Національно-визвольна війна українського народу 1648 – 1654 рр. на чолі з Богданом Хмельницьким проти польського гноблення на першому етапі завдала нищівних поразок Речі Посполитій. Перемоги під Жовтими водами, Корсунська й Пилявецька битви закріпили успіх українського війська. На визволених з-під польської влади землях упроваджувалися козацькі порядки, що означало утвердження Української козацької держави – Гетьманщини, офіційна назва – Військо Запорозьке ( 1648 – 1782 рр.). Вперше де-юре узаконив існування української держави Зборівський договір 8 серпня 1649 року між Військом Запорозьким та Польщею.      
Слід зазначити, що вже взимку 1649 року Богдан Хмельницький мав намір продовжити боротьбу за визволення  від поляків всіх українських земель і створення незалежної української держави. “Доказав я, чого не думав, тепер докажу, що надумав, – казав Хмельницький: – виб’ю з лядської неволі увесь наш народ руський. Попереду воював я за свою шкоду і кривду, тепер буду воювати за нашу православну віру. Поможе мені в тім увесь простий народ аж по Люблін, по Краків, і я його не відступлю, бо то права рука наша”. Історик Михайло Грушевський пояснював, що в тім часі православна віра уважалася за ознаку української народності. Сучасник Богдана Хмельницького французький автор «Історії війни козаків проти Польщі» П. Шевальє писав про українського гетьмана: “Ми знайдемо у ньому образ мужа, який до того, щоб піднятися над іншими, приводить у рух величезний механізм та наводить жах на те королівство, якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків досі не змогли похитнути. Одне слово, Кромвеля, який вдруге з’явився на Русі, який був не менш честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії”. Тож коли в лютому 1649 року до Хмельницького приїхали польські посли, він не пообіцяв їм миру. Натомість вислав своїх послів до інших держав: до Туреччини, Московщини, Швеції , Угорщини, намовляючи їх воювати з Польщею разом з українцями. Насамперед гетьман уклав угоду з Кримським ханством. Він добре знав, що цей союз ненадійний, що татари ставлять свої цілі – ослабити Річ Посполиту й не дати зміцнитись Україні. Та щоб татарська кіннота не могла завдати удару в спину козацькій армії, належало перетворити її на союзника.

Навесні 1649 року першими в наступ пішли поляки. З Волині йшли їхні основні сили – 25 тисяч на чолі з самим королем Яном ІІ Казимиром. Через Галичину рухалося 15-тисячне польське військо під командуванням Яреми Вишневецького, яке легко перейшло Случ і тут почали громити пограничні селянські й козацькі відділи. Але коли надійшли вістки, що наближається головне військо Хмельницького, поляки злякалися, почали відступати і заховалися під мурами фортеці Збараж на границі Волині й Галичини. Хмельницький і його союзник хан Іслам-Гірей ІІІ 80-тисячним військом обложили Вишневецького. На допомогу польським обложенцям у Збаражі пішов сам король Казимир. Він ішов через Сокаль, Радехів, Топорів, Зборів. Тимчасом Хмельницький раптовим маневром, незамітно забравши більшу частину свого війська з-під Збаража, напав на королівську армію під Зборовом і оточив її. Польські обози дісталися татарам. Сам король перейшов Стрипу й замкнувся в оборонному таборі. Війська Хмельницького почали наступ з усіх сторін. Королю з рештками його війська загрожував полон. Тоді Ян Казимир був змушений звернутися до гетьмана Хмельницького з пропозицією переговорів. Та в той час, коли поляки могли зазнати повної поразки й під Збаражем і під Зборовом, кримський хан зрадив гетьмана. Підкуплений поляками й побоюючись реальної перспективи утворення сильної козацької держави, Іслам-Гірей відвів своє військо, і, ставши посередником між козаками та поляками, висунув перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським королем, бо інакше татари підуть з ляхами на козаків. Це змусило гетьмана у серпні 1649 року почати переговори і укласти з Польщею Зборівський договір. До того ж, як досвідчений політик і полководець, Хмельницький розумів, що, незважаючи на поразки у війні з козаками, Польща мала великий авторитет на міжнародній арені. А за Вестфальським мирним договором 1648 року після Тридцятирічної війни був визначений міжнародний порядок у Центральній Європі з правом міжнародної спільноти врегульовувати збройні конфлікти мирним шляхом. Союзником Польщі могла стати Австрія з її потужною армією. І хоч козацька армія під Зборовом вийшла переможцем, Хмельницький погодився на не зовсім вигідний для України мир. Але цей військово-дипломатичний маневр став запорукою створення козацької держави. Варто не забувати також, що у Криму у татар в цей час залишався у заручниках його улюблений син Тиміш. Облогу Збаража було знято і припинено військові дії.
Статті Зборівської угоди передбачали скорочення реєстру Війська Запорозького до 40 тисяч козаків. Під прапорами повстання стояло до 300 тисяч людей, що звалися козаками і мали козацькі вольності, тому через це скорочення Хмельницький втратив значну популярність серед простого народу. Під козацьке управління повністю переходили Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства (від Случі на Заході по московську границю на Сході) з власною адміністрацією й судовою системою, основу якої складав полковий поділ. На цій території заборонялося розташування польських військ та проживання єзуїтів та євреїв.

