АРХІВ
ГРОМАДИ

№6(116)
листопад - грудень
2011 року

Інтерв’ю з Олександрою Корманьош, художнім керівником
Українського національного театру в Угорщині

– Пані Олександра, хочу привітати вас з чудовою виставою, яка тільки-що відбулася в рамках Фестивалю, і в зв’язку з цим попросити розповісти, як ви готувалися до нього. Чому була вибрана саме ця вистава, як проходили репетиції та добирався одяг акторів і декорації, адже ми знаємо, що цього року набагато менше коштів виділяється на проведення Фестивалю театрів національних меншин?
– Дякую за привітання.
Я би сказала, що цього року не те що набагато менше виділялося коштів, а виділили просто дуже смішну суму. Але, не зважаючи на це, не тільки наш український театр, але й інші національні театри, які працюють в Угорщині, дуже постаралися, і, з останніх сил, все-таки гідно вийшли на цей фестиваль і підготували прекрасні постановки.
А щодо нашої вистави, то, на жаль, в цьому році у нас нової постановки не було. Ви знаєте, що український театр в Угорщині створено в 2003 році, і в репертуарі театру є вже вісім вистав з золотого фонду української класики: до цього часу ми пройшли дожовтневий період, і надалі мені б хотілося перейти до післяжовтневого періоду – це, наприклад, Пантелеймон Куліш, можливо – Винниченко. Але це все буде залежати від того, які кошти ми отримаємо. Адже раніше в нас працював кураторіум і він виділяв нам кошти на постановку вистав на рідній мові. Наразі його вже немає, відбувається перехід під патронат Міністерства культури, але й там ще в бюджет кошти не закладені. Отже зі старих джерел фінансування ми уже не маємо, а з нових – ще не маємо. Але, як я вже сказала, виходимо з положення, як тільки можемо.
Відносно сьогоднішньої вистави: ця вистава в нашому репертуарі не нова – вона поставлена нами два роки тому. Але, оскільки, згідно умов Фестивалю театрів нацменшин, ми повинні виходити на фестивальний показ з тими виставами, які ще не показували в рамках Фестивалю, ми вирішили показати саме її. Ми вже сьомий раз беремо участь у фестивальній програмі «Аркус-фест», і вибрана нами цього року вистава – і весела, й ігрова, і невелика по тривалості, і вона легко сприймається глядачами. Вже виходячи з її назви – а це, в оригіналі, «Бой-баба» Квітки-Основ’яненка, проте ми її трошки усучаснили і назвали «Бой-жінка», або «Чого хоче жінка». Насправді це класична вистава, в якій піднімається вічна тема – сім’я, чоловік, жінка, ревнощі, які потім проходять і все повертається в своє русло.
Я дуже люблю цю виставу, тому що вона приносить мені задоволення – я, як ви бачили, там декілька разів перевдягаюся і граю різні ролі – і Настусі, і гусара, і циганки. Тобто тут є над чим працювати, це дуже хороший матеріал. Так само вважають і мої колеги. Що стосується костюмів – то можу сказати, що нам в цьому плані пощастило, оскільки Україна й Угорщина – це сусідні держави, і я маю добрі зв’язки із Закарпатським обласним театром, і з Мукачівським театром. Актори цих театрів працюють у нас уже не перший рік – це і Михайло Фіщенко, з яким ми взагалі створювали цей театр, потім до нас приєдналася Наталя Засухіна, потім – Станіслав Овдєєнко. В результаті сформувався  професійний кістяк нашого колективу, до якого, як ви знаєте, входять і багато наших українців, що проживають в Угорщині. За весь період існування до нашого театру було залучено десь біля 46 чоловік, а основний склад, з яким ми працюємо постійно, – це 12 чоловік, чотири з яких професіонали, а решта – музиканти, викладачі.
Ну і чому я сказала, що ми завдячуємо близькості України: дякуючи театрам Ужгородському, Мукачівському, костюми ми беремо у них на прокат. А оця декорація, яку ви сьогодні бачили, то ми її готували на саму нашу першу виставу, «Наталка Полтавка», ще 8 років тому назад. І ця картина на задньому плані потім довго в наших виставах не використовувалася, а зараз ми згадали про неї, і мені здається, що вона дуже вдало відіграла свою роль у сьогоднішній виставі. Крім того ми ще зробили декор українськими рушниками, тому що, ви розумієте, справжніх декорацій у нас як таких немає. Ну уявіть собі – будувати хату на сцені, возити матеріал це нам не під силу, у нас повинні бути дуже мобільні декорації, такі що ми могли б оперативно зібрати і розібрати, перевезти в машині, але щоб одночасно зберігалася і необхідна атмосфера вистави, і щоб зберігався український колорит, і дух епохи, і щоби це все відповідало історичній дійсності. Ну, ми й стараємося це все забезпечити, виходячи з наших можливостей.
Я ще раз хочу подякувати акторам, які приїжджають до нас з України – Михайлу Фіщенку, Наталії Засух іній та Станіславу Авдєєнку. Це ті люди, які, не зважаючи на всі складнощі та брак коштів – віддають всю свою душу, своє серце українській національній культурі, і допомагають нам тут працювати.