ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

20 лютого у рамках свята української культури в будайському готелі «Сент-Дьордь» відбулася виставка Владислава Найдьонова, вихідця з України, що переїхав на ПМЖ до Угорщини. Художника і його роботи гостям на правах співорганізатора заходу представила Я. Хортяні. Затим слово надали заслуженому художнику України Петру Фелдеші.
Він розповів гостям, що знайомий з мистецькою родиною Найдьонових багато років, особисто знав батька Владислава Володимира, теж художника. Пан Фелдеші відносить Владислава Найдьонова саме до закарпатської художньої школи, відомої далеко за межами рідного краю. «Я радий, що один із молодих представників закарпатського образотворчого мистецтва виставляється в Будапешті, демонструючи на своїх полотнах чудову красу, яка оточує нас», – сказав заслужений художник України Петро Фелдеші і побажав своєму колезі творчих успіхів і збільшення мистецького доробку.
У свою чергу Владислав Найдьонов подякував за напутні слова а також висловив вдячність українській громаді та посольству України в Угорщині за організацію його персональної виставки, так само – численним гостям.
Той, хто знайомий зі творчою біографією художника, не міг не помітити, що пан Владислав спочатку займався живописом як аматор. І лише після переїзду до Угорщини він зрозумів, що малювання в його житті означає набагато більше, ніж просто хобі.

– Коли Ви вперше зрозуміли, що пензлі, мольберт і фарби не залишають Вас байдужим?
– Це, мабуть, почалося ще в ранньому дитинстві. До того ж я хотів брати приклад з батька, і тому тягнувся до малювання. У мене була охота до цього, хоча систематично працювати над полотнами я почав лише після 20-літнього віку.
– А коли прийшло відчуття професійної впевненості?
– Непросте запитання, бо 5 років тому мені здавалося, що я чогось досяг у творчому розвитку, але малюючи мало не щодня, таки зрозумів, що сьогодні в мене щось виходить краще, ніж, скажімо, вчора. Тому я вважаю, що художник і взагалі майстер своєї справи вчиться творчому ремеслу послідовно і лише з віком набуває якісно нових рис у своїй професії за умови, що багато має зроблених робіт.
– Яким є Ваш улюблений жанр?
– Я себе не обмежую рамками якогось одного різновиду живопису. Але якщо дивитися на статистику, то слід назвати на першому місці пейзаж.
– А чому саме він?
– Річ у тім, що пейзаж чи образно кажучи справжні картини природи найчастіше впадають нам в око. І в практичному плані не складає проблем для художника влаштуватися десь на лоні природи і працювати. Не потрібно себе особливо налаштовувати, бо ж природа вона, зазвичай, завжди милує людське око.
– Хто з художників слугує Вам за приклад, тобто кого б могли наректи своїм першим вчителем?
– Мабуть, передусім я міг би назвати свого рідного батька Володимира Найдьонова. Перші мої роботи були виконані саме під його керівництвом.
– А чи могли б Ви назвати якісь відмінності стилів угорської та української художніх шкіл?
– Я б сказав трохи загально, без заглиблення в мистецький аналіз: те, що красиво, те красиво, не дивлячись на жанри і стилі.
– Скільки часу йде на виготовлення однієї картини?
– Це по-різному трапляється. Буває, коли працюєш у кілька підходів, підмальовуєш, удосконалюєш... А деколи так гарно лягають фарби на полотно, приходить таке сильне натхнення, що завершуєш непогано роботу і за один раз.
– Як знаходите сюжети для пейзажів?
– Це знов-таки по-різному відбувається. Іноді намалював щось, воно тобі сподобалося, і тому хочеться повторити, відшукавши те попереднє місце. Але жодного разу в художника не виходять дві одинакові картини.
– Дякую за розмову!

Василь Плоскіна