ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ГЕНЕРАЛ-МАЙОР СЕРГІЙ КУЛЬЧИЦЬКИЙ

Минуло більше року від загибелі генерал-майора Сергія Кульчицького разом з екіпажом  МІ-8 в районі АТО неподалік гори Карачун у Слов’янську на Донеччині. Це була одна з перших масових втрат у війні з російським агресором.
Генерал-майора Сергія Кульчицького, начальника управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України, завжди цінували за його вміння, навички, чуйне відношення до людей.
Побратими згадують: “Він ніколи не змінював своєї точки зору на догоду начальству. І терпіти не міг ледарів і брехунів.
Вбивство Кульчицького було заздалегідь сплановане і добре підготовлено. З двох гелікоптерів, які прилетіли на гору Карачун 29 травня, перший не чіпали ‒ вдарили по другому, в якому був генерал. Це був його четвертий політ на Карачун і останній робочий день перед відпусткою.
Коли нам сказали, що Кульчицького вбили, суворі мужики плакали як діти. Він був справжнім солдатом. А ще він був нашою надією. Ми вірили: поки в командуванні АТО є Кульчицький, нас не кинуть на вірну смерть, не забудуть. Його загибель стала особистою непоправною втратою для кожного з нас. Ми сумуємо досі”.
Сергій Кульчицький народився у родині військових у 1963 році в Німеччині. Батько героя був сотником УПА.
Генерал-майор Сергій Кульчицький служив у Львові у військовій частині, був заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ, відповідав за підготовку особового складу. Гідно захищати свою державу він вчив не у кабінетах, а на полі бою. Навчав бойовій підготовці майданівців, які прийшли служити у перший гвардійський батальйон. За два місяці від початку неоголошеної війни силами таких самовідданих людей для війська було зроблено більше, аніж за 23 роки, коли армію нищили.
Сергій Кульчицький багато зробив для створення Національної гвардії та входження до складу гвардії добровольчих батальйонів. Сьогодні батальйон Нацгвардії ім. Кульчицького ‒  один з найбоєздатніших бойових підрозділів України.
Поховали Сергія Кульчицького у Львові на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань. Символічно, що поруч нього могили чотирьох  мешканців Львова та області, які загинули на Майдані під час Революції Гідності. Посмертно його нагородили орденом “Золота Зірка” за військові заслуги, героїзм та самопожертву, виявлені під час захисту державного суверенітету України.
Цього року у Львові, на території Галицької бригади Національної гвардії України відбулось урочисте відкриття пам’ятника Герою України генерал-майору Сергію Кульчицькому. Автор пам’ятника Сергієві Кульчицькому ‒ член національної спілки художників України Юліан Квасниця. Іменем Сергія Кульчицького назвуть нову вулицю у Львові, в мікрорайоні, який  побудують для учасників АТО та їхніх сімей.
Вічна пам’ять Герою, який віддав своє життя за свободу і наше мирне небо!

