З приєднанням Італії у 1937 року до так званого “Антикомінтернівського пакту” договір було фактично порушено. 8 листопада 1937 року Радянський уряд заявив в зв’язку з цим протест. Цей договір між фашистською Італією та сталінським СРСР формально діяв до 22 червня 1941 року, коли націонал-соціалістична Німеччина та фашистська Італія напали на свого союзника СРСР. (Дипломатический словарь. М. : Наука, 1986. – с.186)
Протягом всього існування фашистського режиму проявлялося соціалістичне минуле Беніто Муссоліні. В своїй основній ідеологічній праці “Доктрина фашизму” Беніто Муссоліні писав: “Живий досвід я зберіг від однієї доктрини, саме соціалізму, за час 1903/4 років до зими 1914 року біля десяти років. У цьому досвіді я навчився і підпорядковуватися, і керувати, але він не представляв собою досвіду доктринального. І в той період моя доктрина була доктриною дії. З 1905 року не існувало більше єдиної, всіма визнаної соціалістичної доктрини. Тоді в Німеччині розпочався ревізіоністський рух з Бернштейном на чолі, а за контрастом в зміні тенденцій, виник ліво-революційних рух, який в Італії не пішов далі слів, між тим, як в російському соціалізмі він став прелюдією більшовизму.” Тобто можна впевнено говорити, що Беніто Муссоліні, як і Володимир Ленін творчо розвинув соціалістичні ідеї, що в Італії отримали форму фашизму, а в Росії більшовизму.
Після вторгнення гітлерівської Німеччини на територію підконтрольну СРСР Й.Сталін у своїй доповіді 6 листопада 1941 року на засіданні Московської Ради депутатів трудящих з партійними та громадськими організаціями на честь 24-ї річниці Жовтневої соціалістичної революції заявив наступне: “Немецких захватчиков, т.е. гитлеровцев, у нас обычно называют фашистами. Гитлеровцы, оказывается, считают это неправильным и упорно продолжают называть себя “национал-социалистами”. Следовательно немцы хотят уверить нас, что партия гитлеровцев, партия немецких захватчиков, грабящая Европу и организовавшая злодейское нападение на наше социалистическое государство, является партией социалистической. Возможно ли это? Что может быть общего между социализмом и гитлеровскими озверелыми захватчиками, грабящими и угнетающими народы Европы?
Можно ли считать гитлеровцев националистами? Нет, нельзя. На самом деле гитлеровцы являются теперь не националистами, а империалистами. Пока гитлеровцы занимались собиранием немецких земель и воссоединением Рейнской области, Австрии и т.п., их можно было с известным основанием считать националистами. Но после того, как они захватили чужие территории и поработили европейские нации – чехов, словаков, поляков, норвежцев, датчан, голландцев, бельгийцев, французов, сербов, греков, украинцев, белорусов, прибалтов и т.д. и стали добиваться мирового господства, гитлеровская партия перестала быть националистической, ибо она с этого момента стала партией империалистической, захватнической, угнетательской.
Партия гитлеровцев есть партия империалистов, притом наиболее хищнических и разбойничьих империалистов среди всех империалистов мира.
Можно ли считать гитлеровцев социалистами? Нет, нельзя. На самом деле гитлеровцы являются заклятыми врагами социализма, злейшими реакционерами и черносотенцами, лишившими рабочий класс и народы Европы элементарных демократических свобод. Чтобы прикрыть свою реакционно-черносотенную сущность, гитлеровцы ругают англо-американский внутренний режим плутократическим режимом. Но в Англии и США имеются элементарные демократические свободы, существуют профсоюзы рабочих и служащих существуют рабочие партии, существует парламент, а в Германии при гитлеровском режиме уничтожены все эти институты. Стоит только сопоставить эти два ряда фактов, чтобы понять реакционную сущность гитлеровского режима и всю фальшь болтовни немецких фашистов об англо-американском плутократическом режиме. По сути дела, гитлеровский режим является копией того реакционного режима, который существовал в России при царизме.” (Й.Сталин. О Великой отечественной войне Советского Союза. – М.: Издательство ОГИЗ государственное издательство политической литературы, 1946. – с.25-26).
В цьому виступі Й.Сталін дає зрозуміти, що він спокійно ставиться до окупації гітлерівською Німеччиною Рейнської області та Австрії. Критикуючи націонал-соціалістичну Німеччину за відсутність демократичних свобод, ці ж самі критичні зауваження, тільки більшою мірою, можна висунути і до сталінського СРСР. У цьому виступі яскраво проглядається намір Й.Сталіна знайти підтримку в капіталістичних країн США та Великобританії.
