ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Як ми вже вказували, у Тараса було два рідних брати ‒ Микита (старший) та Йосип ‒ молодший, а також п’ятеро сестер ‒ Катерина, Ярина й три Марії (одна з яких померла у дитячому віці). Як свідчать дослідники та родичі, від братів Микити та Йосипа і двох сестер ‒ Катерини і Ярини залишилися прямі нащадки.
Особливе ставлення Тараса було до своєї старшої сестри Катерини. Так, саме Катерині Тарас Шевченко зобов’язаний найкращими враженнями від свого важкого дитинства. Завдячуючи матері й своїй сестрі, Тарас відчув тепло материнського серця. Скільки ж треба було маленькому Тарасику придивлятися, думати й відчувати, жити материнськими і сестриними думами, щоб серце жіноче пізнати до дна. В жіночих образах, створених Шевченком ми бачимо зворушливе відображення незабутніх спогадів про Матір і Сестру.
Катерина мала особливий вплив на малого Тараса і коли була дома, і коли перебралася до Зеленої Діброви, вийшовши заміж. Вона згадувала, що Тарас дуже часто манівцями, попід дібровою, та через Гарбузів Яр, та через левади, та між могилками ‒ прибігав до неї душею обігрітися. Адже після смерті матері для дев’ятирічного хлопчика більш близької людини, ніж Катерина, не було на цьому світі.

Добираючись до Зеленої Діброви, Тарас піднімався на козацькі високі могили, де він ставав ближчим до Бога і вічності. Ці враження залишилися з ним на все життя. Про них він згадував і в холодній Північній Пальмирі, і у степах Казахстану, на Аралі і Каспії.
Є на Черкащині у Корсунь-Шевченківському районі пам’ятник Матері. Можливо, це один з небагатьох справді народних обелісків, які утверджують одвічну шану нашим предкам. А Зелена Діброва сьогодні створює пам’ятник Сестрі ‒ старшій сестрі Кобзаря.
У 1845 році Тарас Шевченко, будучи вже вільним, відвідав свою Керелівку. На нього гнітюче враження справили нужденність, безправність, страшенні злидні своїх рідних. Вони дивилися на свого брата як на поміщика. Під цими враженнями народжується його геніальна, наповнена закликами гострить сокиру, поезія.
Сьогодні родинне дерево Шевченка розрослося по всій Україні. Найбільш згуртованими є родина Красицьких ‒ родичів Кобзаря за сестрою Катериною.
А ще в Моринцях, Шевченковому, Будищах сьогодні діє унікальний Національний заповідник "Батьківщина Шевченка". Саме тут відтворені батьківські хати Поета, бережно зберігаються хата дяка, в якій навчався грамоті малий Тарас, маєток пана Енгельгарда, де він служив козачком, віковічні липи, в дуплах яких Шевченко ховав свої перші малюнки. Тут, у Шевченковому, діє прекрасний музей Кобзаря, в якому представлений і його рід, бережно представлено все те, що відноситься до дитинства Генія.
У 1853 році, перебуваючи на засланні на Мангишлаці, він напише: "Вне моей милой родины я воображал еѐ такою, какой видел в детстве: прекрасною, грандиозною, а о нравах еѐ молчаливых обитателей я составил уже свои понятия, гармонируя их…".

І на кінець, головне, щоб ми згадували Кобзаря не лише у березневі дні, а вміли його чути завжди. Читаєш його твори нині ‒ і ніби про нас, сьогочасних. Чи почуємо, чи обнімемось?