ГРОМАДА - часопис українців Угорщини

Якби якась соціологічна служба провела дослідження в усіх країнах світу щодо визначення найуживанішого представниками різних народів напою, то на одному з чільних місць, а можливо, й на першому, опинилася б кава. Більшість «кавоманів» знає, що їх улюблений напій потрапив до Європи зі Сходу та Африки, але на питання, яким чином він набув популярності серед європейців, відповісти можуть лише окремі ерудити. А відбулося це не так вже й давно, всього 320 років тому, під час останньої спроби Османської держави — однієї з наймогутніших тогочасних імперій — підкорити Європу.

У липні 1683 р. понад двохсоттисячне військо великого турецького візиря Кари-Мустафи за наказом турецького султана Мегмеда IV обложило столицю Австрійської імперії місто Відень, оборона якого складалася з 16 тисяч вояків графа Штаргемберга та 6 тисяч місцевих жителів. Після багатотижневої облоги в місті почався голод та виникли епідемії. Турецька артилерія спричинила численні пожежі. Серед віденців поширювалися розпач і паніка. Кур’єри, яких час від часу відряджали по допомогу, з різних причин не діставалися місця призначення. А тому Штаргемберг вирішив направити з листами про допомогу до австрійського імператора Леопольда І та князя Лотаринзького Карла когось із місцевих жителів, який знав би турецьку мову та звичаї й зумів пробратися через турецькі кордони. Вибір впав на одного з пересічних жителів австрійської столиці, такого собі Юрія-Франца Кульчицького, який відповідав переліченим критеріям. Місія була дуже важливою, адже в листі було прохання про негайну допомогу.

Переодягнувшись у турецьку одіж, Кульчицький разом зі своїм товаришем Михайловичем вночі 13 серпня пробрався до османського табору, а вдень, наспівуючи турецьку пісню (щоб не викликати підозри), сміливо рушив поміж ворожими шатрами. Лише одного разу їх зупинив турецький офіцер-ага, запитавши, хто вони і звідки. На це винахідливий Кульчицький рішуче відказав, що він є турецьким купцем і займається постачанням провіанту для армії султана, а зараз простує за виноградом. Ага повірив переодягненому віденцю і навіть запросив його разом із супутником погрітися до свого шатра. Проте найбільша небезпека чатувала на Юрія Кульчицького та його супутника там, де вони на неї зовсім не чекали: в одному з придунайських сіл їх прийняли за справжніх турків і ледве не вбили.

Переправившись через Дунай, 15 серпня посланці були вже на прийомі у князя Карла, який відразу відписав оборонцям Відня, що він готується до битви з турками і незабаром прийде з 70-тисячним військом на допомогу. Не без пригод доставив Кульчицький лист князя в оточене місто, чим викликав велику радість серед гарнізону і міщан, які з подвійною енергією почали обороняти фортечні мури.

Невдовзі й справді війська князя Лотаринзького об’єдналися з польською армією Яна III Собеського та прийшли на допомогу гарнізону і місцевим жителям Відня. Битва, що відбулася 12 вересня, закінчилась блискучою перемогою. Юрій Кульчицький за свої заслуги перед містом був щедро винагороджений: комендант вручив йому певну суму грошей та надав у власність будинок в одному з віденських районів. Окрім того, 10 січня 1684 року він був призначений особистим перекладачем з турецької мови австрійського імператора та отримав посаду «цісарського придворного кур’єра» у Туреччині.

Ким же був і звідки походив один з найвідоміших героїв віденських подій, яким, до речі, можемо пишатися і ми, українці? Адже народився Юрій Кульчицький близько 1640 року у невеличкому західноукраїнському селі Кульчиці-Шляхотські, що коло Самбора на Львівщині. За походженням він був із шляхетського православного роду Кульчицьких-Шелестовичів, які мали власний герб «Сас». Очевидно, вже його батько під тиском різних обставин перейшов з православ’я в католицизм. Про це свідчить друге ім’я Кульчицького — Франц. Про дитячі та юнацькі роки віденського героя майже нічого не відомо. Окремі дослідники стверджують, що ще в молоді роки (близько 1660 року) Юрій подався до Запорозької Січі, де навчився турецької мови і був за перекладача під час козацьких походів на Крим. Під час одного з них він потрапив до турецького полону, а через деякий час звідти його викупили купці з Белграда. Так на початку 70-х років XVII ст. він опинився на перекладацькій роботі в сербському представництві австрійської «Орієнтальної торговельної компанії», що представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході. Документи свідчать, що коли у 1678 році турецька влада звинуватила купців компанії у шпигунстві проти султана і виселила їх з Белграда, Кульчицький, заявивши про своє польське підданство, уник репресій. Тим не менш у переддень облоги турками австрійської столиці Юрій Кульчицький вже проживав у одному з районів Відня, що звався Леопольдштат. З початком облоги Відня турками він вступив до ополченського загону добровольців під проводом капітана Амброзія Франка.

