№3(119)
липень - вересень
2012 року

НАШОГО ЦВІТУ - ПО ВСЬОМУ СВІТУ
РЕЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ

Європейська перспектива України –
погляд сусідніх та західних держав

Україна протягом багатьох років, особливо протягом останнього десятиліття, стукається у двері Євросоюзу. Час іде, вже навіть незаможні Болгарія та Румунія стали членами Євросоюзу, хоча проблеми з бідністю, корупцією, контрабандою у них були і є. На черзі у вступ – країни балканського регіону. А де ж Україна? Україні ясно дали зрозуміти, що вона може ввійти в ЄС тільки разом з Молдовою. Молдовські проблеми стають проблемами України: це Придністров’я і знову ж таки та сама корупція та організована злочинність. Розраховувати на те, що вони там за своїм кордоном якось самі впораються – не варто. Тим більше, в цій маленькій країні мають свої інтереси Румунія та Росія.
Щоби пересічні українці мали змогу «вживу» побачити, почути, відчути на дотик і смак принади Європейської інтеграції, в Україні навіть проводять декілька років поспіль Дні Європи. Щоправда не 9-го травня (бо це День перемоги), адже інші держави святкують День Європи саме в цей день. Річ у тім, що 9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції виступив з декларацією, яка стала документальним фундаментом зародження нинішнього Європейського Союзу.
Посол Фінляндії Лаура Рейніля брала участь у трьох святкуваннях Дня Європи в Києві:  «Після Помаранчевої революції Україна стала ближчою до Євросоюзу. Ми почали спілкуватися однією мовою – мовою спільних цінностей» – сказала дипломат у 2005 році. Представник Євро комісії у Києві Стефан Сковманд заявив: «Люди тепер мають реальне відчуття близькості до Євросоюзу». Почувши «старе, як світ» запитання – коли ж Україна приєднається до ЄС? – пан Сковманд відповів з усмішкою: «Як тільки Україна буде готовою вступити, Євросоюз буде готовий її прийняти».
Хав’єр Солана цього року висловив сумнів щодо того, що Україна стане членом Європейського Союзу. Те саме трохи раніше сказав Леонід Кучма. Той самий президент Кучма, який у 1998 році підписав указ про стратегію інтеграції України до ЄС (від асоціації до повної інтеграції).
Від 1998 до 2008 року Україна використала всі можливі дипломатичні канали, щоб довести, що вона готова стати асоційованим членом ЄС. Мотивація України полягала в тому, що Україна, як держава, географічно відноситься до Європи. Вже давно стало очевидним – геополітичне розташування України само по собі не достатньо для вступу до Євросоюзу. Шлях України буде непростим і тривалим. Якщо не буде геополітичних катаклізмів і всередині країни відбудуться обіцяні реформи, то Україні знадобляться ще 10-20 років для вступу до ЄС.
«Майбутнє України в Євросоюзі. Україна більш за все європейська держава, більше ніж Туреччина, тому угорська дипломатія має дати шанс Україні стати повноправним членом ЄС в разі його розширення дальше на Схід Європи». (Torzis György – Bruxinfo expert, 2012 september).
Через припинення розширення кордонів ЄС на Схід Європи, Європа буде поділена на два полюси. Через приєднання у січні 2007 року Румунії до Євросоюзу Україна стала сусідкою чотирьох європейських країн. Між Україною і Євросоюзом простягнувся спільний кордон довжиною 1150 кілометрів. Виходячи із цього, у 2003 році Єврокомісія прийняла «План про євросусідство», а у 2005 році був схвалений «План дії ЄС і України», який переніс двосторонні зв’язки в іншу площину з метою допомогти Україні в подальшій інтеграції у суспільно-політичне та економічне життя Євросоюзу.
Протягом 10 років між ЄС і Україною підписано 400 договорів, ведеться ніби-то постійний діалог, але наразі Україна мало чим відрізняється від того, якою вона була 10 років тому. Про це у своїй статті для видання «EUobserver» пише експерт центру Європейської політики у Брюсселі Аманда Пол. «Історія свідчить, що відносини України з ЄС ніколи не були дійсно задовільними. Україна завжди хотіла більше ніж ЄС був готовий дати. Впродовж більшої частини останніх 15 років ЄС та Україна проводили щось на кшталт «діалогу глухих». Тоді яке Україна без угаву говорила про отримання перспективи членства в ЄС, ЄС більшість часу намагався уникнути цієї можливості» – вважає Пол. За її словам, ЄС так і не зміг розробити всеохоплюючу стратегію щодо України, а основною проблемою розвитку України була байдужість політиків до втілення національних інтересів. «На жаль Україна переважно була обтяжена некомпетентними лідерами, які були більше зацікавлені у просуванні своїх інтересів, аніж інтересів країни. Трансформування країни було більше бажанням, ніж конкретними діями» – зазначає Аманда Пол.
