УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

«Українська Незалежність» – проект, присвячений 20-й річниці незалежності України. Це – 18 авторських документальних фільмів Святослава Цеголко та Христини Бондаренко про головні події новітньої історії української держави. Кожна серія – це окрема історія, присвячена галузі, в якій розвивалася наша держава. Щотижнева передача, хронометражем 25 хвилин, базується на спогадах ключових діячів політики, економіки, науки, літератури, музики, кіно, театру, спорту і т. д. Історія незалежної України висвітлюється у кожному фільмі через людей, які відігравали в цей період провідну роль. У передачах також беруть участь експерти, науковці, інші діячі, які доповнюють головного героя. Переглянути ці фільми можна в мережі Інтернет за адресою:
http://video.bigmir.net/tv/show/80/219708/

ВІДЕО-ЕКСКУРСІЇ РОМАНА КРУЦИКА «ДЕМ'ЯНІВ ЛАЗ»

Відновлення історичної істини і справедливості – основа нашого національного відродження. Дем'янів Лаз – урочище біля Івано-Франківська, місце масових розстрілів в'язнів з тюрми НКВД. Це – другий Бабин Яр, галицька Биківня, прихована правда. Розстріли проводили в кінці червня 1941 року перед відступом радянських військ зі Станіслава (нинішнього Івано-Франківська). В 1950 році після передачі на Радіо Свобода, місцевий ландшафт змінили важкою технікою (екскаватори, бульдозери), щоб завадити майбутнім спробам пошуків.
Незважаючи на це Івано-Франківське обласне товариство «Меморіал», очолюване Романом Круциком, 21 червня 1989 року на підставі свідчень очевидців розпочав розкопки. Були відкриті три ями масових поховань. Під час розкопок тут знайшли людські кістки і змогли ідентифікувати 524 чоловік. Для 22 чоловік вдалось встановити особу, робота в архівах СБУ дозволила визначити імена іще 400 страчених. Серед загиблих людей були і грудні діти. 432 черепи мали вогнепальні отвори, деякі – від 2 до 6, в основному – у потилицю. Багато останків мали сліди нелюдських катувань. Їх перепоховали на тому ж місці у 1990 році. Вважається, що ряд поховань в урочищі Дем'янів Лаз залишилися недослідженими.
В 1998 році неподалік масових поховань відкрили меморіальний комплекс «Дем'янів Лаз». В збудованій каплиці-дзвіниці відкрито Музей жертв комуністичних репресій. Завдяки знайденим тут доказам і архівним документам стали відомі не лише імена сотень розстріляних та закатованих людей, а й 377 імен катів. Вони оприлюднені в музеї. Голова Київської міської організації Товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, директор Музею совєтської окупації Роман Круцик проводить відео-екскурсію у музеї «Дем'янів Лаз». Цим відео сюжетом Інтернет-телебачення Народне ОКО розпочинає серію відео-екскурсій місць кривд Українців:

www.youtube.com/
www.youtube.com/
www.youtube.com/

ВІДКРИТТЯ ПАМЯТНИКІВ ПИЛИПУ ОРЛИКУ В КИЄВІ ТА КРІСТІАНШТАДТІ

24 та 29 червня 2011 року у Києві та шведському місті Крістіанштадті відкрили пам'ятники українському гетьману Пилипу Орлику – автору першої української конституції 1710 року – однієї з перших демократичних конституцій на теренах Європи. Відкриття пам'ятників приурочено 300-річчю Конституції Пилипа Орлика та 15-й річниці Конституції України.
Після Полтавської битви 1709 року Іван Мазепа та Пилип Орлик змушені були залишити Україну. По смерті гетьмана Івана Мазепи козацька старшина обрала 5 квітня 1710 року Пилипа Орлика гетьманом Правобережної України. Під час цих виборів були проголошені складені ним «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», що одержали в українській історіографії назву «Конституція Пилипа Орлика» (Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis). Головна ідея її – повна незалежність України від Польщі та Росії. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. У ній Пилип Орлик зобов'язувався обмежити гетьманську владу на користь старшинської ради, до якої мали увійти не лише генеральна старшина, а й представники Запорожжя та полків – від кожного по одній заслуженій особі. Також він зобов'язувався боротися за політичне й церковне відокремлення від Росії у випадку, якщо здобуде владу в Україні.
У 1716-1719 роках на запрошення Короля Швеції Карла ХІІ, колишнього союзника українських козаків, Пилип Орлик проживав зі своєю родиною у місті Крістіанштадт. Нині у шведських архівних та музейних установах зберігаються реліквії , пов'язані з його діяльністю. Найважливіші з них – гетьманська булава, яка зберігається в кунст-камері Лінчепинської бібліотеки та єдина відома оригінальна копія Конституції (Національний Архів Швеції). Пам'ятник Пилипу Орлику з бронзи і граніту роботи скульптора А. Куща встановлено у сквері на перетині вулиць Пилипа Орлика та Лепської в центрі Києва. Композиція складається з двох частин по обидва боки алеї – скульптури гетьмана та козацької атрибутики. Постать Пилипа Орлика зображено у багатому гетьманському вбранні XVIII століття, його ліва рука спирається на паперть з булавою та паперами, в лівій руці – перо. На постаменті пам'ятника – родовий герб Орлика. З іншого боку алеї зображені козацькі хоругви, бунчуки, шаблі, бандура.
Пам'ятник на честь Пилипа Орлика в шведському місті Крістіанштадті являє собою бронзову постамент-колону, на якій зверху розміщено книгу з конституцією та гетьманські клейноди.