Саме в цей час на початку Другої світової війни керівництво СРСР таємно домовилося між собою віддати А.Гітлеру частину територій, які входили до складу Радянського Союзу. По справі Л.Берії у 1953 році на 15 років було засуджено начальника відділу “C” МДБ СРСР у 1946 році Павла Судоплатова, який здійснив терористичний стосовно Провідника Організації Українських Націоналістів Є.Коновальця та організатора вбивства на одного з засновників СРСР та Червоної Армії Льва Троцького. Одне зі звинувачень, які були висунуті Павлу Судоплатову звучало так: “Таємна змова з Берією для досягнення сепаратного миру з гітлерівською Німеччиною у 1941 році та усунення радянського уряду ”.

Павло Судоплатов у своїх спогадах “Спецоперации Лубянка и Кремль 1930-1950 годы на с.606-608” подає свою частково розсекречену записку:
Совершенно секретно
“ В Совет Министров Союза ССР
Докладываю о следующем известном мне факте.
Через несколько дней после вероломного нападения фашистской Германии на СССР, примерно числа 25-27 июня 1941 года, я был вызван в служебный кабинет бывшего тогда Народного Комиссара Внутренних Дел СССР Берия.
Берия сказал мне, что есть решение Советского правительства, согласно которому необходимо неофициальным путем выяснить на каких условиях Германия согласится прекратить войну против СССР и приостоновит наступление немецко-фашистских войск. Берия об’яснил мне, что это решение Советского правительства имеет целью создать условия, позволяющие Советскому правительству сманеврировать и выиграть время для собирания сил. В этой связи Берия приказал мне встретиться с болгарским послом в СССР Стаменовым, который по сведениям НКВД СССР имел связи с немцами и был им хорошо известен.
Берия приказал мне поставить в беседе со Стаменовым четыре вопроса. Вопросы эти Берия перечислял глядя в свою записную книжку и они сводились к следующему:

1. Почему Германия, нарушив пакт о ненападении, начала войну против СССР;
2. Что Германию устроило бы, на каких условиях Германия согласна прекратить войну, что нужно для прекращения войны;
3. Устроит ли немцев передача Германии таких советских земель как Прибалтика, Украина, Бессарабия, Буковина, Карельский перешеек;
4. Если нет, то на какие территории Германия дополнительно претендует.

Берия напомнил мне о своем приказании задавать эти вопросы не прямо, а в беседе на тему о создавшейся военной и политической обстановке. Второй раз здесь же Берия выразил уверенность в том, что Стаменов как человек, связанный с немцами, сообщит о заданных ему вопросах в Германию.
Берия и днем и на этот раз строжайше предупредил меня, что об этом поручении Советского Правительства я нигде, никому и никогда не должен говорить, иначе я и моя семья будут уничтожены.
Берия дал указание проследить по линии дешифровальной службы, в каком виде Стаменов пошлет сообщение по этим вопросам за границу.
Со Стаменовым у меня была договоренность, позволявшая вызвать его на встречу.
На другой день, в соответствии с полученными от Берия указаниями, я позвонил в болгарское посольство, попросил к аппарату Стаменова и условился с ним о встрече у зала Чайковского на площади Маяковского.
Встретил Стаменова, я пригласил его в машину и увез в ресторан “Арагви”. В “Арагви”, в общем зале, за отдельным столиком, как это было предусмотрено инструкциями Берия, состоялся мой разговор со Стаменовым.
Разговор начался по существу создавшейся к тому времени военной и политической обстановки. Я расспрашивал Стаменова об отношении болгар к вторжению немцев а СССР, о возможной позиции в этой связи Франции, Англии и США и в процессе беседы, когда мы коснулись темы вероломного нарушения ….
Встречался ли лично Берия со Стаменовым мне неизвестно. Мне организация подобной встречи не поручалась.
Выполняя в июне 1941 года приказание бывшего тогда Наркома Берия в отношении разговора со Стаменовым, я был твердо убежден и исходил из того, что выполняю тем самым указание партии и правительства.
Сейчас, после беседы, проведенной со мной в Президиуме ЦК КПСС, и полученных разъяснений, что никакого решения Советского Правительства, о котором говорил Берия, нет и не было, для меня совершенно ясно, что Берия обманул меня, видимо хорошо зная, что я без прямых указаний Правительства подобных разговоров ни с кем вести не буду. Да и мыслей подобного рода у меня возникнуть не могло.