Посол ЄС в Україні Жозеф Мануель Пінту-Тейшейра в інтерв’ю «Комерсант-Україна» заявив: «4 роки назад ми розраховували до 2012 року не тільки завершити переговори, але й увести в дію угоду про асоціацію, очікували істотного прогресу в проведенні реформи. Ми планували надавати Україні бюджетну підтримку й бачити результати нашої допомоги. І, нарешті, розраховували на певний рівень поваги до європейських цінностей – демократія, прав людини, верховенства права. На жаль сьогодні ситуація виглядає по-іншому. Тому я можу сказати, що очікування далеко не виправдались – і мої особисті, і Євросоюзу» – підкреслив посол.
Євроінтерграція України перетворюється на міф у вустах політичного керівництва, або ж на нездійсненну мрію для пересічних українців. Виконавчий директор європейського політичного центру Ганс Мартенес (Брюссель) зазначив, що і Туреччину, і Україну навряд чи буде прийнято в ЄС в найближчій перспективі. Адже обидві держави мають серйозні проблеми у царині демократичних цінностей. «Останні роки ЄС зазнав значного розширення, незабаром до нас долучиться Хорватія. Я залишаюсь оптимістом щодо подальшого розширення Євросоюзу, але перетворююсь на скептика щодо євро інтеграції України. Адже демократія – це дотримання прав і свобод громадян, рівність кожного громадянина перед законом. А відтак – це чесні правила в економіці, підтримка приватної ініціативи тощо. На жаль в Україні відчувається брак цих речей» – заявив Ганс Мартенес.
Більш оптимістичну позицію займають сусіди-члени ЄС, які вважають євроінтеграцію України одним із найбільших стратегічних планів ЄС, суть якого полягає в тому, щоб Україну замість ізоляції наблизити до Євросоюзу. Немет Жолт, держсекретар МЗС Угорщини, в газеті Népszava за 31 березня 2012 року підкреслив: «В успішній інтеграції України до Євросоюзу елементарно зацікавлені як і Україна, так і Угорщина. Сусідня нам держава в найближчому часі має отримати статус кандидата до ЄС. Це особливо важливо для угорської меншини на Закарпатті.»
В євроінтеграції розмінною картою для сусідів України є всебічне забезпечення прав своїх національних меншин, які проживають на території України. Микола Дзюрінда, міністр закордонних справ Словаччини, в минулому році перед офіційним візитом в Україну запевнив про підтримку Словаччини інтеграційним процесам України до ЄС. «Хочу підбадьорити їх іти до кінця цією трудною дорогою, по якій ми вже пройшли, і, як показує наш досвід, є в цьому багато хорошого. Але євроінтеграція – це не подарунок. Ми не можемо закривати очі: Україна повинна відповідати усім критеріям в справі вступу до Євросоюзу».
Окремо слід сказати про Румунію, яку не можна назвати великим прихильником євро інтеграції України. В дипломатичній та економічній площині вона, фактично, веде неоголошену війну з Україною. Причина всьому – бажання цього сусіда зберегти монопольне становище щодо пересування суден по своєму Сулинському глибоководному суднового ходу (ГСХ). Як відомо, свого часу Україна побудувала прохід суден по гирлу Бистре. Румунії не вдалось проштовхнути в Європі рішення про заборону користування каналом по гирлу Бистре. Якщо згадати дипломатичну атаку щодо острову Зміїний та постійну активну гру на Молдавській території, то Румунія виявляється головним суперником України в європейському союзі.