УВІЧНЕННЯ ПАМЯТІ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР У ЗВЕНИГОРОДЦІ

25 червня у місті Звенигородка, що на Черкащині, – колисці Вільного Козацтва – урочисто відкрили й освятили пам'ятний знак «Воїнам Армії УНР – уродженцям Звенигородщини». Його спорудили з чорного граніту та бетону в парку ім. Тараса Шевченка. Ініціатором вшанування звенигородців, які воювали в лавах Армії УНР, виступила благодійна ініціатива «Героїка» з Корсунь-Шевченківського в особі Олега та Андрія Собченків. На урочистий захід зібралися патріоти Звенигородщини, гості з Києва та Тального. Перед відкриттям пам'ятного знаку науковий співробітник місцевого краєзнавчого музею Станіслав Лячинський розповів про козацькі традиції Звенигородщини. Панахиду за воїнами Армії УНР відправив панотець Василь Карп'юк (УАПЦ). Серед викарбуваних на дошці імен – ім'я відомого українського військового діяча генерал-хорунжого Тютюнника Юрія Йосиповича, підполковника Макушенко Олекси Івановича, полковника Рощинського Сергія Євстахієвича, козака Віктора Цимбала та інших воїнів-героїв.

ВШАНУВАННЯ НА ЛЬВІВЩИНІ ЖЕРТВ, СХОВАНИХ НКВС У СОЛЯНІЙ ШАХТІ

Саліна – назва урочища і соляної шахти поблизу Добромиля на Львівщині. Сюди впродовж 1939-1941 років співробітники НКВС скидали тіла страчених людей. Сюди звозили і страчували в`язнів із тюрем у сусідніх містах. Спочатку людей розстрілювали, а коли не вистачало набоїв - людей били дерев`яними молотами і напівживих скидали в шахту, на стометрову глибину. На червень 1941 року ця шахта була вщерть заповнена людськими тілами. За різними даними, тут загинуло від 3,5 до 5 тисяч осіб. Поруч – могила, куди перепоховали після відступу радянської влади частину загиблих, решту тіл дістати вже не змогли - сіль зробила свою справу, зазначили в прес-службі.
Про ту трагедію нагадує пам`ятник – людина, що піднімається з глибини соляної шахти і простягає руки до неба. Біля пам'ятника тисячам невинно страченим на вшанування їх пам'яті проходять поминальні заходи та громадські зібрання.
Про це треба пам'ятати живим!

ПЕРЕСОПНИЦЬКОМУ ЄВАНГЕЛІЮ – 450 РОКІВ

29 серпня 2011 року – день святкування 450-річчя Пересопницького Євангелія – духовної святині, політичного символу української нації, на якій приносять присягу на вірність народові президенти України. Пересопницьке Євангеліє (1556-1361) – унікальна рукописна пам'ятка давньоукраїнської мови та мистецтва ХVI століття, один з перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія – основоположної книги християнського культу із книжної староболгарської мови на українську. Робота була розпочата 15 серпня 1556 року в Заславському Свято троїцькому монастирі на Волині (нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершена – 29 серпня 1561 року в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської області). Над нею працювали пересопницький архімандрит Григорій і переписувач книг Михайло, син протопопа Василя з Сянока, що на Львівщині.
Пересопницьке Євангеліє – дуже вишукана рукописна книга, майстерно виготовлена й оздоблена у традиціях стародавньої книги, на рівні кращих рукописних книг свого часу. Рукописи складають 482 аркуші тексту, виконані на тонких пергаментних листках форматом 380-420 мм. Важить Євангеліє 9 кг 300 г. Писали її крупним урочистим шрифтом (уставом). Є в книзі майстерно виконані золотом і фарбами мініатюри з зображенням євангелістів, вишукані заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами. Книга збереглася акуратно переплетеною в дубові дощечки, обкладені зеленим оксамитом. Пересопницьке Євангеліє заслужено вважається перлиною давнього українського книжкового мистецтва.
Цікава доля української Першокниги. З часу свого завершення пам'ятка знаходилася в Пересопницькому монастирі як богослужебна. Але на початку ХVII століття власник монастиря князь Чорторийський передав монастир Клеванській колегії ієзуїтів, які розвалили його. Проте Пересопницьке Євангеліє збереглося. Пізніше його вивіз з Волині гетьман Іван Мазепа і передав в 1701 році у Воскресенський кафедральний собор у Переяславі. Дивом уціліло воно і в часи воєн та лихоліть. Нині Пересопницьке Євангеліє зберігається в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського.