ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

В рамках святкування Дня матері, яке пройшло 5 травня в приміщенні Центру української культури та документації, відбувся доброчинний концерт гурту «Марініта» з Харкова на підтримку України проти російської агресії під назвою «Мистецтво толерантності». Концерт був спрямований на те, щоб показати, що Україна – це багатонаціональна країна, і нації, які її населяють, можуть жити дружньо, у взаємоповазі, збагачуючи культуру один одного.
На початку концерту правозахисник з Харкова Борис Захаров, який під час революції в Україні був координатором харківського Євромайдану, розповів про перебіг революційних подій та коротко охарактеризував мету проекту гурту «Марініта» під назвою «Мистецтво толерантності», яке має три напрямки, але – головне – показує терпимість щодо представників усіх національностей як в Україні, так і в Європі.
До складу гурту входять співачка, піаністка та композитор Марина Захарова, яка пише як оригінальні твори, так і обробки народних пісень, гітарист Ференц Бернат та перкусист Орхан Агабейлі. Автором текстів до багатьох пісень, написаних для гурту «Марініта» є Борис Захаров.
Під час концерту у Будапешті прозвучали власні твори колективу в стилі етно-джаз та обробки народної музики України, Угорщини, Іспанії, Ізраїлю, Азербайджану. Пісні виконувалися на оригінальній мові цих країн.
Виступ «Марініти» був з великим захопленням сприйнятий публікою. Чудовий голос Марини Захарової просто зачарував глядачів у залі, адже співачка блискуче володіє голосом та інструментом, має барвисту етнічну манеру співу, легко і природньо використовує складні ритми, притаманні близькосхідній, тюркській, балканській та ромській традиціям. Музика Марини Захарової – це органічне поєднання різних фольклорних традицій із джазовою та академічною музикою.
Додамо, що Марина виступала з концертами в Україні, США, Європі та Ізраїлі, як у складі гуртів «Anno Domini» і «Марініта», так і з сольною програмою. Також брала участь у багатьох міжнародних фестивалях.