Найбільш послідовним прихильником євро інтеграції України була і є Польща. Доналд Туск, прем’єр-міністр Польщі, перебуваючи в Києві з офіційним візитом (20011 рік) заявив: «Україна може розраховувати на максимальну підтримку з боку Польщі.» У своєму виступі він підкреслив, що поляки вже давно допомагають в євроінтеграції України. Адже у 2008 році за ініціативи Польщі та Швеції була ухвалена програма «Східне Партнерство», мета якої є розвиток найтісніших контактів колишніх радянських республік з Євросоюзом. Навіть тоді, коли більша половина Європи збиралась бойкотувати Чемпіонат Європи з футболу та Ялтинську конференцію, президент Польщі Броніслав Коморовський зробив заяву: «Захід не повинен вдаватися до бойкоту, бо це призупинить євроінтеграційний процес України та знову відкине її в «обійми» Москви».
Слід додати, що найбільшими інвесторами в Українську економіку серед сусідніх країн є Польща та Угорщина.
Європейський союз сам переживає непрості часи. Конституційний розвиток спільноти після Лісабонської угоди загальмувався. У самому ЄС для сприйняття подальшого розвитку (supranational) – утворення понаднаціонального союзу, немає консенсусу. Євросоюз переживає непростий економічний період. Розбіжності у потребах розвитку країн, які стартують з низьких позицій та прагнуть активного розвитку і країн, яким важливо зберегти наявний рівень, розривають євровалюту.
Фінансист Джордж Сорос наголошує на необхідності нестандартних підходів до порятунку європейської економіки і говорить не просто про реформування євро зони, а про можливість розпаду ЄС. Звичайно, як на мою думку, рано хоронити ЄС, адже як показує історія, що європейський союз після кожної чергової кризи сильніше тільки поглиблював інтеграцію. На тлі економічної кризи Євросоюзу та політичної в Україні погляд деяких західних європейських країн є песимістичним щодо європейської інтеграції України. Швеція вважає, що процес зупинено, і про це у своєму особистому блозі написав міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт: «Разом з Польщею ми робили ставку на поліпшення і поглиблення в Україні європейської перспективи, але політичний і політизований судовий процес в останні роки, на жаль, зупинив цей процес. Що буде далі ми не знаємо. Ключ перебуває в політичного керівництва України» – зазначив міністр.
Підписання та ратифікація угоди «Про асоціацію та ЗВТ» буде неможливою, якщо Україна терміново не зверне уваги на різке погіршення демократії та верховенства права. Про це заявили в інтерв’ю «Центра Разумкова» президент Європейської Жозеф Мануель Баррозу та Високий представник ЄС закордонних справ Кетрін Ештон. «На жаль, після 2010 року ми постійно отримуємо повідомлення про погіршення свободи слова та зборів.» Стурбованість викликає незалежність судочинства після судової реформи 2010 року. «З минулого року ми бачимо кримінальні справи, які в найгіршому випадку виглядають політично мотивованими, а в найкращому – є прикладом вибіркового правосуддя проти Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших членів колишнього Уряду.» Крім того вони висловили занепокоєння щодо стану здоров’я Луценко і Тимошенко, та висловили сумніви щодо відданості України європейським цінностям.
Колишній комісар ЄС з питань розширення екс-віце-президент Єврокомісії Гунтер Ферхойген застеріг Україну перед загрозою політичної ізоляції. На його думку, відносини між Україною та ЄС опинилися в замороженому стані, а євроінтеграція переживає застій. Він додав, що така ситуація пов’язана з ув’язненням екс-прем’єра Юлії Тимошенко. «Цей процес став кнопкою запуску для практичного заморожування відносин. Український уряд знав про цей ризик – достатньо часто про нього нагадували. Уряд свідомо на нього пішов». Між тим він підкреслив, що вирішальною є не лише справа Тимошенко, а й парламентські вибори 2012 року – чи відповідатимуть вони демократичним стандартам, принципам верховенства права, чи будуть вони чесними і відкритими. (16 лютого – Німецька хвиля)
Трохи пізніше майже в один час три міністра закордонних справ зробили свої заяви (МТІ – 2012.04.30) в Празі – чеський міністр закордонних справ – Карел Schwaszenberg, словацький – Мірослав Лайдак та німецький Guido Westerwell (mianmarban). Вони попередили Україну про послаблення позицій України в Європі та небезпеку політичної ізоляції у випадку погіршення здоров’я Тимошенко.