Ця неповною мірою розсекречена інформація, дає розуміння, які настрої панували серед вищого істеблішменту СРСР. Очевидним є що Л. Берія не міг ці перемовини вести самостійно, лише за наказом Й.Сталіна. Аналіз розсекречених матеріалів свідчить про те, що в 1941-1942 роках коли мільйони людей гинули на фронтах, радянське керівництво намагалося домовитися з Німеччиною про здачу територій, що до війни входили до складу СРСР. На цю пропозицію Радянського уряду керівництво гітлерівської Німеччини не дало згоди, оскільки не сумнівалося у своїй перемозі.
Факти навчання німецьких танкістів у Казані та льотчиків у Липецьку свідчать про те, що під керівництвом офіцерів та солдатів, які отримали знання на території СРСР і проводилася війна проти Радянського Союзу.
Як показує аналіз спогадів Гудеріана, у вересні 1941 року танкові війська 2-ї танкової групи під Командуванням генерал полковника Гейнца Гудеріана, до якої входила 3-танкова дивізія, обійшла Конотоп, вийшла в район міста Ромни, створивши можливість для швидкого оточення Київського угрупування РСЧА. На флангах 3 танкової дивізії 10 вересня 4-та танкова дивізія взяла Бахмач, а дивізія СС “Рейх” вийшла до Путивля. 11 вересня 17-та танкова дивізія окупувала Глухів. 12 вересня частини наступаючої з півдня 1-ї танкової групи взяли Лубни. Таким чином, котел у районі Києва було фактично закрито, остаточно ж це сталося 15 вересня, коли частини 1-ї та 2-ї танкових груп зустрілися в районі міста Лохвиці. В оточенні опинилися 5, 37, 26 та 21-ша армія Південно-Західного фронту. 19 вересня радянські війська залишили Київ. Намагання радянських військ прорвати блокаду завершилися провалом, а оборона Києва стала найбільшою катастрофою Червоної армії у 1941 році.
Бої в котлі завершилися 26 вересня 1941 року. При виході з оточення в районі Лохвиці загинули командуючий фронтом генерал-полковник Михайло Кирпоніс, член Військової ради фронту, колишній другий секретар ЦК КП України Михайло Бурмистенко, начальник штабу генерал-майор Тупіков; командуючого 5-ю армією Михайла Потапова було взято в полон. Всі чотири армії були практично знищені, втрати Червоної Армії налічували понад 700 тисяч осіб. В полон взято понад 300 тисяч осіб.
Захищав столицю України, місто Київ, командуючий 37 армією генерал-майор Андрій Власов, який 12 липня 1942 року потрапив у німецький полон та пізніше став засновником Російської Визвольної Армії (РОА), що воювала на боці Німеччини.
Цікаво, що під час Нюрнбергському трибуналу генерал-полковник Гудеріан, на чолі з яким була окупована вся територія України і частина Європейської Росії, проходив як свідок і не був засуджений. Хоча радянське керівництво формально наполягало на притягненні Гейнца Гудеріана до відповідальності, під суд він так і не потрапив. Напевно, зіграло свою роль його тривале співробітництво з СРСР. Помер Гейнц Гудеріан 14 травня 1954 року в містечку Швангау в Баварії.
На нашу думку, відповідальність за всіх загиблих від німецьких танкістів та льотчиків, які проходили навчання в Радянському Союзі лежить повністю на радянському керівництві на чолі з Й.Сталіним, який порушуючи “верcальські зобов’язання” сприяли зростанню військової могутності націонал-соціалістичної Німеччини.
Співпраця у військовій та економічній сфері СРСР з Німеччиною та Італією значно зміцнили ці країни, що дало змогу всім трьом вести агресивну політику відносно своїх сусідів. Також необхідно зазначити, що для Радянського Союзу співпраця з Гітлером та Муссоліні була не тільки можливістю зміцнення обороноздатності, але давало можливість здійснювати експорт більшовицької революції. Для Німеччини формування військових баз на території СРСР давало можливість для латентного формування військового потенціалу та перспективу звільнення від “верcальських зобов’язань”. Адже Версальська угода забороняла Німеччині мати танки, важку артилерію, хімічну зброю, військову авіацію та підводні човни. Окрім того, чисельність офіцерів, кількість матеріальної частини, кількість військових заводів були чітко регламентовані.
Співпраця мала подвійний ефект – зміцнення військо-промислового комплексу СРСР, з одного боку, а з іншого – активна мілітаризація Німеччини та її союзника Італії. Після підписання “Пакта Молотова-Рібентропа”, ліквідації Польщі, приєднання Латвії, Естонії, Литви до СРСР Німеччина та Радянський Союз отримали спільний кордон, що неминуче призвело до нападу вчорашнього союзника гітлерівської Німеччини на СРСР.