ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Тиша – мова, якою Бог промовляє до людини. Натомість вона лякає нас, і ми тікаємо від неї, вигадуючи найрізноманітніші дрібниці, аби тільки не бути в тиші чи наодинці. Наш розум продукує безліч думок, запитань, поглинаючи у великих кількостях зовнішню інформацію. І немає спину цьому внутрішньому коловоротові.
Звичайно, від буденності нікуди не дінешся і не заховаєшся від щоденних проблем. Хочеться, аби про тебе піклувались, є потреба в стабільності і відчутті бути потрібним. І що робити, коли стається не зовсім так, як ми собі гадали? Спочатку з’являється невдоволення собою чи обставинами, а дехто навіть стає агресивним у поводженні зі своїм оточенням. Є й інші не менш «приємні» почуття: стрес, злоба, страх, розпач перед власним безсиллям чи невідомим. Ці демони женуть нас у хащі безпорадності, паралізують волю і перетворюють наше життя на справжній хаос.
У такі хвилини інтуїтивно шукаєш помочі. Є потреба у розмові, простому спілкуванні. Але й бесіда буває різною, як і самі співрозмовники. Інше питання: чи отримаєш ти від таких зустрічей довгоочікуване полегшення?
Не треба боятися тиші, бо насправді це – скарб неоціненний. А знайти співрозмовника доброго, чуйного, без лихих намірів, не пустобреха, незлобивого, позбавленого почуття заздрості, не зловтішного, непразднослова, не корисливого у малому й великому наразі нелегко. От і блукаєш поміж людей, як в пустелі, іноді аж волати хочеться з розпуки. До кого звертатися у скрутний час і лиху годину? Стукаєш у чужі серця. Але ніхто не чує тебе, немов поглухли усі геть. Проте шукаєш далі однодумців, і таки знаходиш їх. Неймовірна радість охоплює людину. Нехай вона і не зрозуміє тебе до кінця, але бодай вислухає.
Немов величезний тягар звалюється з плечей, адже тебе почули! Ти не самотній на цім світі. Уміння вислухати іншого – неабиякий дар, справжнє мистецтво. Можна багато слухати, але ніц не розуміти. Адже чути – це розуміти, про що власне йдеться. Можна лише слухати, а можна слухати і чути. Не даремно кажуть мудрі люди: «Щоб навчитися говорити, нам треба три роки. Щоб навчитися чути іншого, часом знадобиться і ціле життя».
Але чи варто на це витрачати так багато часу, якщо від природи не закладено цього дару в людині?
Свята Тереза навчає: «Ти принесеш вогонь у цей світ, коли будеш тим, ким маєш бути».
Горе, війна, біль нерідко походженням своїм зобов’язані твердосердним людям, що мінять свою фарисейську подобу сотні разів, бо в основу свого єства ставлять зло. У Наслідуванні Христа знаходимо таку думку: «Хто веде тяжку боротьбу, як не той, хто змагається побороти себе самого?» Дуже правдиві слова.
Трагічні події в Україні ще раз показали, яким жорстоким може бути зло само по собі. Дух наживи зробив владу глухою, черствою, рабою тьми. Найвища посадова особа та інші високопосадовці стають злодіями, тиранами, вбивцями. Для них крахом є втрата багатства і влади як найвищих у їхньому розумінні цінностей, тому вони за логікою розбійників і катів проливають ріки невинної крові, щоб утримати все це у своїх руках. У них є переконання непідсудності людському суду і Божому. Але кого вони намагаються обдурити?
Тільки Творець дає життя людині і лише з Його волі воно може бути забране. Замахуючись на життя іншої людини, яка не вчинила жодного тяжкого злочину проти громади і не маючи на те повноважень високого суду, ми скасовуємо Божі і людські закони, підміняючи собою Боже правосуддя.
Яке право має людина замахуватися на життя свого брата? Виправдання тому, що в них може бути різне розуміння соціальних та духовних цінностей, розбіжність позицій і поглядів на ті чи інші аспекти життя не можуть бути взяті до обліку. Все це другорядні речі, бо є щось цінніше за них – те що робить нас рівними без жодного винятку. Всі ми є діти Бога живого і створені на Його подобу.
Благочинність і святість не успадковуються і не даються людині від народження. Християни намагаються зробити своє життя більш досконалим через нелегку працю духовного поступу, коли пріоритетом стають не земні цінності, а Бог, що є Любов, найвище добро і моральні чесноти.
Злими і жорстокими теж не народжуються. Ними стають через внутрішній вибір, стаючи на бік занепалого янгола, бо він хотів бути вищим од Бога. У диявола своя наука – він дбає про незгоду і розбрат між людьми, розв’язання воєн, занепад моралі, зубожіння душ.
Твердосердні люди мають безліч фальшивих масок. Нині вони надягають на себе машкару агресора, руйнівника. Вчора вони були малопримітні людці, про яких ніхто ніколи не чув, суспільство відмовилося від їхніх послуг, оскільки були інші соціальні запити, ще вчора їхні професії скасовували за непотрібністю, а ідеї не мали жодної підтримки. Вчорашні невдахи затаїли образу на своїх кривдників, а прийшовши до влади, вирішили нагадати про себе у зухвалий і злочинний спосіб, щойно така можливість з’явилася – один вирішив придушити Майдан, інший розв’язав війну проти України. Обоє вхопилися за меча, від нього ж вони і загинуть.