А що ж з кавою? Річ у тому, що вдячні віденці (згідно з іншою версією, це зробив сам король Ян III Собеський) дозволили Кульчицькому забрати з обозу візиря Кари-Мустафи всі запаси зерен кави (близько 300 мішків). Турецький воєначальник возив їх з собою у великій кількості, щоб зігрівати тіла й душі своїх воїнів перед битвами. Австрійці ж не вміли готувати з цих невідомих їм зерен напій, та й взагалі вважали недостойним вживати їх у будь-якому вигляді.

Ще перебуваючи в турецькому полоні, Юрій Кульчицький призвичаївся до кави, а тому в його мудрій голові виникла геніальна, як потім виявилося, думка не лише відкрити першу кав’ярню у Відні, а й зробити кавовий напій більш уживаним і доступним не тільки в Австрії, а й в усій Європі. Адже до цього часу кава вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого. Очевидно, ще в Туреччині Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — він просто почав додавати до кави цукор. Так з’явилася знаменита кава по-віденськи.

Спочатку Кульчицький розносив каву по вулицях міста у горнятках на таці, а згодом відкрив у подарованому йому будинку кав’ярню, де продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Невдовзі смачний напій набув великої популярності серед віденців. Через деякий час за сприяння підприємливого українця в багатьох куточках міста почали діяти подібні заклади, а Юрій Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. Його олійний портрет довгий час висів на чільному місці у приміщенні, де вони час від часу збиралися для вирішення своїх професійних проблем. Окрім того, на спеціальному штандарті віденських кав’ярів було зображено сцену надання цісарем Леопольдом І організатору «кав’ярського руху» Кульчицькому привілею — «ліцензії» на відкриття кав’ярні.

Задля привернення відвідувачів Кульчицький застосовував різні методи, зокрема обслуговував своїх гостей, одягнувшись, як свідчать очевидці, у «фантастично багатий одяг». Недарма у його кав’ярні можна було зустріти багатьох представників вищих станів міста, які довгий час не могли звикнути до міцного напою, а втім приходили вдовольнити свою зацікавленість особою господаря.

Цікаво, що польські історики називають Кульчицького поляком, австрійці та угорці вважали його сербом. Насправді ж він був покатоличеним шляхтичем із Самбірщини, а отже — українцем, про що свідчив і сам герой Відня у власній книжці про свої пригоди, яка вийшла друком 1684 році у Відні та Зальцбурзі. Вона без перебільшення стала справжнім «бестселером», нею зачитувалося багато поколінь вдячних австрійців. Визначну роль Кульчицького у подіях 1683 роках описано також у брошурі «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня», що вийшла 1684 р. у Гамбурзі.

Кульчицький був одружений з Леопольдиною Мейєр (за іншими даними — Марією Уршулею), яка, очевидно, була австрійкою за походженням. У 1683 р. вона лікувала свого чоловіка від ран, які він отримав під час битви з турками 12 вересня. Очевидно, вони мали нащадків, адже дім-кав’ярня Кульчицького перейшла до когось з них. Помер герой Відня і засновник першої в Європі мережі кав’ярень 20 лютого 1694 року від сухот у 54-річному віці. Його було поховано з великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу собору Святого Стефана.

Австрійці пам’ятають і шанують українця, бо саме йому завдячують славою відомої на весь світ віденської кави. Ще у 1862 році одну з віденських вулиць було названо на честь Юрія-Франца Кульчицького — Kolschitzky-Gasse. До цього часу у Відні на вулиці Фаворітенштрасе існує кав’ярня з промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky», а в 1885 році на кошти місцевого кав’ярника Карла Цвіріни на одному з наріжних будинків по вулиці імені Юрія-Франца Кульчицького було встановлено бронзову скульптуру роботи відомого скульптора Емануїла Пендля. Це одягнутий в турецький стрій козак-галичанин на повний зріст, який в лівій руці тримає тацю з невеличкими філіжанками кави. У ногах бронзового Кульчицького турецькі трофеї — хоругви з півмісяцями, криві шаблі та бунчуки. Серед них в’ються лаврові гілочки з листками на честь подвигу одного з героїв перемоги над турками під Віднем 1683 року, який до того ж відкрив для європейців такий духмяний і смачний напій.

Кава по-віденськи (чи все ж таки по-українськи?) вабить любителів цього напою в усіх куточках світу запашною і майже «наркотичною» магією, що й триста років тому зачаровувала віденців у знаменитій кав’ярні українця Кульчицького.

ОЛЕСЯ ГЕМБІК