УКРАЇНЕЦЬ З ДІАСПОРИ МАРК ПАСЛАВСЬКИЙ

“Honor Duty Country“
написано на гербі військової академії, котру ти закінчив.
Маркіян Григорій Паславський ‒ вищий зразок служіння українській Нації, жертовне підтвердження єдності українців в обороні нашої Незалежності, без огляду на місце їхнього народження і проживання”. (Михайло Ратушний)
Марк Грегорі Паславський ‒ рядовий резервного батальйону оперативного призначення “Донбас” Національної гвардії України. Загинув в ході війни на сході України під час звільнення Іловайська 19 серпня 2014 року.
 Марк (Марко) Паславський народився у 1959 році в українсько-американській родині на Мангеттені в Нью-Йорку. Виріс у Нью-Джерсі. Належав до Пласту. У 1981 році закінчив військову академію Вест-Пойнт, служив у 75-у полку рейджерів, мав прекрасну перспективу. Одначе, в 1991 році, коли Україна відновила свою Державність, Марко у чині майора подав у відставку та переїхав жити в Україну.
“Ми дружили з ним всі ці роки. Він уболівав за кожну помилку та кожну недолугість влади. Розумівся на політиці та економіці. Вів аграрний бізнес в Кагарлицькому районі Київщини. Як тільки Московія розпочала війну проти України, Марко відмовився від американського громадянства, прийняв українське (щоб не гавкали з Кремля про “американських найманців” і добровольцем пішов на фронт у складі батальйону “Донбас”. Рядовим бійцем. Одягав, озброював і годував побратимів”. (Михайло Ратушний)
Марк Паславський мав позивний “Франко” ‒ на честь Івана Франка.  Наприкінці травня ‒ на початку червня разом з батальйоном вступив в Національну гвардію і пройшов курс навчання в Нових Петрівцях.
19 серпня 2014 року у віці 55 років загинув під час звільнення Іловайська (Донецька область) отримавши три поранення в спину. Похований 26 серпня 2014-го на Аскольдовій могилі  у Києві, поруч із легендарними крутянами та невідомим бійцем Небесної сотні.
В річницю героїчної смерті Маркіяна Паславського, 19 серпня 2015 року, відкрито і освячено пам’ятник на місці його поховання на Аскольдовій Могилі. На церемонії відкриття пам’ятного знаку були присутні його рідні: матір, брат і сестри, народні депутати та побратими з батальйону “Донбас” і безпосередній командир, який віддав йому останній наказ ‒ Тарас Костанчук.
Паславського посмертно нагороджено найвищою нагородою “Пласту” Залізним хрестом як колишнього члена цієї організації. Нагороду вручили його матері.
Вічна пам’ять Герою!
написано на гербі військової академії, котру ти закінчив.
Маркіян Григорій Паславський ‒ вищий зразок служіння українській Нації, жертовне підтвердження єдності українців в обороні нашої Незалежності, без огляду на місце їхнього народження і проживання”. (Михайло Ратушний)
Марк Грегорі Паславський ‒ рядовий резервного батальйону оперативного призначення “Донбас” Національної гвардії України. Загинув в ході війни на сході України під час звільнення Іловайська 19 серпня 2014 року.
 Марк (Марко) Паславський народився у 1959 році в українсько-американській родині на Мангеттені в Нью-Йорку. Виріс у Нью-Джерсі. Належав до Пласту. У 1981 році закінчив військову академію Вест-Пойнт, служив у 75-у полку рейджерів, мав прекрасну перспективу. Одначе, в 1991 році, коли Україна відновила свою Державність, Марко у чині майора подав у відставку та переїхав жити в Україну.
“Ми дружили з ним всі ці роки. Він уболівав за кожну помилку та кожну недолугість влади. Розумівся на політиці та економіці. Вів аграрний бізнес в Кагарлицькому районі Київщини. Як тільки Московія розпочала війну проти України, Марко відмовився від американського громадянства, прийняв українське (щоб не гавкали з Кремля про “американських найманців” і добровольцем пішов на фронт у складі батальйону “Донбас”. Рядовим бійцем. Одягав, озброював і годував побратимів”. (Михайло Ратушний)
Марк Паславський мав позивний “Франко” ‒ на честь Івана Франка.  Наприкінці травня ‒ на початку червня разом з батальйоном вступив в Національну гвардію і пройшов курс навчання в Нових Петрівцях.
19 серпня 2014 року у віці 55 років загинув під час звільнення Іловайська (Донецька область) отримавши три поранення в спину. Похований 26 серпня 2014-го на Аскольдовій могилі  у Києві, поруч із легендарними крутянами та невідомим бійцем Небесної сотні.
В річницю героїчної смерті Маркіяна Паславського, 19 серпня 2015 року, відкрито і освячено пам’ятник на місці його поховання на Аскольдовій Могилі. На церемонії відкриття пам’ятного знаку були присутні його рідні: матір, брат і сестри, народні депутати та побратими з батальйону “Донбас” і безпосередній командир, який віддав йому останній наказ ‒ Тарас Костанчук.
Паславського посмертно нагороджено найвищою нагородою “Пласту” Залізним хрестом як колишнього члена цієї організації. Нагороду вручили його матері.
Вічна пам’ять Герою!

СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ ЄВГЕН ПОДОЛЯНЧУК

"Жити ‒ означає боротися, боротися ‒ означає жити"
(Євген Подолянчук).

