АРХІВ
ГРОМАДИ

№6(116)
листопад - грудень
2011 року

Угорські українці вшанували пам’ять жертв Голодомору

26 листопада у Будапешті пройшов День пам’яті жертв Голодомору. Захід влаштували Центральний орган національного самоврядування Угорщини (ДОСУУ), національне самоврядування Ференцвароша (ІХ район Будапешта), Товариство української культури в Угорщині (ТУКУ), Центр української культури, освіти й документації за підтримки Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».
Учасники вшанування, зокрема члени місцевих самоврядувань українців з  міст Комарома, Мішкольця, Варпалоти, Будапешта, дипломати посольства України в Будапешті та угорські шанувальники української культури, взяли участь у Святій літургії, яку відправив панотець Ласло Пушкаш у греко-католицькому храмі Св.Флоріана в Буді.
Службу Божу доповнив спів солістів Закарпатського народного хору, які підготували напрочуд гарний концерт-реквієм. Диригувала  доцент Наталія Петій-Потапчук, заслужений працівник культури України, кавалер ордену княгині Ольги, художній керівник та головний диригент колективу. Прозвучали твори духовної хорової музики, написані Дмитром Бортнянським, Олександром Кошицем, Станіслава Людкевича, Віктора Теличка, Кирила Стеценка, Миколи Попенка («Голос 33-го року») Сергія Рахманінова та ін. Кілька поезій, написаних Софією Сорокою та деякими іншими сучасними українськими поетами на тему Голодомору, декламувала Наталя Делеган.
Н. Петій-Потапчук, розповідаючи про виступ своїх колег, додала:
- Програма була різноманітна, хоча співати довелось у меншому складі – фактично в Будапешт приїхали тільки провідні солісти Закарпатського народного хору, всього 9 осіб, зокрема тенор Олександр Товт, Юстина Дідик, Наталія Мацко, Яна Садварі, протодиякон і диригент, заслужений артист України Федір Копинець, солістка і ведуча концерту Наталя Делеган, Андрій Бобуський, Володимир Фоґель, Іван Цмур. Вони намагалися максимально впоратися із завданням, яке зазвичай під силу великому хорові. Духовні хорові твори дуже добре сприймаються у виконанні нашого колективу, адже в нас є дуже гарні вибрані жіночі й чоловічі голоси з багатим емоційно-тембральним звучання. Концертуємо ми не тільки в Ужгороді: вже втретє виїздили на фестиваль духовної музики в Хорватії. Духовна пісня, по суті, – це є друга молитва. У нас також дуже різноманітна програма народно-обрядових пісень. Наприклад, ми маємо у своєму репертуарі твори зимового циклу: пісні з вечорниць, колядки, щедрівки. Навесні виступаємо з концертами на Великодню тему... Я дуже щаслива, що ми маємо можливість показати наше мистецтво в Угорщині й відчути тепло спілкування між українською громадою та гостями з України і водночас кріпити культурний зв’язок між українцями та угорцями.
Відтак у міському парку історичної частини Будапешта неподалік майдану Шандора Петефі відбулося покладання вінків до меморіального знаку жертвам Голодомору. Коротку промову до присутніх виголосила Заступник Президента СКУ і Голова президії Європейського конгресу українців (ЕКУ) п. Ярослава Хортяні та представник Посольства України в Угорщині п. Михайло Юнґер.
Пані Ярослава подякувала усім присутнім за те, що вони прийшли вшанувати пам’ять невинних жертв: «Нам кажуть: забудьте свою історію. А ми заявляємо: ні, не забудемо! Нас переконують, що у Великий Голод не померло 10 мільйонів українців. А ми знаємо, що нас вводять в оману. Нам твердять, що жодного штучного голодомору не було, а трапився сезонний неврожай хліба. А ми знаємо: це був геноцид проти української нації. В одному з архіві недавно знайшли невеличкий документ. Причиною смерті людини названо: українець... Людей вбивали, голодом морили тільки за те, що вони були українці, які не корилися радянській владі, що українське село у тридцятих роках говорило українською мовою, тримало рідні традиції. Народ хотіли поставити на коліна. Але нікому це не вдалося. Нація відродилася і буде відроджуватися. Вороги України хотіли приховати правду, але це їм не вдалося зробити. У світі – від Угорщини до Канади й Австралії – знають про нашу біду і пам’ятають про жертви українського народу. Я кожного року дякую угорському парламенту за те, що 24 листопада 2003 року була одноголосно ухвалена резолюція, яка визнає геноцид українського народу під час голоду 1932-33 років. Вже 8 років пройшло з того часу, а угорські депутати ще й досі згадують, що вони зробили добру справу, виявивши солідарність з українським народом. Тим часом в Україні є ще сили, які намагаються притлумити народну пам’ять, приспати її. Але ті, хто зараз стоїть тут, продемонстрували справжній український патріотизм, сказавши рішуче «ні!» нашим недругам. Ми не забудемо про Голодомор і пам’ятатимемо про велику народну жертву. Прошу наших гостей запалити сьогодні дома свічку пам’яті».
Пан Михайло Юнґер підтвердив слова Голови ДОСУУ і ТУКУ Я.Хортяні: «Я згадую події восьмилітньої давності з почуттям величезної вдячності на адресу української громади в Угорщині, адже саме українська меншина зробила можливим ухвалення цього важливого рішення. Заслугу угорських українців у цьому сенсі дуже важко переоцінити. Але хочу сказати й інше. Була наполегливо продовжена робота щодо визнання голодомору в Україні і з боку міністерства закордонних справ України, наших 30 посольств у країнах світу, де вдалося досягти позитивного результату. У 2003 році на генеральній асамблеї ООН був прийнятий як неофіційний документ, що засуджує великий голод в Україні. Таке формулювання народилося через великий спротив російської сторони. Однак українська дипломатія продовжувала працювати над тим, щоб голод 1932-33 років був визнаний у світі саме як геноцид. І багато чого вдалося зробити. Більше 12 країн визнали цей голод геноцидом проти українського народу. Ще кілька країн визнали цю подію як велику трагедію українського народу. Більше того, парламентська асамблея Ради Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО засудили штучний голодомор. Але найвищу і дуже жорстку морально-правову оцінку, завдячуючи зусиллям української діаспори та дипломатії України, дав цим подіям європейський парламент у 2008 році, назвавши голодомор злочином проти людства. На жаль, більшого євродепутати не змогли зробити на той час, бо такою була політична реальність. Але це все одно дуже вагома оцінка, яка відображає геноцидну природу голодомору в Україні. Тому знаймо, пам’ятаймо і шануймо своє минуле, адже лише та нація має майбутнє, яка не зрікається власної історії. Ще раз дуже вдячний вам усім, що прийшли сьогодні на цей захід і дуже вдячний пані Ярославі за організацію вечора, тому що, крім всього іншого, совість у християнина, якої б він не був національності, має бути на першому місці. Отож запалімо, шановні гості, свічку пам’яті жертвам голодомору в Україні».

Василь ПЛОСКІНА