Співголова Комітету парламентської співпраці «ЄС-Україна» Європейського Парламенту Павел Коваль в ефірі «Радіо Свобода» теж підтвердив загрозу ізоляції України, але, як представник Польщі, зробив цю заяву скоріш як противник такої ізоляції: «Ті реалії які склалися в Україні змушують окремих політиків пропонувати збудувати черговий мур – тепер між ЄС та Україною. Але, на мою думку, будь-який мур лише ускладнює ситуацію в Україні та її становище в європейському світі. Так ми в ЄС помітили, що євро інтеграція України загальмувалась, але це аж ніяк не означає, що ми Польща ЄС у цілому – маємо скласти руки і байдуже за цим спостерігати. І у тих складних реаліях, за тих процесів, що їх Європа бачить в Україні, немає бути мурів». Павел Коваль звернувся з ініціативою до Європарламенту щодо направлення в Україну групи міжнародних спостерігачів на парламентські вибори у жовтні 2012 року, цю ініціативу підтримали і у рамках великої місії ОБСЕ працюватимуть депутати європарламенту в якості спостерігачів. На його думку, Парламентські вибори стануть для України остаточним тестом на демократію.
Такої ж самої думки комісар Євросоюзу з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефан Фюле який вважає, що ЄС має наполягати на дотриманні європейських цінностей та принципів, оскільки будь-який компроміс в цьому питанні може послабити самий Євросоюз. Потрібно ефективніше реалізувати політику сусідства. У Вроцлаві в 2012 році він брав участь у глобальному форумі. На цьому форумі єврокомісар Штефан Фюле заявив «Ми занадто обережні. Нам варто надсилати позитивні сигнали нашим східним партнерам. Ми повинні надихати їх просуватися так далеко і так швидко, як це тільки можливо шляхом якнайтіснішої політичної асоціації та економічної інтеграції з Європейським Союзом».
22 серпня цього року Гурмаі Зіта, угорський депутат в Європарламенті, у своєму блозі під заголовком «Наша спільна мета – сучасна та демократична Україна» помістила свою статтю про Ялтинську конференцію, в якій вона брала участь  разом з багатьма євро депутатами. Про конференцію, присвячену стосункам ЄС та України Гурмаі Зіта написала, можна сказати, з симпатією до України. «Євросоюз є прихильником України і зацікавлений в модерній, демократичній Україні. Парафування угоди про асоціацію та ЗВТ між Україною і ЄС виводить двосторонні зв’язки (політичні та економічні) на більш високий рівень. Парафований повний текст Угоди про асоціацію, включаючи угоду про Зону вільної торгівлі буде підписаний лиш в тому разі, коли Україна гарантує незалежність суддів, припинення політичних переслідувань. На думку експертів, в тексті угоди про ЗВТ міститься найамбіціозніший план розвитку Зони вільної торгівлі між ЄС та Україною. Україна може наблизитися до Європи через прискорення проведення реформ. Це наше спільне завдання, над яким ми маємо працювати. Розвиток зв’язків між ЄС та Україною не повинен призупинитися.»
Парафування – це лише перша стадія доволі тривалого процесу. За парафуванням має настати підписання, а далі – ратифікація Угоди всіма 27-ма парламентами плюс Верховною Радою. Наразі, як ми бачимо, Україна хитається між Європейським Союзом та Євроазіатським.
Україна у розумінні російських політиків є сферою національних інтересів Росії. Можна було безболісно втратити Східну Європу, можна було поступитися Прибалтикою, але Україною, на якій базується левова частка російського національного міфу, Кремль поступитись не може. Маю надію, що Євросоюз зрозуміє, що не можна залишити українців на поталу Росії, цим самим штовхаючи їх у Євразію.
Україні потрібна Європа і без України Європа не буде сильною.
Для того, щоб Україна якнайшвидше приєдналась до Євросоюзу, потрібно в першу чергу, хоча б завершити пострадянську трансформацію, себто витравити «совок», як це зробили країни «нової Європи». В Україні має пройти радикальна зміна національної еліти: замість гомосовєтіків – молоді українці-європейці з новим мисленням і знанням іноземних мов.
Євроінтеграція потрібна Україні навіть заради того, щоби набратися досвіду – високої політичної і ділової культури, де люди навчились жити на такому рівні взаємної довіри і поваги, які роблять можливим успішне функціонування правової системи, демократичного управління, місцевого самоврядування. Україні потрібно не випрошувати формальне членство, а створювати умови для цивілізованого співжиття всередині країни.