За Зборівською угодою встановлювалося 9 полків на правому березі і 7 на лівому, а саме: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький ( Вінницький), Київський, Переяславський, Кропивенський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський. Полки поділялися на сотні з селами та містечками. На козацькій території усі посади переходили до українських шляхтичів православної віри. Гетьман України у своє підпорядкування отримував місто Чигирин. За часів Хмельницького він був столицею козацької держави. Гетьман мав широкі державновладні повноваження – законодавчі, виконавчі, судові. Найважливіші ухвали виносилися на загальну військову раду. Влада складалася з трьох урядів: генерального, очолюваного гетьманом, полкового і сотенного, який в свою чергу поділявся на курені. Керувати державними справами гетьману допомагала генеральна старшина, до складу якої входили генеральний писар, генеральний обозний, двоє генеральних осавулів, двоє генеральних суддів. Українська мова стає державною мовою.
Волинь, Поділля, Полісся залишалися за Польщею. Козакам поверталися усі їхні права та вольності. Питання про ліквідацію уніатської церкви в Україні передавалося на вирішення польського сейму. Православний київський митрополит діставав місце у польському сенаті (парламенті), щоправда, цю умову угоди поляки так і не виконали. Усім учасникам українсько-польської війни оголошувалося помилування. Селяни, що не потрапили до реєстру, мали повернутися в свої села, польським панам поверталися землі в Україні. Останнє викликало нову хвилю спротиву й повстань проти польської шляхти.
Кожна з сторін дивилася на Зборівський мирний договір по-своєму. Польські кола й не думали миритися з думкою про самостійне існування козацької України. А гетьман Хмельницький сприймав угоду як тимчасове явище й тому використовував її для продовження реалізації власної мети – утворення незалежної української держави.

Славетній добі Хмельниччини присвятили свої дослідження багато українських і зарубіжних учених, серед яких Микола Костомаров, Михайло Грушевський, Іван Крип’якевич, Микола Аркас, Джордж Вернадський, Януш Качмарчик, сучасні історики Теодор Мацьків, Любомир Винар, Віталій Абліцов, Володимир Сергійчук та багато інших. Оцінюючи Зборівську угоду, дослідники зазначають, що, незважаючи на її компромісний характер, незадоволення обох сторін, вона мала велике значення. Після кількох віків, коли український народ не мав своєї власної держави, цей договір був першим правничим актом, на основі якого Польща частково скасувала Люблінську унію, а Україна фактично отримала автономію в складі Речі Посполитої.
Ознаками Української козацько-гетьманської держави були: наявність власної території, народу, війська, незалежного уряду, права і судочинства, наявність фінансово-податкової системи, дипломатичних зносин з іншими державами. Гетьман України де-факто був суверенним володарем України, главою генерального уряду.  
Заслуговує на увагу дослідження українського історика з діаспори Теодора Мацьківа, який вивчаючи Зборівський договір в західноєвропейських джерелах з 1649 року, здебільшого пресових, реконструював тогочасну суспільно-політичну думку про Україну на Заході. Сам факт публікації Зборівського договору в англійській, німецькій, французькій пресі, а також інформації про створення Української військової (Козацької) держави під протекторатом Польщі, мав принципове значення, засвідчував великий інтерес до подій в Україні. Протекторат був на той час звичайним явищем у Європі. Виявлені джерела засвідчують, що в тих конкретно-історичних умовах Богдан Хмельницький зробив максимум того, на що можна було сподіватися – добився автономії України, залишивши за собою шанс для подальшої боротьби за незалежність. На переконання вченого, Зборівський договір можна справедливо назвати тим рубіжним каменем, що заклав підвалини нової епохи в історії України і процесах її державотворення: епоху Української козацької держави – Гетьманщини. Цим і окреслюється місце Зборівської угоди й значення дипломатичного хисту гетьмана в українському державотворчому процесі, оскільки вперше з княжих часів була відновлена державність українського народу.

Надія Музичук