Ми попросили Марину Захарову коротко розповісти про себе, про гурт «Марініта» та про його репертуар.
– Наш гурт було створено ще в 1999 році, тоді він мав назву «Anno Domini». До його складу за період існування входили різні музиканти. Музичним напрямком спочатку був фольк-рок, потім ми дуже захопилися джазовою музикою. Це захоплення так і залишилося до сьогоднішнього дня, і ми часто беремо участь у фестивалях джазової та етнічної музики. Під назвою «Anno Domini» ми виступали десять років. Але, оскільки я почала багато виступати із сольними концертами, то використовувати назву гурту стало не зовсім доречно, адже люди думали, що «Аnnо» – то моє ім’я, а «Domini» – прізвище. Тому, оскільки моє ім’я Марина, то ми вирішили назвати наш гурт «Марініта». Крім того до нашого репертуару входить багато юдейсько-іспанських пісень, які виконуються мовою Ладіно, тому я думаю, що назва гурту є цьому співзвучною.
– Чому ваш проект має назву «Мистецтво толерантності»?
– Ми взяли участь у проекті під назвою «Мистецтво толерантності», оскільки наша музика є дійсно прикладом толерантності в мистецтві – це поєднання різних етнічних традицій і різних стилістичних напрямків. Ми використовуємо фольклорні традиції української, угорської, азербайджанської, ромської, єврейської музики, може трохи є вплив і арабської музики.
– Крім обробок народних пісень, ви пишете й власні композиції для гурту «Марініта». Звідки цей нахил до східної мелодики?
– Ну, в цьому, напевне, першопричиною є наше родинне коріння, тому що у нас намішано багато різної крові – наприклад в мені є і єврейська кров, і мусульманська – дід мій з Ірану, а в мого чоловіка, який пише для наших пісень тексти, крім єврейського, є й турецьке коріння. Тому, я думаю, що наші творчі вподобання починаються на генетичному рівні. Друга складова – це й інтерес до іншої культури. Ми, наприклад, багато слухаємо ізраїльської, азербайджанської, татарської музики, і це, відповідно, впливає на нашу творчість. Крім того, кожен учасник нашого колективу привносить частку своєї культури.
– Чи виконуєте ви й українську музику?
– Тільки в опосередкованому вигляді. Тобто я, наприклад, дуже люблю брати якісь оригінальні мелодії і робити свої аранжування, і в нашому виконанні вони вже звучать з іншим забарвленням.
– А де ви навчалися?
– Я навчалася в Харківській консерваторії. В цьому ж музичному закладі вчилися в різні роки і Ференц Бернат, і Орхан Агабейлі. З Ференцом під час навчання ми не були особисто знайомі, проте мали спільних друзів і знайомих. Коли Ференц взимку минулого року приїхав до Харкова, ми зустрілися і вирішили спробувати грати разом. Таким складом ми вже виступаємо більше року.
– Яка музика звучала сьогодні?
На сьогоднішньому концерті звучали юдейсько-іспанські пісні, точніше пісні сефардської культури, у нашому аранжуванні. Це культура євреїв, які жили в Іспанії до кінця XV сторіччя. Після 1492 року, коли правляче королівське подружжя Фердинанд ІІ Арагонський та Ізабелла І Кастильська підписали так званий «Альгамбрський декрет», також відомий як Гранадський едикт чи Едикт про вигнання, згідно з яким всі євреї Іспанії повинні були в тримісячний термін або перейти у християнську віру, або залишити межі країни, євреї були вимушені покинути Іспанію і розселитися по інших країнах. Вони переселилися, наприклад, до північної Африки, південної Франції, Туреччини, Греції, на Балкани. Мова, якою вони розмовляли, називалася «Ладіно». Вона дуже схожа на іспанську, але все ж таки має інакший колорит. На жаль, вона майже не збереглася, хіба що в піснях. Думаю, що в побуті нею розмовляє зовсім небагато людей. Тому вважаю дуже важливим популяризувати пісні цією мовою, адже на території Європи завжди більш розповсюдженою була культура мови Ідиш, аніж Ладіно.
Крім цього, на концерті прозвучало декілька наших власних композицій, наприклад «На орнаменті Сході» та «Ханаан» на поезії Бориса Захарова.
Загалом сьогодні ми зіграли невеличку частину з нашого репертуару. У нас є ще дуже багато пісень – зокрема і ромські, і азербайджанські. Я думаю, що така музика залишається завжди актуальною, адже на збереження і популяризацію фольклорних традицій існують різні погляди. Наприклад, фахівці, які вивчають фольклор у «чистому» вигляді, іноді виступають за збереження його в такому ж «музейному» варіанті, що, безперечно, є дуже важливим. Це дозволяє донести до нащадків культуру в її первісному вигляді. Але, з іншого боку, якщо самому поглинати культури інших народів і, одночасно, привносити частку своєї культури до світової культурної скарбниці, то це відкриває нові культурні обрії, і завдяки цьому весь світ може дізнатися про культуру України.

* * *

6 травня концерт “Мистецтво толерантності” з великим успіхом пройшов у місті Ваці. Того вечора зал міського будинку культури був переповнений. Серед почесних гостей заходу були депутати міскої ради Янош Бот, Жолт Кіш, Агнеш Ковач, Еріка Катона, Золтан Якаб. Серед інших гостей на концерт також завітали директор музичної школи у Ваці, директор будинку культури, голова і члени національного словацького самоврядування Вацу та ін.
Звичайно, що й українці національного самоврядування м. Вац були горді, що Україна була представлена на міській сцені як високим народним мистецтвом, так і взірцевою музичною класикою, демонструючи широкий спектр культурної палітри нашої історичної Батьківщини. Виступи гостей були напрочуд вдалими і публіка нагородила їх швалом гучних оплесків.
Крім того, успішні концерти “Марініти” пройшли і в інших містах Угорщини – 4 травня у Варпалоті та 6 червня в Комаромі.

Ігор Шипайло