьбу з режимом у значно важчих умовах і перемагали його. Про них, спираючись на історичні документи, я спробував розповісти у своїй книзі», – додав історик.

ПАМ'ЯТІ ЄВГЕНА СЯРОГО

25 грудня 2011 року після важкої хвороби на 59 році життя відійшов у вічність Євген Сярий – чудова людина, полум'яний патріот, який у наш непростий час ніколи не поступався принципами.
Більшу частину свого життя Євген прожив у Росії, куди потрапив разом з родиною після чергової хвилі радянських репресій на Західній Україні. Геолог за першим фахом, він об'їздив багато віддалених куточків колишнього СРСР.
Наприкінці 80-х років минулого століття Євген Сярий став організатором Асоціації сприяння Народному рухові України в Москві та душею численних акцій у російській столиці на підтримку незалежності України. Саме завдяки йому і його друзям москвичі та вся Росія вперше побачила на демократичних мітингах національний синьо-жовтий український прапор. Євген брав активну участь у культурній діяльності українських громадських організацій, що відродились у той час у Москві: Товариства української культури «Славутич» та українського молодіжного клубу, був одним з ініціаторів створення Бібліотеки української літератури в Москві, підтримував українські освітні та культурні осередки.
Безкомпромісність, непоступливість і принциповість у головних питаннях боротьби за українську справу, чуйність до людей, особиста скромність – ці риси характеру Євгена відзначали всі, хто знав його. Гасло «Україна понад усе» було для нього життєвим кредо.
Після заснування Постійного Представництва України в Росії (що згодом перетворилось у Посольство України) Євген Сярий став його співробітником. Працюючи у консульському відділі Посольства, Євген багато уваги приділяв допомозі  українським організаціям регіонів Росії та їхнім активістам.
Вже у зрілому віці Євген закінчив Дипломатичну академію Міністерства закордонних справ України, працював у центральному апараті МЗС, Посольства України в Узбекистані, де заслужив щиру повагу кримськотатарського народу за розуміння його прагнення повернутися на Батьківщину і відновити свої права.
Останнім часом, до своєї передчасної кончини, Євген Сярий був консулом Генерального консульства України у Мюнхені.
Ми запам'ятаємо Євгена за справжній, непоказний патріотизм, любов до України, готовність віддавати всього себе на благо національної справи...
Висловлюємо щирі співчуття дружині Аллі, донці Катерині, всім рідним та близьким Євгена.
Вічна пам'ять справжньому українцю!

Євген Сярий на вшануванні пам'яті загинувших і померлих на чужині українців. Інгольштадт. 22. 03. 2009.

Олена Андрієнко, Ярослав Базалій, Галина Боггіс-Рольф (Ганзенко), Богдан Василишин, Юрій Гнаткевич, Уляна Джаман, Павло Жовніренко, Сергій Каразій, Андрій Карплюк, Володимир Крижанівський, Віталій Крикуненко, Станіслав Лазерник, Георгій Лук'янчук, Володимир Мартинюк, Олег Медведєв, Олександр Мороз, Олена Мохонько, Валерій Петущак. Леся Підзирайло. Василь Повзун, Оксана та Ігор Погуце, Герман Попов, Андрій Попок, Віталій Портніков, Валерій Семененко, Олексій Степура, Богдан Тригук, Іван Філіпович, Андрій Стефан, Юрій Кононенко.
29 грудня 2011 р.
http://www.maidan.org.ua/