Йому завжди буде 23... Вічна пам’ять! Вічна Слава! Герої житимуть вічно!
Минув рік.... 14 вересня 2014 року, незважаючи на перемир’я, артилерія бойовиків більше 6 годин била по наших позиціях в Донецькому аеропорту. В бою загинув смертю хоробрих Євген Подолянчук ‒ черкаський пластун, старший лейтенант, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (м. Кіровоград).
Євген Подолянчук відбув у зону АТО для захисту цілісності держави та боротьби з терористами у числі перших, ще на початку бойових дій. Тепер Євген Подолянчук ‒ Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагороджений Залізним Пластовим хрестом за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави (посмертно).
На прикладі його життя, до болі короткого, але настільки насиченого, яскравого, цілеспрямованого треба виховувати нашу українську молодь. Тепер цьому сприятиме цінний документальний фільм, присвячений Євгену Подолянчуку, справжньому українському патріоту, молодому офіцеру, захиснику Донецького Аеропорту, які зняли його рідні й близькі. Такий фільм треба транслювати по ТБ.
“Йому завжди буде 23 роки. Один з найбільш відчайдушних і компетентних командирів груп спецназу. Таких мало ‒ які виконують наказ, вміють “виходити на точки”, які самі рвуться в бій, а не “косять”, які самостійно і критично мислять. Скільки таких було в армії і у всій країні ‒ 30, 40? На плечі цих молодих лейтенантів і капітанів лягло величезне навантаження, і багато з них віддали життя, щоб захистити Батьківщину.
Подолянчук воював в аеропорту починаючи з першого бою ‒ 26 травня 2014-го. І воював професійно.
14 вересня у командира оборони Донецького аеропорту полковника "Редуту" було всього 12 кадрових спецназівців ‒ вони були стрижнем оборони. Женя був одним з тих, хто вів активні бойові дії. Він працював за фахом ‒ постійно ходив у розвідку, в тому числі в передмістя Донецька, на установку мінних загороджень. Він був скрізь, у кожній гарячій точці. Він бував на всіх позиціях по всьому периметру нашої оборони.
14 вересня був бій на позиції "Єнот". Женя виїхав на допомогу ‒ щоб виставити міни на ймовірних маршрутах руху танків противника. Міг і не їхати, звичайно, але він знав, що там танк дев’яносто третьому механізованої бригади “Адама” ‒ майора Євгена Межевікіна, 10 бійців “Правого сектора”, і взвод мобілізованою піхоти, з якої бійцями було не більше 5 чоловік, а решта поки солдатами стати не встигли, і не розуміли як поводитися в бойовій обстановці. Женя був останнім резервом, резервом, який сам пішов у бій, щоб у важкій обстановці виручити бойових товаришів.
“Єнот” відбив чергову атаку, і почався новий масований артилерійський наліт. Наші почали відхід з палаючої будівлі, цей відхід зголосився прикривати старший лейтенант Подолянчук.
Розрив ... Один з осколків убив Женю ‒ він помер під час евакуації.
Вічна пам’ять достойному воїну і громадянинові.” (Юрій Бутусов)
https://www.youtube.com/watch?v=KxIQjS6zR9Y&feature=youtu.be

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ СЕРГІЯ ЛОЙКО “АЕРОПОРТ”

У вересні в багатьох містах Україна відбулася презентація книги кореспондента газети “Лос-Анджелес Таймс” Сергія Лойко “Аеропорт”, яку автор присвятив подіям війни на сході України. Сергій Лойко ‒ єдиний іноземний кореспондент, який був у Донецькому аеропорту під час бойових дій.
Роман описує останні п’ять днів з-понад 240-денної оборони Донецького аеропорту, саме в цей час Сергій Лойко перебував там, поруч із українськими “кіборгами”. Багато з них стали військовими консультантами роману.
“Книга побудована на моїх враженнях від перебування в аеропорту, на моїх газетних статтях, записах у щоденнику, на 80-ти годинах інтерв’ю з “кіборгами”. Але ця книжка не лише про оборону аеропорту, мої герої розповідають також про Майдан, про окупацію Криму, про Слов’янськ, про Іловайськ та про інші ключові події АТО. Наприкінці усі сюжетні лінії перетинаються, сходяться в одну. Мій головний герой – журналіст, американець російського походження, він вигаданий. Це фігура, яка допомогла мені поєднати усі сюжетні лінії”, ‒ розповів Сергій Лойко.