ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Шевченківський національний заповідник (місто Канів, Черкаської обл.) – створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР  №287 від 21.11.1989 р. на базі існуючого Канівського державного музею-заповідника Т.Г.Шевченка з метою дбайливого збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м.Каневі.  До складу Заповідника входять пам’ятки (об’єкти)  культурної спадщини українського народу, що становлять значну історичну і культурну цінність та органічно пов’язані з Шевченковою могилою в один меморіальний комплекс.
Заповідник об’єднує  території історико-культурного та природно-заповідного фонду  загальною площею 45 га. На його території знаходяться  пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Т.Г.Шевченка (1939 р., скульптор М.Манізер, архітектор Є.Левінсон); Державний музей Т.Г.Шевченка (1933-37, 1939; арх. В.Кричевський, П.Костирко); Могила І. Ядловського, довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу (1884 - 1933 рр..); Багатошарове поселення Пилипенкова гора. Біля музею розташовані чавунний пам’ятник-хрест, що стояв на Шевченковій могилі (1884- 1923;  академік архітектури В.Сичугов), та чавунний пам’ятник-погруддя, встановлений 1923 (скульптор  К.Терещенко).  Неподалік від могили Шевченка знаходиться пам’ятний знак на місці самоспалення українського патріота з м.Калуша О.Гірника (1912-78).З 2004 року засновано премію імені Олекси Гірника. 18 січня 2007 року указом Президента України (N28/2007) О.Гірнику присвоєно звання Героя України (посмертно). 21 січня 2009 року відкрито пам`ятний знак на місці самоспалення О.Гірника (скульптор Адріан Балог, м.Київ). До складу Заповідника входить перший народний музей Шевченка – “Тарасова світлиця” (1884; демонтований 1936 у зв’язку з будівництвом сучасного музею; відтворений 1989-91, відповідно до постанови Ради Міністрів України від 13.11.1987 №372 “Про додаткові заходи по благоустрою місць, пов’язаних з життям і діяльністю Т.Шевченка”) та паркові комплекси: парк, закладений поряд з могилою Кобзаря в 60-х рр.  ХХ ст. з нагоди 100-річчя з дня смерті та 150-річчя від дня народження поета.   На території нижнього парку споруджено пам’ятний знак українському гетьману І.Підкові (2007; скульптор П.Кулик, архітектори В.Блисюк, К.Малярчук, І.Ренькас), страченому у Львові, а пізніше перевезеному та похованому у Канівському монастирі.
Серед меморіальних дерев на Тарасовій горі – три дуби, посаджені нащадками  Т.Шевченка  1914 з нагоди 100-річчя від дня народження поета,  верба, посаджена в 1970-х з гілки Шевченкової верби (м. Форт Шевченка, Республіка Казахстан),  вишні з могили грузинського поета І.Чавчавадзе, яблуні  сорту „Пам’ять Шевченка”, виведеного  професором  С.Черненком 1929 (м.Мічурінськ), посаджені  1954  тощо.
Комплекс Шевченківського національного заповідника розташований на Чернечій горі (Тарасовій) горі, неподалік від Дніпра, в районі всесвітньо відомих Канівських дислокацій, які є не лише геологічною пам’яткою, а й пам’яткою природи. Вони являють собою унікальну структуру, що відображається в своєрідному рельєфі і носить назву “Канівські гори”. Більшість гряд має  власні назви, зокрема “Чернеча гора”, і є  особливо цінними геологічними і ландшафтними об’єктами. Історія Чернечої гори сягає глибини тисячоліть. Документи підтверджують існування тут в 11 ст.  стародавнього Свято-Успенського Канівського монастиря,  в якому знайшли вічний спочинок українські гетьмани І.Підкова, Я.Шах, С.Кішка.  1701-03  тут  зведено дерев’яну козацьку церкву Покрова Пресвятої Богородиці.
Канівські гори зачарували   Шевченка, коли  влітку 1859  він плив вниз по Дніпру у с. Прохорівку на Михайлову гору до свого приятеля, вченого М.Максимовича. Саме про них він писав троюрідному брату Варфоломію: „...мені і вдень і вночі сниться ота благодать над Дніпром...”.
Історія  Тарасової гори починається після поховання на ній Шевченка  з 22 травня 1861. Вибір місця поховання пов’язаний з бажанням  поета оселитися  в Україні, на дніпрових горах. Територія навколо могили Шевченка належала Канівській міській думі, з 29 грудня 1869   – надана в оренду Варфоломію Шевченку (1821 - 1892), а пізніше  викуплена ним. Після смерті В.Шевченка могила поета довгий час знаходилась під опікою   київської Старої Громади. Перші охоронці Національної Святині усвідомлювали унікальність цього місця і заклали підвалини пам’яткоохоронної справи.
Спочатку могила мала вигляд кургану на зразок козацької, насипаного місцевими жителями та селянами із сусідніх сіл за ініціативою Г.Честахівського. Ії обдернували і  встановили дубовий хрест, який простояв до осені 1882.  1867 -68  під керівництвом В.Шевченка проходять роботи по благоустрою могили, яка набула вигляду двоярусної, обкладеної камінням.
В липні 1884 на кошти В.Тарновського-молодшого та кошти, зібрані Старою Громадою,  замість дерев’яного хреста  встановлено чавунний пам’ятник-хрест (висота більше шести метрів, вага понад 250 пудів) та   збудовано хату, в одній половині якої жив сторож І.Ядловський, а в другій організовано перший народний музей Шевченка – „Тарасову світлицю”.  З 19 ст.  могила   стала місцем паломництва, у різні роки її відвідали М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький, П.Чубинський, брати О. та  М.Лазаревські, П.Куліш, І.Сошенко, М.Чалий, Леся Українка, О.Кобилянська, родина Старицьких та родина М.Лисенка, Лесь Курбас, Марко Вовчок, М.Заньковецька, В.Стефаник. Схилили своє чоло над могилою українського поета французький письменник Е.Дюран, російські письменники І.Бунін, М.Лєсков, Г.Мачтет та багато ін.  Свідченням їхнього перебування є багаточисельні записи на сторінках унікального документа – „Книги вражень”, а також  дарунки, якими вони наповнювали  „Тарасову світлицю”.
У квітні 1923  Канівський районний з’їзд Комітетів незаможних селян ухвалив порушити клопотання перед центральними органами влади про заміну хреста, який 39 років простояв на могилі Шевченка,  погруддям. Новий пам’ятник відкрито 1 липня 1923.
З 1918 могилою починає опікуватись держава -   Рішенням Ради Міністрів УНР  від 10 червня 1918 могилу Т.Шевченка  визнано національною власністю. С.Петлюрою, Головою Київської губерніальної народної управи, та В.Королівом-Старим, уповноваженим Губерніальної Управи по догляду над Могилою Т.Г.Шевченка, розроблено законопроект про могилу Шевченка, який так і не був утілений в життя.