Ісус Христос через церкву закликає нас до миру. Чому вистояла наша церква? У важкі часи останніх двох тисячоліть вона була на боці добра, правди і справедливості. Хто йде вслід за мною, той не ходить у темноті, каже Господь. Слава Всевишньому, мільйони пішли за Божим покликом, зірвавши чергову личину диявола – перебороли страх і повстали проти темряви злочинних властей. Свобода вільного духу поборола страх: так народилася Українська Революція Гідності, другий Майдан.
На жаль, пролилася кров невинних жертв... Після першої Небесної Сотні з’явилася друга. Після скинення режиму Януковича Росія анексувала український Крим і роздмухує сепаратизм. Боляче спостерігати, як православні батюшки Московського патріархату стають на бік окупантів і терористів. Тим часом у Криму окупаційна влада виганяє з власних храмів наших братів-християн УПЦ КП, знущається над українським населенням півострова і переслідує кримських татар, які, самі утиснені, пускають у свої мусульманські мечеті християн служити Божі літургії.
І біль відчуваєш, і радість велику за це людське єднання і спротив неправді. Величезні кошті – 3,5 млрд. доларів обертає Кремль на поширення інформаційної брехні про Україну. Але мало хто у світі вірить цим фальсифікаціям. Для того, щоб світ дізнався істинну правду, не потрібно викидати стільки нафтодоларів. Правда – вона проста в своїй основі і не потребує пропагандистських прикрас, тому об’єктивно Україна вже перемогла. Насправді це нас бояться наші недруги, бо на боці неправедних ніколи не засяє правда істини. Під час великоднього посту монахи-старці з грецького Афону наклали анафему на паліїв війни у Росії, і серед них багато ієрархів, починаючи з патріарха Кирила, Московського патріархату. А виголосив цю багаторазово повторювану анафему один достойний монах-росіянин з Афону.
Як не згадати при цьому слова Божого Письма: «Те, що я дав, я можу відібрати і знову дати, коли мені сподобається. Якщо дам, то воно моє єсть, а коли відберу, то твого я не взяв, бо мій є всякий добрий дарунок і всякий святий дар». (Як. 1,17).
«Коли зішлю на тебе яку тяготу або яку прикрість, не ремствуй і не впадай на дусі; я можу скоренько пільгу дати і всю тяготу перемінити в радість. Навпаки, вважай це за єдину радість, що я не щаджу і боляче б’ю тебе. Як Отець полюбив мене, так і я вас люблю (Ів. 15, 9).
«Сказав я своїм любим ученикам. А вже ж не на дочасні радощі я їх післав, але на завзяту боротьбу, не на шанобу, а на зневаги, не на безділля, а на працю, не на впокій, а на терпеливе зібрання рясних овочів. Затям собі, мій сину, ці слова!»
Загартованість духа, переоцінка цінностей, усвідомлення себе як вільної людини – унікальна і велика перемога. Поведінка українців приголомшила світ. Сльози відчаю, щирі серця, простота духа, терпеливість – саме такими рисами можуть гордитися сотні тисяч та мільйонів наших братів і сестер в Україні. Як блукаючий по пустелі ізраїльський народ Бог привів до Обіцяної землі, так і наш знедолений, зранений, пошматований народ веде до кращого. У цій дорозі люди повинні змінитися. Не треба боятись майбутнього, адже Бог вже там.
Кардинал Любомир Гузар сказав дуже точні слова: «Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити».
Носіями спокою, миру, любові на землі є Церква. Як Божа установа вона проповідує добро; роль її навчати і виховувати охрещених вірних. Це дає разючі плоди. Як зазначалося на одному з єпископських соборів, церква не є політичний організм, однак вона покликана служити суспільству, будучи його повноправною частиною. Її завдання – бути з народом у служінні, зокрема в терпінні. Перед нею є відповідальність за вірних, за людей доброї волі, підкреслюється у підсумковому документі цієї зустрічі.
Відомий і такий вислів ієрархів УГКЦ: «Коли законом стає несправедливість, справедливість сама стає законом».
Папа Франциск, говорячи про долю нашої землі, зазначив: «Дорогі брати і сестри, прошу вас і далі молитися за Україну. Закликаючи всі складові частини країни працювати над подоланням непорозумінь і спільно будувати майбутнє держави, звертаюся до міжнародної спільноти з палким закликом підтримати кожну ініциативу на користь діалогу та злагоди». (Джерело6 «Ангел Господній», неділя 2 березня).
Совість у свій час озветься до кожного із нас. Можна закрити очі, прикинувшись сліпим, і закрити вуха, вдаючи з себе глухого, та сумління не приспиш: рано чи пізно воно дасть про себе знати.
Звертаємось до милосердного Бога і Пресвятої Діви-Марії не полишати український народ у лиху годину. Де Бог, там і буде перемога. З нами Бог був, є і буде!
Слава Богу!
Слава Україні!
Героям слава!

МОЛИТВА ЗА ВІТЧИЗНУ

Небесний Отче, зглянься на мій народ, який хоче прославляти Твоє святе ім’я у вільній Українській державі. Бо на мою Вітчизну зараз напали чужинці і плюндрують її розкольники-перевертні, які не дбають про свій народ.
Всемогутній Боже, Отче народів! У покорі серця молю Тебе: не допусти, Господи, щоб злоба ворогів коли-небудь принесла перемогу над вірним Тобі українським народом.
Всемогутній Отче неба і землі! Не прошу на ворогів нашого народу кари, але благаю Тебе, справедливий Отче народів, змети зухвальство і нахабність недругів та ворогів наших. Амінь.

Марія ВТЕРКОВСЬКА,
релігієзнавець, психолог